Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" вересня 2020 р. Справа № 922/2516/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнікон", м. Дніпро
до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків
про стягнення 10397,69 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Юнікон", м. Дніпро (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" , м. Харків (далі за текстом - відповідач) 10397,69 грн., з яких:
509,55 грн. 1% річних;
9888,14 грн. втрат від інфляції.
Також позивачем заявлені до стягнення судові витрати.
Позов обґрунтовано з посиланням на прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо проведення розрахунків за поставлену продукцію за договором № 238-10/238 від 29.08.2018.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.08.2020 відкрито провадження у справі; дану справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом трьох днів з дня отримання відповіді на позов.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вищевказаної ухвали від 11.08.2020.
Копії зазначеної ухвали сторони отримали, про що свідчать залучені до матеріалів справи зворотні поштові повідомлення, згідно з якими направлялась поштова кореспонденція (а. с. 37-38).
Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 20114 від 02.09.2020), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на відсутність в нього заборгованості перед позивачем станом на момент звернення позивача до суду, та відсутність будь-який претензій з боку позивача протягом майже трирічного строку з моменту виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Також відповідач звертає увагу суду на те, що за відсутності договору про надання правової допомоги неможливо встановити реальний обсяг надання професійної правничої допомоги, що підлягає відшкодуванню та інші обставини, що є обов'язковими при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Крім того, на думку відповідача, розмір судових витрат, які як зазначає позивач, він поніс в зв'язку з розглядом даної справи, є завищеним, а тому фактично направлений на отримання надприбутків за рахунок відповідача як державного підприємства.
На адресу суду від імені позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №20655 від 08.09.2020). Проте, з огляду на те, що даний документ є не підписаним особою, яка його склала, суд залишає його без розгляду.
Відповідач надав суду заперечення (вх. № 21368 від 15.09.2020) в яких наполягає на необґрунтованості заявленого позову, та зазначає про недоведеність позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу належними та допустимими доказами.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, 29.08.2018 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, укладено договір № 238-10/238 (а. с. 9-14; далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити замовникові продукцію, зазначену в специфікації № 1 (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію. Замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі листа, який включає в себе найменування, кількість та термін поставки продукції (п. п. 1.1, 1.3 договору).
Відповідно до п. п. 2.1-2.2 постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту направлення письмового замовлення замовника, згідно з пунктом 1.3 цього договору
Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: пр.-т Московський, 299, м. Харків, 61089.
Згідно з п. 3.1 договору його ціна становить: 441708,00 грн (чотириста сорок одна тисяча сімсот вісім грн 00 коп), у т. ч. ПДВ 20% 73618,00 грн (сімдесят три тисячі шістсот вісімнадцять грн 00 коп).
У відповідності до п. 4.1 договору замовник здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції та прийняття її за кількістю та якістю.
Згідно з п. 10.5 договору за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.
Згідно з п. 14.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.08.2019.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № Юго0000001 від 12.09.2018 від 12.09.2018 на суму 276575,04 грн., та за видатковою накладною № ЮБл0000007 від 19.09.2018 на суму 116898,72 грн.
Вказаний товар відповідачем був оплачений, проте з прострочення виконання цих зобов'язань.
Зокрема, згідно з умовами договору, товар отриманий за видатковою накладною № Юго0000001 від 12.09.2018 від 12.09.2018 на суму 276575,04 грн. відповідачем мав бути оплачений до 12.11.18, проте фактична оплата була здійснена 27.12.2018; а товар отриманий за видатковою накладною № ЮБл0000007 від 19.09.2018 на суму 116898,72 мав бути оплачений 19.11.2018, проте фактична оплата була здійснена 14.01.2019.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань щодо сплати боргу за договором, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства нараховано до стягнення з відповідача 509,55 грн. 1% річних та 9888,14 грн. втрат від інфляції за вказані вище період прострочення.
Обставини щодо стягнення з відповідача зазначених нарахувань стали підставами для звернення позивача до суду з позовною заявою в межах даної справи.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За змістом ст. ст. 598-599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише добровільне виконання зобов'язання не звільняє боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 1% річних, оскільки, такий розмір річних встановлений п. 10.5 договору, що не суперечить зазначеним положенням Закону.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує його часткову арифметичну невірність.
Однак, оскільки формування позовних вимог є диспозитивним правом сторони, а суд розглядає позов виключно в межах заявлених нею вимог (ст. 14 ГПК України), в даному випадку суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 9888,14 грн. інфляційних та 1% річних.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З урахуванням викладеного, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2102 грн. судового збору.
Посилання позивача в позовній заяві про понесення ним витрат на оплату професійної правничої допомоги свого підтвердження матеріалами справи не знайшли. Заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу на підставі доказів поданий протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (ч. 8 ст. 129 ГПК України) позивач суду також не надавав. За таких обставин, правові підстави для покладення на відповідача нібито понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (адреса: 61089, м. Харків, пр.-т Московський, буд. 299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28-А; код ЄДРПОУ 23647276; п/р НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, код банку 380805):
509,55 грн. 1% річних;
9888,14 грн. втрат від інфляції;
2102,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак