ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" вересня 2020 р. справа № 300/1831/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О. Л.Тимощука, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.10.2018 по 14.09.2019, та зобов'язання нарахувати і виплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з 14.09.2019,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1.1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_2 (надалі, також - представник позивача, Майкович Л. М.) в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 27.07.2020 звернулася до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач), у якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.10.2018 по 14.09.2019, та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за коментовані періоди, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з 14.09.2019.
Підставою звернення до суду слугували протиправна, на переконання позивача, відмова відповідача, оформлена листом від 20.07.2020 за №350/484/1/1130, у нарахуванні і виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.10.2018 по 14.09.2019, посилаючись на лист заступника директора департаменту - начальника відділу Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 за №298/5/2867. Позивач зазначає, що вказана справа є типовою по відношенню до зразкової справи №620/4218/18, рішення в якій прийнято Верховним Судом 16.05.2019, залишеним без змін Великою Палатою Верховного Суду постановою від 21.08.2019.
1.2. Позиція відповідача.
Відповідач зазначає, що позивачу не було відмовлено у виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а надано роз'яснення щодо його звернення. Також відповідач вказав, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з даною позовною вимогою. На підставі зазначеного просив позов залишити без задоволення.
1.3. Доводи позивача на спростування позиції відповідача.
Спростовуючи посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з даними позовними вимогами позивач посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду в справі №620/4218/18 вказав на те, що строк звернення до суду на дані правовідносини не поширюється.
1.4. Заяви учасників справи та процесуальні дії.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.28-29).
Ухвала про відкриття провадження у відповідності до частини 10 статті 171 КАС України направлена сторонам із дотриманням вимог статті 126 КАС України.
Зазначена ухвала суду позивачем не отримана з незалежних від суду причин, що підтверджується довідкою Укрпошти з відміткою повернення «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с.34). Відповідачем ухвала отримана 07.08.2020, що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.33).
До суду 18.08.2020 від відповідача надійшов відзив №350/484/1/1294 від 17.08.2020 (а.с.40-42).
Від представника позивача 20.08.2020 надійшла відповідь на відзив (а.с.43-51).
Інших документів на адресу суду не надходило.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи в строк на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
ОСОБА_1 , з 14.09.2016 по 14.09.2019 проходив службу в Збройних Силах України, що підтверджується відповідними записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 , копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.9-13).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 за № 198 від 01.09.2019 передбачено, що старшого солдата ОСОБА_1 наказом від 23.07.2019 №20-РС звільнено у запас. 14 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу військової частини. Вислуга років - календарна 3 роки, пільгова 4 роки 1 місяць (а.с.14).
Уповноважений представник позивача 14.07.2020 звернувся до відповідача із запитом про надання інформації чи здійснено станом на 14 липня 2020 ОСОБА_1 виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.10.2018 по 14.09.2019. У разі невиплати просив надати обґрунтовану відповідь про таку невиплату (а.с.21).
У відповідь на вказаний запит відповідачем надано лист №350/484/1/1136 від 20.07.2020, в якому на зазначений запит надано копію листа заступника директора департаменту - начальника відділу Юридичного департаменту від 03.10.2019 №298/5/2867 до відома (а.с.22). Зі змісту долученого листа від 03.10.2019 №298/5/2867 можна робити висновок про рекомендування здійснити виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (а.с.23-24).
Вважаючи протиправним ненарахування та невиплату грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, ОСОБА_3 звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі, також - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (надалі, також - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктами 18, 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
ІV. ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ.
Стосовно наявності підстав для нарахування та виплати ОСОБА_4 компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки суд зазначає таке.
Аналіз норм законодавства свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, суд звертає увагу на те, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, в результаті розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) за позовом до військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язання здійснити такі нарахування і виплату, ухвалено рішення від 16.05.2019, згідно із резолютивною частиною якого, позовні вимоги задоволено у повному обсязі (http://reestr.court.gov.ua/Review/81798649). Вказане рішення, за наслідком його апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду, набрало законної сили 21.08.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/84153019).
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з цим, згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на те, що дана адміністративна справа відповідає ознакам типових справ, визначених Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження у зразковій справі від 18.03.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/80511844), суд враховує висновки Верховного Суду у рішенні від 16.05.2019 та Великої Палати Верховного Суду у постанові 21.08.2019 при вирішенні цієї справи.
Так, Верховний Суд вказав, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Водночас, Суд зазначив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, колегія суддів Великої Палати вказала на висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на вказане, суд погоджується з доводами позивача та зазначає, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Щодо застосування строку звернення до суду в спірних правовідносинах, суд зазначає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Така ж правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Щодо тверджень відповідача про те, що відповідь військової частини не є відмовою у виплаті компенсації, суд зазначає, що така відповідь є формальною відпискою, оскільки станом на момент розгляду даної справи така компенсація позивачу не виплачена, доказів протилежного суду не додано.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував належним чином обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та не надав на підтвердження власних доводів жодних доказів.
Тому, беручи до уваги висновок суду про наявність правових підстав для здійснення нарахування і виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, а також, про протиправність бездіяльності щодо здійснення таких виплат, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.6), а тому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність судових витрат, які підлягають розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_5 ) щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.10.2018 по 14.09.2019.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код НОМЕР_5 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.10.2018 по 14.09.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 14.09.2019.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 .
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.