справа №380/1357/20
22 вересня 2020 року зал судових засідань №7
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Братичак У.В.,
секретар судового засідання Тронка О.В.,
за відсутності сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якій просить:
-визнати протиправими дії Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 13.09.2019;
-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 індексацію грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 13.09.2019 з врахуванням травня 2014 року та березня 2018 року, як базових місяців, у сумі 41 681,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу з ним не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема, Законом України від 06.02.03 № 491-IV «Про індексацію грошових доходів населення», Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а також численними роз'ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони. Окрім того, посилається на те, що грудень 2015 не може вважатись базовим, у зв'язку із збільшенням розміру грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без зміни розміру посадового окладу, оскільки виплачена в цьому місяці щомісячна грошова винагорода, не мала постійного характеру, не була основною та змінювалась (збільшувалася) від 20% до 60% місячного грошового забезпечення та з 01.03.2018 взагалі скасована, а отже не повинна впливати на розмір індексації грошового забезпечення і встановлення базового місяця. Просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що військова частина НОМЕР_1 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Законами України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», «Про Державний бюджет України на 2017 рік», виплата індексації не передбачалась. Окрім того, посилається на те, що оскільки військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів третього рівня і не має можливості самостійно розпоряджатись бюджетними коштами і в той же час є структурою яка повністю фінансується за рахунок Державного бюджету і не має жодних інших джерел фінансування, то військова частина НОМЕР_1 об'єктивно не мала можливості виконати свої зобов'язання як бюджетної установи з виплати індексації. У свою чергу у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 по лютий 2018 року у Міністерстві оборони України не було. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді від 18.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання позивач не з'явився, від його представника надійшло клопотання про розгляд справи без їхньої участі.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , на момент звільнення займав посаду головного старшини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2019 №36-РС старшого прапорщика ОСОБА_1 , головного старшину військової частини НОМЕР_4 , було звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
13.09.2019 року, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №211, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Станом на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини, з останнім не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим він 06.11.2019 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою.
Відповідач листом від 13.11.2019 за №390/489/878пс повідомив позивача про те, що базовий місяць для нарахування індексації - грудень 2015, наступний базовий місяць - березень 2018 року.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 13.09.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
У пункті 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по вересень 2019 року в розмірі 41 681,60 грн.
В відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що нарахування і виплата індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по листопад 2018 року не проводилася, оскільки фінансування на виплату індексації не здійснювалося.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина 6 статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.
Як вже встановлено судом, позивачу за період з 01.01.2016 року по 01.11.2018 року військовою частиною НОМЕР_1 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Вказане підтверджується довідкою від 13.11.2019 №350/489/47/102Бпс, яка знаходяться у матеріалах справи.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження ним військової служби з грудня 2018 року до вересня 2019 року, суд звертає увагу на те, що військовою частиною НОМЕР_1 така виплата проводилась, що підтверджується вищезазначеною довідкою від 13.11.2019 №350/489/47/102Бпс.
Також, суд вважає, що нарахування відповідачем індексації за окремі періоди, відповідно до згаданих довідок, тільки підтверджує протиправну його бездіяльність, і є порушенням прав позивача за відсутності належних доказів виплати цієї індексації з дотриманням вимог Порядку № 1078.
Таким чином, виплаті підлягає індексація за період з січня 2016 року по листопад 2018 року.
Разом з тим, вимога про зобов'язання відповідача - Військову частину НОМЕР_1 стягнути індексацію грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 з врахуванням базових місяців травня 2014 року та березня 2018 року, не підлягає до задоволення, оскільки суд звертає увагу позивача на те, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача саме при нарахуванні таких сум, а тому вимога позивача в частині зобов'язання відповідача встановити базовий місяць для обчислення індексації не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, в той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Окрім того, суд зазначає, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.09.2019 у сумі 41 681,60 грн позивачем необґрунтована.
Розрахунок індексації за січень 2016 року - вересень 2019 року на суму 41 681,60 грн, який поданий позивачем не є належним та допустимим доказом визначення суми індексації необхідної для перерахунку.
При цьому, суд враховує, що нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_1 .
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.09.2019 у сумі 41 681,60 грн.
Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період січня 2016 року по листопад 2018 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по листопад 2018 року.
Відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (п.2 ст.16 КАС України).
Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Отже, приписами ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Мицик і Партнери" договору про надання правової допомоги від 05.11.2019 №109 правова допомога оплачується відповідно до акту виконаних робіт.
Відповідно до акту виконаних робіт від 03.02.2020 згідно договору №109 Адвокатським об'єднанням "Мицик і Партнери" надано позивачу правничу допомогу, а саме:
-надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 год.;
-опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення - 2 год.;
-оформлення заяви від імені позивача до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та адвокатського запиту - 1 год.;
-пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України, а також Європейського суду з прав людини, які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців - 2 год.;
-здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення позивача - 2 год.;
-складання позовної заяви - 2 год.
Вартість правничої допомоги згідно акту виконаних робіт здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн.
Таким чином, відповідно до акту виконаних робіт сума до оплати за виконану роботу становить 10 000,00 грн.
Зазначені грошові кошти були сплачені позивачем згідно меморіального ордеру №@2PL868755 від 04.02.2020 у сумі 10 000,00 грн.
Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд приходить до висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена в договорі та акті наданих послуг є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 року по листопад 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по листопад 2018 року.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено 28 вересня 2020 року.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна