ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2020 року м. Київ № 640/19931/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просить:
-визнати протиправною відмову Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві у знятті арешту з квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, накладеного постановою ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві №1453/7 від 12.08.2009 (реєстраційний номер обтяження 8962094), оформлену листом від 12.09.2019 вих.№327/13.
зобов'язати Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (ідентифікаційний номер 35011660, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Краківська, 20) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, накладеного постановою ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві №1453/7 від 12.08.2009 (реєстраційний номер обтяження 8962094).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у знятті арешту з майна позивача чим порушено права позивача як власника, зокрема, на вільне розпорядження майном.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2019р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву чи пояснень, не надав, доказів щодо заявлених позовних вимог на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові не подав, як і не надав заяви про визнання позову.
Згідно частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 31.08.2004 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
При відчуженні квартири з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивачці стало відомо, що на її квартиру накладено арешт постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві №1453/7 від 12.08.2009 (реєстраційний номер обтяження 8962094).
04.09.2019 року позивачка звернулась з заявою до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту, накладеного постановою №800187 від. 12.08.2009р..
Листом від 12.09.2019 вих.№327/13 відповідач Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відмовив ОСОБА_1 в знятті арешту з квартири з підстав, що документація відділу за період до 2017 року знищена.
Позивач вважаючи, що відповідачем порушені його право власності, зокрема, на вільне розпорядження майном, звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
У відповідності з пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до вимог статті 56 Закону № 1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
В матеріалах справи наявна копія Договору купівлі-продажу квартири від 31.08.2004 року, згідно якого позивачці належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
Відомості про наявність права власності у позивачки на вказану квартиру також підтверджуються реєстраційним посвідченням № 4436 від 10 вересня 2004 року.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 179751624 від 04.09.2019 року вбачається, що на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить позивачці на праві власності накладено арешт на підставі постанови АА №800187 від12.08.2009 року державного виконавця ВДДВС Дніпровського РУЮ ум. Києві № 1453/7 (реєстраційний номер обтяження 8962094).
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Вимогами статті 379 Цивільного кодексу України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 1404-VIII, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Судом не встановлено, що позивач була боржником у виконавчих провадженнях з примусового виконання рішення.
Частиною 5 ст. 49 Закону № 1404-VIII передбачено, що у всіх інших випадках зняття арешту здійснюється за рішенням суду.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач вживала заходів щодо звернення до відповідача із заявою про звільнення майна з-під арешту, однак відповідач відмовив у задоволенні такої заяви у зв'язку з знищенням відділом документації виконавчих проваджень за 2009 рік.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (рішення у справі "Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач відзиву на адміністративний позов не направив, доказів на спростування доводів позивача не надав.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд,
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві у знятті арешту з квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, накладеного постановою ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві №1453/7 від 12.08.2009 (реєстраційний номер обтяження 8962094), оформлену листом від 12.09.2019 вих.№327/13.
3. Зобов'язати Дніпровський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (ідентифікаційний номер 35011660, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Краківська, 20) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на праві приватної власності, накладеного постановою ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві №1453/7 від 12.08.2009 (реєстраційний номер обтяження 8962094).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 02094, м. Київ, вул. Краківська, 20, ідентифікаційний код 35011660) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська