18 вересня 2020 року справа № 580/35/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Кучеренко І.О.,
позивача - ОСОБА_1 (особисто),
представника відповідача 1 - Синецької О.Ю. (за довіреністю),
розглянувши по суті у порядку загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Черкаської обласної прокуратури (бульв. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, далі - відповідач 1), виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича (бульв.Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 від 03.12.2019 №340к;
- визнати протиправними дії відповідача 2 щодо видачі наказу від 03.12.2019 №340к;
- поновити позивача на посаді начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області або рівнозначній (рівноцінній) посаді в органах прокуратури Черкаської області;
- стягнути з відповідача 1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на посаді;
- стягнути з відповідача 2 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Ухвалою суду від 08.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ від 03.12.2019 №340к про звільнення її з посади начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області є протиправним, оскільки у відповідачів були відсутні законні підстави для звільнення з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з відсутністю фактичної ліквідації, реорганізації прокуратури Черкаської області. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» лише передбачена зміна найменування ланок системи прокуратури, а саме: зміни місцевих прокуратур - на окружні, регіональних - на обласні, Генеральної прокуратури України - на Офіс генерального прокурора, тому перейменування органів відповідно до положень чинного законодавства не є реорганізацією чи ліквідацією органів прокуратури. Також зазначено, що станом на час звільнення позивача був відсутній наказ про скорочення чисельності прокурорів у прокуратурі Черкаської області. Звільнення позивача з адміністративної посади відбулось не у спосіб, визначений законодавством.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, зазначених вище.
Представник відповідач 1 позов не визнала, надала до суду письмовий відзив, в якому зазначила, що позивачем не було подано Генеральному прокурору у строк до 15.10.2019 заяви за встановленою (типовою) формою та про намір пройти атестацію. Після отримання прокуратурою Черкаської області листа від Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України від 01.11.2019 №11/1/1-240вих-19 та списку працівників прокуратури Черкаської області, відповідачем 2 винесено наказ від 03.12.2019 №340к про звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури. На підставі вищевикладених обставин відповідач 1 вважає, що позов задоволенню не підлягає
10.02.2020 позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якому зазначено, що доводи відповідачів, які викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими, тому вважає, що позов підлягає до повного задоволення.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 1, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах прокуратури та з 07.12.2018 займала посаду начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області.
19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, який, окрім іншого, передбачав обов'язкове проходження атестації діючими працівниками органів прокуратури України (детально описано нижче).
03 жовтня 2019 року Генеральним прокурором України винесено наказ №221, яким затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. Цей Порядок встановив правила та процедуру проведення атестації прокурорів, передбаченої Законом № 113. Поряд з іншими нормами, Порядком №221 було передбачено, що для проходження атестації працівник прокуратури повинен подати заяву за формою, передбаченою додатком 2 до цього Порядку, яка передбачала обов'язкову згоду прокурора на те, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, його буде звільнено з посади прокурора. Крім того, форма заяви передбачала згоду прокурора на те, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.
15.10.2019 ОСОБА_1 надіслала на адреси Генерального прокурора та виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області заяви, згідно яких просила перевести її на адміністративну посаду в обласній прокуратурі, з дня початку її роботи в Черкаській області, визначеного рішенням Генерального прокурора, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, рівнозначну адміністративну посаду, які вона станом на 15.10.2019 обіймає у прокуратурі Черкаської області.
Оскільки позивачем не подано заяви про наміри проходження атестації та після отримання прокуратурою Черкаської області листа від Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України від 01.11.2019 №11/1/1-240вих-19 та списку працівників прокуратури Черкаської області, наказом виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича від 03.12.2019 №340к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04.12.2019.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальні норми права, пов'язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені у Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон №1697, у редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 16 Закону №1697 передбачено гарантії незалежності прокурора, зокрема, незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; 2) порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; 3) забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; 4) установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; 5) належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; 6) функціонуванням органів прокурорського самоврядування; 7) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 51 Закону №1697 прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції»; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Процедура звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури визначена статтею 60 Закону №1697, зокрема, прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
До Закону України «Про прокуратуру» внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (діє з 25 вересня 2019 року, далі - Закон №113), зокрема, ст. 51 Закону №1697 доповнено частиною п'ятою такого змісту: « 5. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».
Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113, з-поміж іншого, зупинено до 1 вересня 2021 року дію пункту 7 частини восьмої статті 8 1; пункту 6 частини першої статті 9; пункту 5 частини першої статті 11; пунктів 3 і 4 1 частини першої статті 13; частини другої статті 28; статей 29, 31, 32 - 35, 37, 38; частин четвертої, п'ятої, сьомої, восьмої статті 39; частини третьої статті 45; частин першої - восьмої, абзацу першого частини дев'ятої, частин десятої і одинадцятої статті 46; статті 47; частин першої - третьої, п'ятої - дев'ятої статті 48; частини шостої статті 49; статті 60; пунктів 3 і 5 частини другої статті 67; пункту 1 частини дев'ятої статті 71; статей 73 - 76; частин першої - третьої статті 77; статей 78, 79 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно пунктів 6,7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113 з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113 передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Пунктом 11 визначено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Відповідно до пункту 17 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113 кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 18 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113 передбачено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України «Про прокуратуру», не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.
Пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113 встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
Із матеріалів справи судом встановлено, що наказом виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка В.В. від 03.12.2019 №340к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04.12.2019.
За змістом підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Пункт 9 частини 1 статті 51 Закону «Про прокуратуру» встановлює як підставу для звільнення прокурора юридичний факт ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином, аналіз п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697 у нормі п. 1 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 вказує на обов'язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення, зокрема, факт неподання заяви про переведення та про намір пройти атестацію та ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури.
Отже, застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1698 має обов'язковою умовою наявність факту ліквідації, реорганізації, скорочення органу прокуратури, оскільки саме у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури і за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Законом №113 передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
Наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур», зокрема, перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - юридичну особу «Прокуратуру Черкаської області у Черкаську обласну прокуратуру».
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
Відповідно до ст. 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність факту реорганізації чи ліквідації юридичної особи - прокуратури Черкаської області, тому ОСОБА_1 не могла бути звільнена на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації органу прокуратури.
Судом встановлено, що 15.10.2019 ОСОБА_1 надіслала на адреси Генерального прокурора та виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області заяви довільної форми, згідно яких просила перевести її на адміністративну посаду в обласній прокуратурі, з дня початку її роботи в Черкаській області, визначеного рішенням Генерального прокурора, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, рівнозначну адміністративну посаду, які вона станом на 15.10.2019 обіймає у прокуратурі Черкаської області.
На виконання норм розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 Генеральною прокуратурою України 03.10.2019 винесено наказ №221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації», додатками до зазначеного наказу №221 встановлено форми заяв прокурорів, пов'язаних зі проходженням атестації, зокрема, додатком №1 визначено форму заяви прокурора про намір пройти атестацію, яка передбачена пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113: «На підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і для цього допустити до проходження атестації. З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся. Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора. Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню. Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності. (дата) (підпис)».
Листом Генерального прокурора України від 04 жовтня 2019 року №11/1/1-2048вих-19 приписано керівникам кадрових підрозділів органів прокуратури України у період часу з 04 по 15 жовтня 2019 року організувати прийом заяв про переведення прокурорів на посаду в обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та про намір пройти атестацію. Вказано на необхідність прийняти заяви, що подані за формою, наведеною у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації.
Однак, суд звертає увагу, що Закон №113 не містить вимоги для прокурора надати згоду на своє звільнення у разі неуспішного проходження атестації, натомість Закон №113 містить норму про право прокурора подати заяву про переведення.
Суд наголошує, що підстави звільнення прокурора з посади визначаються спеціальним Законом, тобто Законом №1697, тому підстава звільнення ОСОБА_1 через неподанням нею заяви встановленої форми до Генерального прокурора про переведення, є такою, що не відповідає вимогам Закону №1697 та порушує гарантії незалежності позивача, як прокурора.
Згідно частини 12 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законодавством не передбачено надання особою згоди на своє звільнення «наперед», на майбутнє.
Таким чином, вимога надати згоду на своє майбутнє звільнення, не маючи розуміння того, якими можуть бути підстави та обставини цього звільнення, на переконання суду, є зловживанням правом, оскільки вимога про надання такої згоди прямо суперечить викладеній нормі Конституції України.
Крім того, вимога надати згоду на використання щодо себе можливо анонімної інформації, яка б не вимагала додаткового офіційного підтвердження, прямо суперечить статті 32 Конституції України, адже Законом №113 надання такої згоди з боку прокурора не передбачено.
Отже, наказ Генерального прокурора України №221 суд не може застосувати як джерело права у вказаній адміністративній справі, оскільки в частині встановлення форми заяви про переведення та намір пройти атестацію, він не відповідає положенням актів, що мають вищу юридичну силу, зокрема, Конституції України, Закону №1697 та Закону №113.
Фактично, Генеральна прокуратура України своїм наказом №221 створила новий нормативно-правовий акт, який встановив окремі нові правові норми щодо порядку проходження публічної служби (в частині обов'язку надати згоду на звільнення та на використання проти себе інформації). Згідно статті 4 Закону №1697 організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, однак серед цього переліку відсутні підзаконні акти, яким, зокрема, є наказ Генеральної прокуратури України.
Таким чином, встановлення нових норм права підзаконним актом, що мало місце у даній справі, порушує імперативний припис частини 2 статті 19 Конституції України, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також необхідно зазначити, що ОСОБА_1 звільнено з адміністративної посади в органах прокуратури, однак, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону №1697 повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора, однак, судом встановлено, що до позивача не було застосовано жодну із законних підстав звільнення з посади прокурора, передбачених ст. 51 Закону 1697, що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення позивача.
За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «SidabrasandDћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).
Отже, виходячи з викладеного, наказ про звільнення позивача становить втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України» звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та має бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.
Отже, на підставі вищевикладених норм та досліджених і оцінених доказів, суд дійшов висновку поновити ОСОБА_1 в органах Черкаської обласної прокуратури (до зміни назви - прокуратура Черкаської області) (код ЄДРПОУ - 02911119) на рівнозначній (рівноцінній) посаді начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 04.12.2019.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантовано частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (далі - Порядок №100).
За приписами абз. 3 п. 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню належить сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку №100.
Згідно копії довідки прокуратури Черкаської області, заробітна плата позивача у жовтні 2019 року становила 20042 грн. 33 коп., у листопаді 2019 року становила 32302 грн. 66 коп., отже загальний розмір заробітної плати позивача за останні два місяці роботи перед звільненням складає 52344 грн 99 коп.
Кількість робочих днів, відпрацьованих позивачем у період жовтень-листопад 2019 року складає 33 робочих днів, тому розмір середньоденної заробітної плати складає в сумі 1586 грн. 21 коп. (52344 грн 99 коп. (заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням) поділити на 33 (фактично відпрацьовані робочі дні) = 1586 грн. 21 коп.).
Судом встановлено, що кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 04 грудня 2019 року по 18 вересня 2020 року становить 197 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 312483 грн. 37 коп. (1586 грн. 21 коп. х 197 робочих дні вимушеного прогулу позивача).
Пленум Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці зазначив, що суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Згідно абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, у якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно підпункту б) пункту 4 Порядку № 100 під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Отже суд дійшов висновку стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 312483 (триста дванадцять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 37 коп. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100000 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що виконуючий обов'язки прокурора Черкаської області Павленко В.В. при винесенні наказу від 03.12.2019 №340к про звільнення ОСОБА_1 заподіяв їй моральну шкоду, оскільки матеріали справи не містять таких доказів (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням позивачеві шкоди).
Крім того, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача 2 не свідчить про завдання позивачеві моральної шкоди, у зв'язку з чим позов у цій частині не підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Черкаської області від 03.12.2019 №340к.
Визнати протиправними дії виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича щодо видачі наказу від 03.12.2019 №340к.
Поновити ОСОБА_1 в органах Черкаської обласної прокуратури (до зміни назви - прокуратура Черкаської області) на рівнозначній (рівноцінній) посаді начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області.
Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 312483 (триста дванадцять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 37 коп. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається у вищевказаний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Гайдаш
Рішення суду складено у повному обсязі 28.09.2020.