Справа № 420/7156/20
21 вересня 2020 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Цховребової М.Г.
за участю:
секретаря судового засідання - Поварчук В.В.
представника позивача - Оксюти В.В.
представника відповідача - Голуб А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.12.2017 року № 2752-VII в частині пункту 23 Додатку № 1 до рішення - надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В підготовчому засіданні 21.09.2020 року судом встановлено, що представником відповідача до суду подано клопотання, вхід. № 34234/20 від 31.08.2020 року, в якому останній, керуючись ст.ст. 44, 166, 167, 238 КАС України, просить закрити провадження у справі № 420/7156/20, з таких підстав:
- Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів;
- визначаючи предметну юрисдикцію справ, учасником яких є суб'єкт владних повноважень, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наводить наступні висновки (викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 554/4857/16-а, від 19.03.2020 року у справі № 500/1605/19, від 05.03.2020 року у справі № 810/3434/18). Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі;
- визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Для з'ясування характеру спору суд повинен враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів є поділ права на публічне та приватне. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Даний висновок кореспондується у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, у п.п. 22, 23 якої зазначено, що «до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 914/2006/17). Отже, у публічно-правовому спорі сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні: одна зі сторін - суб'єкт владних повноважень - виконує публічно-владні управлінські функції та може указувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Зазначені функції суб'єктів владних повноважень має виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір»;
- Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.06.2018 року у справі № 826/13628/16, розглядаючи питання юрисдикції справи, предметом якої було рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зазначила, що «у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикцій оскільки виникає спір про цивільне право»;
- приходячи до висновку щодо неналежності розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір, тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владний повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії;
- одночасно, у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 826/9341/19 та від 16.10.2019 року у справі № 504/1438/14-а наголошено «якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів»;
- у вже зазначеній постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 наголошено на тому, що «рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер;
- якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача»;
- як вбачається зі змісту позову, предметом розгляду у даній судовій справі є рішення Одеської міської ради від 14.12.2017 року № 2752-VII «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» у частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). При цьому, фактично, метою звернення позивача до суду з даним позовом є усунення перешкод у користуванні належним позивачу нерухомим майном та земельною ділянкою під таким майном (цивільного права), а не оскарження владних управлінських дій чи бездіяльності. Одночасно, у позовній заяві не наведено жодних доводів, що вказували б на порушення відповідачем встановленої публічної процедури під час реалізації ним саме владних управлінських функцій;
- позивач у своєму позові зазначає, що оскаржуване у справі рішення «порушує майнові права та інтереси ОСОБА_1 як власника житлового будинку». З наведеного вбачається, що існує очевидний спір про цивільне право, оскільки предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес ОСОБА_1 в усуненні перешкод у користуванні домоволодінням за адресою: АДРЕСА_2 ;
- відповідач звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.03.2019 року у справі № 461/1221/16. Так, предметом оскарження у наведеній вище судовій справі також виступає рішення міської ради, яким третій особі надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У той же час, обґрунтовуючи позовну заяву у справі № 461/1221/16 позивач вказував, що «частина земельної ділянки, дозвіл на виготовлення землевпорядної документації якої надано міськрадою, не є вільною, перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного житлового будинку, тому вказаним рішенням зачіпаються приватні права позивача на володіння та користуванні земельною ділянкою. Оскільки орган місцевого самоврядування надав відповідачу дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, співвласником якої вважає себе позивач, то у цьому випадку обраний позивачем спосіб захисту приватного права є запобіганням вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення цивільних прав. І саме від встановлення обставин, з якими позивач пов'язує виникнення в нього речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору»;
- розглядаючи вищенаведену справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду;
- відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;
- якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірною, на її думку, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень і ці наслідки пов'язані з поновленням порушеного цивільного права позивача, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України;
- беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного інтересу позивача, передбаченого Цивільним кодексом України.
В підготовче засідання 21.09.2020 року треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та/або їх представники не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Треті особи про причини їх неявки суд не повідомили, будь-яких заяв від них, в тому числі про перенесення судового розгляду, до суду не надійшло.
Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути клопотання відповідача про закриття провадження у справі за даною явкою.
В підготовчому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання та просив суд його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні.
Представник позивача заперечував проти задоволення поданого клопотання, по суті, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, таким, що не відповідає підставам позову та суті спірних правовідносин.
Дослідивши доводи учасників справи, матеріали справи в межах розгляду клопотання про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до змісту прохальної частини позовної заяви позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.12.2017 року № 2752-VII в частині пункту 23 Додатку № 1 до рішення - надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19 за позовом ОСОБА_1 до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 , у якому позивач просив, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення сорок шостої сесії сьомого скликання Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність громадянці ОСОБА_2 », у якій Велика Палата Верховного Суду надала таку оцінку:
21. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
22. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
23. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
24. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
25. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
26. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
28. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
29. Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
30. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
31. Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
32. На підставі частини сьомої цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
33. Конституційний Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.
34. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 24 квітня 2019 року № 1180-46/VIІ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:004:0459 для ведення особистого селянського господарства розміром 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на ериторії Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.
35. При цьому в матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_2 права власності або користування на спірну земельну ділянку.
36. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, зокрема й про скасування рішення щодо надання відповідного дозволу, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції. А тому спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17, від 16 та 22 січня 2019 року у справах № 361/2562/16-а та 371/957/16-а).
37. При цьому згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16).
38. Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).
39. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
Як встановлено судом вище, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.12.2017 року № 2752-VII в частині пункту 23 Додатку № 1 до рішення - надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)..
Згідно зі змістом мотивувальної частини позову, позивач обґрунтовує позовні вимоги до відповідача, із зазначенням такого, зокрема:
- відповідно до ч. 2 ст. 118 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Тобто в даній нормі мова йде саме про правомірне (на підставі права) користування земельною ділянкою;
- однак, Одеська міська рада при наданні ОСОБА_2 дозволу не прийняла до уваги, що тільки 08.12.2017 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було підписано спільну заяву про поділ земельної ділянки, а також не дала оцінку тому факту, що поділ земельної ділянки здійснено з порушенням ст. 120 ЗК України.
Також, в матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_2 права власності або користування на земельну ділянку, якої стосується оскаржений пункт рішення відповідача.
Отже, враховуючи зміст позовної заяви, підстави її обґрунтування та висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19 - за суб'єктним складом правовідносин, предметом спору та характером спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності цей спір є публічно-правовим, відповідно на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При цьому, щодо посилання представника відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі № 914/2006/17, від 05.06.2018 року по справі № 826/13628/16, від 13.06.2018 року по справі № 554/4857/16-а, від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16, від 13.03.2019 року по справі № 461/1221/16 та постанови Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 року по справі № 826/9341/19, від 16.10.2019 року по справі № 504/1438/14-а, від 05.03.2020 року по справі № 810/3434/18, від 19.03.2020 року по справі № 500/1605/19, - слід зазначити таке.
На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, в тому числі в наведених відповідачем постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, в частині щодо загального підходу до визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.
Проте, суд не бере до уваги висновки щодо застосування норм права, викладені у цих постановах Верховного Суду, в частині застосування загального підходу до визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції у конкретній справі, з тих підстав, що вони викладені Верховним Судом при виборі і застосуванні норм права щодо іншого предмету спору та суті (змісту, характеру) спору, відповідно, щодо інших спірних матеріальних правовідносин та на підставі інших фактичних обставин тощо.
Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі № 461/1221/16, судом зазначено, зокрема:
- у справі, яка розглядається, позивач обґрунтовував позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування наявністю в нього існуючого речового права на спірну земельну ділянку. Тобто позивач вказував, що частина земельної ділянки, дозвіл на виготовлення землевпорядної документації якої надано Міськрадою, не є вільною, перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2, тому вказаним рішенням зачіпаються приватні права позивача на володіння та користування земельною ділянкою. Оскільки орган місцевого самоврядування надав відповідачу дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, співвласником якої вважає себе позивач, то у цьому випадку обраний ОСОБА_3 спосіб захисту приватного права є запобіганням вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення цивільних прав. І саме від встановлення обставин, з якими позивач пов'язує виникнення в нього речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору;
- із наведених норм процесуальних законів можна зробити висновок, що здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.
Враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі - є необґрунтованим, недоведеним та безпідставним, відповідно у його задоволенні - слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 205, 238, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд -
ухвалив:
У задоволенні клопотання Одеської міської ради про закриття провадження у справі, вхід. № 34234/20 від 31.08.2020 року, - відмовити.
Ухвала окремо не оскаржується та набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.
В повному обсязі ухвалу складено 28 вересня 2020 року.
Суддя М.Г. Цховребова