28 вересня 2020 року Справа № 280/2594/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивача - протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листі відповідача від 11.02.2019 та зобов'язати відповідача вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 10.11.1993 отримував пенсію за віком, виплату якої припинено у зв'язку із виїздом з України на постійне місце проживання до Ізраїлю. 15.01.2020 представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, проте листом від 11.02.2020 №0800-0207-8/2771 у поновленні виплати пенсії відмовлено та наведено перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Вважає бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком протиправною, оскільки виїзд на постійне проживання до Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати йому пенсії. Із посиланням на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначає, що позивач має такі ж самі конституційні права, як громадянин України проживаючий на території України. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву (вх. №25917 від 03.06.2020), в якому відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що під час звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення пенсії, ОСОБА_1 , а ні в розумінні Цивільного кодексу України, а ні в розумінні Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є законним представником позивача, а відтак не має права звертатись із вказаною заявою. Також, враховуючи матеріали архівної пенсійної справи ОСОБА_1 , позивачеві призначено пенсію з 10 листопада 1993 року. Позивача знято з обліку у зв'язку з виїздом до Ізраїлю. З аналізу наведених норм законодавства та враховуючи обставини справи відповідач наголошує, що пенсія за віком позивачу не призначалась органами Пенсійного фонду; позивач просить виплатити пенсію за минулий час, яка не була нарахована взагалі; заява про поновлення пенсії подана особою без належних на те повноважень; законні підстави для поновлення пенсії позивачу відсутні. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст.161 КАС України, ухвалою суду від 21.04.2020 позовна заява залишена без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений термін.
Ухвалою судді від 18.05.2019 відкрито провадження та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео - та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 10.11.1993, позивачу призначено пенсію за вислугу років, про що свідчить посвідчення № НОМЕР_1 від 15.12.1993 (а.с.37).
До виїзду в Ізраїль ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
03.03.1995 року ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку із чим виплату пенсії було припинено.
15.01.2020 представником позивача, на підставі нотаріальної довіреності, подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про поновлення пенсії.
Листом від 19.02.2020 №0800-0207-8/2771 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовлено позивачу у поновленні пенсії, оскільки відсутні міжнародні пенсійні угоди між Україною та Ізраїлем, що не дозволяє відповідачу поновити пенсію ОСОБА_1 . Крім того у позивач відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача, у зв'язку з чим відсутня підстава для відмови йому у поновленні пенсії.
Позивач не погодившись з відмовою органу Пенсійного фонду України у поновленні виплати пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.
Стаття 24 Конституції України, гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009.
Також, у Рішенні Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з 07.10.2009 - дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача можливості захисту свого права.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позовні вимоги про поновлення пенсійних виплат за період з 07.10.2009 підлягають залишенню без розгляду.
Суд зазначає, що з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, в якій суд вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08.12.2015 у справі № 21-5653а15, від 12.04.2016 у справі № 462/9427/13-а, від 08.06.2016 у справі № 505/2135/14-а та від 11.10.2016 у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.51 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 51.Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі "Карсон та інші проти Сполученого Королівства" (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії".
Також, у п.54 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 54.Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу".
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України №1382-IV від 11.12.2003 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
За наведених обставин, оскільки позивач у 1995 році виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль, а йому пенсія була припинена в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратив громадянство України, він має право на поновлення її виплати.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що така заява подана не нею особисто та не долучено паспорта громадянина України, виходячи з наступного.
У п.1.5 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого 25.11.2005 Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 за №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.02.2005 за №1566/11846 (надалі - Порядок №22-1), зазначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії. Заяву до органу, що призначає пенсію, про запит пенсійної справи особи, яка потребує опіки (піклування), якій опікуна (піклувальника) не призначено і яка перебуває на довготривалому лікуванні у закладі охорони здоров'я, подає адміністрація цього закладу. Заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). Адміністрація виправного закладу, де пенсіонер відбуває покарання, надсилає органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням цього закладу повідомлення про прибуття засудженого до закладу та довідку цього закладу із зазначенням реквізитів для перерахування пенсії.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року. При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо). При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності. Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання (п.2.8 Порядку №22-1).
Як зазначено у п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Для дітей, які не мають паспорта, документом, який засвідчує вік, є свідоцтво про народження. До заяви: опікуна (піклувальника) додається копія рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування або відповідне рішення суду; батьків-вихователів додається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; патронатного вихователя додається копія договору про патронат.
Відповідно до п.2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
При цьому, як зазначено у п.2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Враховуючи наведене, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії є виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.
Волевиявлення позивача щодо поновлення виплати пенсії оформлено ним письмово з наданням відповідних документів.
Враховуючи наведене, суд вважає відмову у задоволенні заяви позивача про поновлення виплати пенсії необґрунтованою.
Даючи оцінку висновку відповідача щодо відсутності підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки ним не надано паспорту громадянина України, суд зауважує наступне.
Відповідно до ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.
Водночас, належність позивача до громадянства України підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон (а.с.34).
Згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року №719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Таким чином, громадянство України підтверджується як паспортом громадянина України та і паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
Виходячи з викладеного спростовуються доводи відповідача, що позивачем не підтверджено громадянство України.
Для призначення пенсії в Україні особа повинна бути громадянином України, водночас відповідачем не спростовано, що позивач є громадянином України та відповідачем не доведено, що позивач не є громадянином України.
Строк дії паспорта становить десять років (п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
На час звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії паспорт був дійсний.
Отже висновок відповідача про не підтвердження позивачем громадянства України є помилковим та таким, що негативно впливає на реалізацію позивачем його конституційного права на соціальний захист, зокрема поновлення пенсії.
З приводу вимог позивача провести поновлення та виплату пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходів, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про поновлення виплати пенсії з проведенням індексації суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 суд зазначив, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачеві, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Посилання відповідача на відсутність законних підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки позивачу пенсія не призначалась відповідачем та позивач не перебував на обліку у відповідача, суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр-т. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , викладене в листі від 11 лютого 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Стрельнікова