28 вересня 2020 року Справа № 280/4938/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.11.2017;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.11.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , має статус учасника бойових дій. При звільненні з військової служби відповідач не провів з ним розрахунок та не виплатив грошову компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. З посиланням на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) вважає, що має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 27.07.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
10.08.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№36425), у якому з посиланням на норми Закону №2011-XII зазначає, що в особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям, додаткової відпустки припиняється, у зв'язку з чим відсутні підстави для виплати грошової компенсації за не отриману додаткову відпуску. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 в період з 13.11.2014 по 13.11.2017 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 17.09.2015
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.11.2017 №127 ОСОБА_1 командира гармати 1 гаубичної артилерійської батареї 1 гаубичного артилерійського дивізіону частини, якого на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 13.11.2017 №219-РС звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 1 підпункту «ї» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 13.11.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_2 від 09.06.2020 №979 позивач за період з 2014 по 13.11.2017 додаткову відпустку як учасник бойових дій не отримував, грошова компенсація не виплачувалась.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки під час проходження військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР встановлено, зокрема такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
У відповідності до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, з моменту набуття статусу учасника бойових дій позивач має право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацом 1, 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У розумінні абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Законом України від 17.03.2014 №1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18.03.2014 №49.
Таким чином, з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII у спірний період.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути враховані доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16.05.2019, прийнятому у зразковій справі №620/4218/18 провадження №Пз/9901/4/19) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Разом з тим, як зазначалось вище, позивач набув право на додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік саме з моменту набуття статусу учасника бойових дій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни.
Згідно з пунктами 2, 3 цього Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій».
Отже, статус учасника бойових дій підтверджується відповідним посвідченням з написом «Посвідчення учасника бойових дій».
З матеріалів справи вбачається, що позивачу присвоєно статус учасника бойових дій 17.09.2015, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 17.09.2015.
Таким чином, позивач отримав право на додаткову відпустку, як учасник бойових дій, саме з моменту набуття такого статусу, тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за період з моменту набуття статусу учасника бойових дій по день звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 17 вересня 2015 року по 13 листопада 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 17 вересня 2015 року по 13 листопада 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2017 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 28.09.2020.
Суддя М.О. Семененко