ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 вересня 2020 року м. Київ № 640/23328/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» (вул. Автозаводська, 18, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 37244754)
до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (вул. Некрасовська, 10/8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 40414833)
про визнання протиправним та скасування рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» (далі - позивач) з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - відповідач), у якому просить визнати недійсною та скасувати Постанову №204 від 31.10.2019 року Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
В обґрунтування свої позовних вимог, позивач зазначає, що наданням Звіту підтвердило виконання Припису №621 від 25.06.2019 року, факт виконання припису відповідачем не оскаржувався, зауважень - не надавалось. Вказує на те, що припис відповідача позивачем було виконано в строк та у повному обсязі, позивач не отримував повідомлень про дату та час розгляду справи від відповідача, а відтак не було забезпечено право позивача на участь у розгляді справи про накладення стягнення.
Таким чином, позивач вважає, що оспорювана постанова є необґрунтованою та безпідставною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує на те, що ТОВ «СВП ПЛЮС» здійснено порушення у сфері господарсько-правових відносин і до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф, а не адміністративний відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення України.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
На підставі Річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на 2019 рік, Повідомлення від 15.05.2019 року 3217, Наказу на проведення планової перевірки від 13.06.2019 року № 2850, Направлення на проведення заходу від 13.06.2019 № 2307, відповідачем проведено планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС», за адресою: м. Київ, просп. Степана Бандери, 23.
Дата початку та дата закінчення планового заходу (перевірки) зазначена в направленні та наказі з 21.06.2019 по 05.07.2019 року.
27.05.2019 року позивач належним чином був повідомлений про проведення планової перевірки, про що свідчить особистий підпис уповноваженої особи в повідомленні від 15.05.2019 року №217.
Відповідно до Річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на 2019 рік предметом здійснення заходу державного нагляду (контролю) у позивача було додержання вимог законодавства про захист прав споживачів.
За результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту споживачів відповідачем складено Акт від 25.06.20119 року № 2850-1, в якому зазначено порушення вимог законодавства, виявлені під час перевірки.
Як вбачається із вказаного акту представник позивача Царук Д.М. у розділі VIII акту зазначила, що: «відомості зазначені у Акті не відповідають дійсності, зазначена у Акті продукція відповідає вимогам статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів». Оригінальний примірник акта не надано».
Вказаний акт уповноважена особа підписала із зауваженням, проте від підпису в отриманні другого примірника відмовилася.
03.07.2019 року за вих.№06.4/11909 відповідач направив 2-й примірник Акту перевірки №2850-1 від 26.06.2019 та припис №612 від 25.06.2019.
Як встановлено судом, на підставі Акту від 25.06.20119 року № 2850-1, відповідачем видано Припис про усунення вимог законодавства від 25 червня 2019 № 612. Усунути виявлені недоліки потрібно було до 11.07.2019 року та пред'явити звіт про усунуті порушення з документальним підтвердженням.
Позивачем, до винесення оскаржуваної Постанови, було надано відповідачу Звіт за №003/02/07/19 від 02.07.2019 року щодо Акту та Припису.
Вказаний Звіт відповідачем у ході перевірки та винесення Постанови не оскаржувався та не заперечувались обставини, викладені у ньому.
На підставі Акту від 25.06.2019 року № 2850-1, Головним управлінням винесено Постанову про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 31.10.2019 року № 204.
Варто зазначити, що згідно змісту постанови вбачається, що під час проведення планової перевірки у Позивача встановлено порушення: відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - дані про ціну та дати виготовлення і найменування та місцезнаходження виробника (виконавця і продавця).
Розгляд справи про накладення стягнення було призначено на 31 жовтня 2019 року, позивач про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить направлення запрошення на розгляд справи згідно Акту № 2850-1 від 22.10.2019 року (запрошення від 22.10.2019 року №06.4/18293), яке Позивач отримав 25.10.2019 року.
Позивач не погоджуючись із прийнятою Постановою №204 від 31.10.2019 року Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про накладення стягнення у розмірі 4772,28 грн., звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості:
дату складення акта;
тип заходу (плановий або позаплановий);
форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);
предмет державного нагляду (контролю);
найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;
найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи-підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.
Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Отже, варто зазначити, що 25.06.2019 року відповідачем у присутності уповноваженої особи позивача складено акт перевірки від 25.06.2019 року № 2850-1, та суб'єктом господарювання до розділу VIII Акту «Пояснення, зауваження або заперечення щодо проведеного заходу державного нагляду (контролю) та цього Акта» внесено відповідні пояснення, зауваження та заперечення та підписано уповноваженою особою позивача Д.М. Царук Акт із відповідним зауваженням.
Разом з тим, уповноважена особа позивача Д.М. Царук від отримання акту відмовилась, про що, спеціалістами відповідача внесено відповідний запис та у зв'язку з цим направлено засобами поштового зв'язку, що підтверджується матеріалами справи.
Відтак, відповідачем дотримано вимоги частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а тому суд не приймає до уваги твердження позивача щодо порушення відповідачем вимог частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до пункту 8 частини 4 Положення про Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в області, в місті Києві, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 12.04.2017 № 209, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння):
перевіряє додержання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог законодавства про захист прав споживачів, а також правил торгівлі та надання послуг;
накладає на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до частини 1 пункту 13 статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право:
- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність, зокрема, за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України "Про електронну комерцію") - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 8 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Частиною 11 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
У разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів є розпорядчим документ органу державного нагляду (контролю), невиконання якого є підставою для застосування до такого суб'єкту штрафних санкцій, водночас виконання такого рішення у встановлений строк є підставою для звільнення особи від фінансових санкцій.
Як встановлено судом, 02.07.2019 року за вих.№003/02/07/19 позивач надав відповідачу Звіт щодо Акту №2850-1 від 25.06.2019 та Припису №612 від 25.06.2019 року, що підтверджує факт виконання позивачем припису у встановлений строк. До вказаного Звіту позивачем додано видаткові накладні, фотокартки товару, який підтверджує реалізацію товару з наданням інформації відповідно до статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів».
Як вбачається із матеріалів справи до вказаного звіту відповідачем зауважень на надавались, а відтак суд дійшов висновку, що оспорювану постанову про накладення штрафних санкцій відповідачем прийнято передчасно, до спливу строку на усунення таких порушень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Також позивачем надані докази понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в сумі 3420,00 грн. (три тисячі чотириста двадцять грн., 00 коп.), а саме: договір про надання правової (правничої) допомоги №019/01 від 20.07.2019 року, укладений з адвокатом Гур'євою Ольгою Станіславівною; акт приймання-передачі №1/20/11/19 до договору про надання правової (правничої) допомоги; платіжне доручення №526 від 20.11.2019 року.
Згідно з п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Так, частинами 1, 3 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
У ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на надання правничої допомоги, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару адвокату Гур'євій Ользі Станіславівні у заявленому розмірі 3420,00 гривень не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (виконаних робіт) за наведеним у акті детальним описом наданих послуг.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме в зазначеному розмірі.
Згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).
Зважаючи на те, що адміністративний позов підлягає до задоволення, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72, 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва,-
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» (вул. Автозаводська, 18, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 37244754) - задовольнити.
2. Визнати недійсною та скасувати Постанову №204 від 31.10.2019 року Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (вул. Некрасовська, 10/8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 40414833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» (вул. Автозаводська, 18, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 37244754) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн., 00 коп.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (вул. Некрасовська, 10/8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 40414833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» (вул. Автозаводська, 18, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 37244754) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська