28 вересня 2020 року Чернігів Справа № 620/2757/20
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 07.11.2018 №Ф-10866-17 про заборгованість 15 819,54 грн та від 16.05.2019 №Ф-10866-17 про заборгованість в розмірі 5 211,36, на загальну суму 21 030,90 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що його дійсно зареєстровано в якості фізичної особи-підприємця, однак підприємницької діяльності він не здійснює та не здійснював. Позивач зазначає, що він є пенсіонером та громадським діячем та жодного доходу від підприємницької діяльності не отримує. Враховуючи наведене позивач вважає протиправним нарахування йому єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та винесення вимог про сплату недоїмки.
Ухвалою суду від 27.07.2020 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Сторонам надано строк для подачі до суду заяв по суті справи.
Від Головного управління ДПС в Чернігівській області в межах встановленого строку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та наполягає на тому, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Позивач до 18.02.2020 у державного реєстратора не припинив свою підприємницьку діяльність, в ІКП ITC «Податковий блок», по платежу єдиний соціальний внесок було нараховано суму єдиного внеску, яка залишається не сплаченою. Враховуючи зазначені обставини, ГУ ДФС у Чернігівській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить в їх задоволенні відмовити.
Від позивача на адресу суду надано відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з думкою відповідача та просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідачем подані заперечення, в яких останній, зокрема, посилається на правові позиції, викладені у рішенням судів апеляційної та касаційної інстанції.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 10.09.2010, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців. На обліку в Чернігівській ДПІ позивач перебуває з 13.09.2010, що підтверджується довідкою (а.с.35).
Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність позивача припинено за власним рішенням підприємця 18.02.2020.
Таким чином в період з 10.09.2010 по 18.02.2020 згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця.
Головним управлінням ДПС у Чернігівській області було сформовано та направлено позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 07.11.2018 №Ф-10866-17 про заборгованість 15 819,54 грн та від16.05.2019 №Ф-10866-17 про заборгованість в розмірі 5 211,36, на загальну суму 21 030,90 грн, які позивач вважає протиправними та просить скасувати.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).
До вказаного Закону Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено п.4 ч.1 ст.4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).
Пункт 3 ч.1 ст.7 Закону передбачає, що для платників, зазначених у п. 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абзацу 3 ч.8 ст.9 Закону (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно ч.4 ст.25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції №449).
В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції №449).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати положення ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України», «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі ст.1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява №31107/96, п.58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А №296-А, п.42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява №48191/99, пп.49 - 62, від 10.05.2007).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп.69 і 73, Series А №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п.50, Series А №98).
Так, судом враховано, що позивач є пенсіонером МВС та жодного доходу від підприємницької діяльності не отримує. В період 2014-2016 років приймав участь в бойових діях на сході України, де перед поновленням на державній службі отримав довідку ГУ ДФС України про те, що він не є підприємцем. Вказана довідка дала підстави позивачу мати законні сподівання, що він дійсно не є підприємцем. З 2016 року є головою громадського об'єднання інвалідів та учасників АТО на громадських засадах, доходу не отримує. Єдиним засобом існування є пенсія.
В свою чергу, ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08 п.74 від 20.05.2010) відзначив, що державні органи, які не впроваджують, або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати від виконання своїх обов'язків.
Суд наголошує на тому, що в даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про те, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в даних правовідносинах необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладання на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
В силу п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування вимог від 07.11.2018 №Ф-10866-17 про заборгованість 15 819,54 грн та від 16.05.2019 №Ф-10866-17 про заборгованість в розмірі 5 211,36, на загальну суму 21 030,90 грн.
В силу прямої дії ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення коштів - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 07.11.2018 №Ф-10866-17 та від 16.05.2019 №Ф-10866-17.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39816845).
Повне судове рішення складено 28 вересня 2020 року.
Суддя Л.О. Житняк