ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2020 року м. Київ № 640/866/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доСлужби безпеки України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач ОСОБА_1 ) з позовом до Служби безпеки України (далі також - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 1 грудня 2019 року;
- зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 1 грудня 2019 року.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в Службі безпеки України, під час проходження якої відповідно до наказів Антитерористичного центру при Службі безпеки України безпосередньо брав участь в антитерористичній операцій на території Донецької та Луганської областей. Внаслідок цього позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. Однак після звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/866/20 за вказаним позовом та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву до суду не надіслав, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи.
Натомість від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на час необхідний для примирення сторін. Ознайомившись зі змістом цього клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такого, оскільки аналогічного клопотання від позивача до суду не надійшло.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 09.02.2015, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
За змістом довідок керівників Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України вих. №11/1/3-189 від 28.01.2016 та вих. №11/1/3-1102 від 10.12.2019 співробітник (полковник) Служби безпеки України ОСОБА_1 у певні періоди (а саме:з 01.05.2014 по 14.05.2014, з 26.05.2014 по 11.06.2014, з 18.09.2014 по 04.11.2014, з 02.04.2015 по 05.04.2015, з 15.05.2015 по 30.06.2015, з 11.08.2015 по 24.09.2015, з 02.02.2016 по 17.03.2016) безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганських областей.
Згідно наказу Голови Служби безпеки України від 29.11.2019 №1646-ос полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України з 01.12.2019 та виключено зі списків особового складу.
З текстів цього Наказу та грошового атестату №00658, виданого позивачу Фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України, вбачається, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу при звільненні не виплачувалася.
З урахуванням викладеного, позивач звернувся до Служби безпеки України із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період проходження військової служби, як учаснику бойових дій.
Своїм листом від 08.11.2019 №16/4319 Управління правового забезпечення Служби безпеки України повідомило позивача про відсутність підстави для виплати учасникам бойових дій (при звільненні та в інших випадках) грошової компенсації у разі не використання додаткової відпустки. Свою позицію Управління правового забезпечення обгрунтувало тим, що оскільки надання військовослужбовцям в особливий період відпусток здійснюється відповідно до п. 17 - 21 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», то військовослужбовці протягом зазначеного періоду не набувають права на додаткову відпустку, передбачену ст. 15-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій. Крім того, додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов?язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, при звільнені з військової служби в порядку, передбаченому п. 15 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців». При цьому, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки для учасників бойових дій відповідно до п. 14 ст. 10-1 зазначеного Закону також не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися використаною.
Іншим листом від 27.12.2019 вих. №21/3/1-Р-16/5 Фінансово-економічне управління Служби безпеки України повідомило позивача, що відповідно до п. 17 в 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпустки як учаснику бойових дій припиняється. Також за змістом роз?яснення Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 №107/13/84-16 додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до виду щорічних відпусток. Таким чином, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій законодавством чітко не передбачена, тому Служба безпеки України, як бюджетна установа, не має достатніх правових підстав її виплачувати.
Не погоджуючись із правомірністю такої правової позиції відповідача та вважаючи її проявом протиправної бездіяльності, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів вернувся до суду з цим позовом.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Приписами ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У силу ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (ч. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (ч. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У свою чергу, ст. 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені ч.ч. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ч. 1 статті 12 Закону №3551-XII, ч. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ та ст. 16-2 Закону №504/96-ВР.
У той же час, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.
Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічні правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалося, оскільки позивач при пред?явленні цього позову до суду скористався наданою йому чинним законодавством пільгою та відповідно судовий збір не сплачував, а документальних доказів про понесення ним інших витрат суду не подано.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 33) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.12.2019.
Зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01.12.2019.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок