ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.09.2020Справа № 910/9919/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»
про стягнення 47270,94 грн
Без виклику представників сторін
У липні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 47270,94 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.08.2018 у м. Києві по вул. Медова відбулась дорожньо-транспортна пригода внаслідок порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля марки «Опель» д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , у результаті якої пошкоджено автомобіль марки «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Феміда», якому позивач, як страховик виплатив, страхове відшкодування в розмірі 34980 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Еталон» позивач просить стягнути з відповідача 34980 грн страхового відшкодування, 3% річних у розмірі 1185,92 грн, пеню в сумі 10545,34 грн та інфляційні втрати у розмірі 559,68 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.07.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, зокрема зазначив, що позивачем при розрахунку суми страхового відшкодування не було враховано коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого автомобіля, що суперечить нормам чинного законодавства. На підставі викладеного відповідачем було здійснено власний розрахунок суми страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, відповідно до якого, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 26552,50 грн. Також, відповідач зазначив, що пошкоджений внаслідок ДТП транспортний засіб мав додаткові механічні ушкодження, які не відносяться до розглядуваної ДТП.
Вказав, що позивачем було заявлено вимогу про стягнення штрафних санкцій, які розраховані з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного відповідач зазначив, що позовні вимоги позивача не відповідають нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13.06.2018 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» (страховик) та ТОВ «Феміда» (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №06/6761274/1006/18, за умовами якого застраховано, автомобіль марки «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , в тому числі за страховим ризиком - ДТП.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи заяви про факт настання події №236933 від 29.08.2018, 29.08.2018 у місті Києві на з'їзді с проспекту Повітрофлотський на вул. Медова сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Опель», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок недотримання дистанції ОСОБА_2 .
Згідно з постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.11.2018 у справі №760/22345/18, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що факт скоєння ОСОБА_2 розглядуваної ДТП належним чином доведений, також вина ОСОБА_1 у скоєнні ДТП належним чином підтверджується матеріалами справи.
Позивач, на виконання умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №06/6761274/1006/18 від 13.06.2018, на підставі страхового акту №2300236933 від 12.10.2018, визнав вказану подію страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок СТО - ФОП Мойсієнко Романа Юрійовича в розмірі 34980 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №0045999 від 16.10.2018.
Розрахунок суми страхового відшкодування здійснено на підставі рахунку-фактури №СФ-0000027 від 25.09.2018 СТО - ФОП Мойсієнко Р.Ю., відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП склала 38080 грн.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Пунктом 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Опель», д.н.з. НОМЕР_1 , застрахована за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №06/6761274/1006/18 від 29.08.2018 у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон».
Згідно наявної в матеріалах справи копії Полісу №АМ/005255142, чинного на момент скоєння ДТП (29.08.2018) ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100000 грн, франшиза - 2000 грн.
Таким чином, особою, відповідальною за завдані власнику автомобіля марки «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в даному випадку, є відповідач.
Пунктом 36.4. ст.36 Закону передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного комплексного страхування транспортних ризиків №06/6761274/1006/18 від 13.06.2018, перейшло право вимоги, яке ТОВ «Феміда», мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача заявою про відшкодування шкоди в порядку регресу/суброгації вих. №2300236933 від 20.02.2018 із вимогою здійснити відшкодування шкоди (в порядку регресу/суброгації) в розмірі 34890 грн протягом семи банківських днів з дати отримання даної вимоги, що не заперечується відповідачем. Проте дана вимога була залишена без відповіді та задоволення.
Пунктом 32.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими, зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
Стосовно заперечень відповідача, щодо неврахування позивачем при здійснення розрахунку суми страхового відшкодування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №142/5/2092 від 24.11.2003 вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п.7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №142/5/2092 від 24.11.2003, значення коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Пунктом 7.39 Методики визначено, що винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний) та якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із Розрахунку страхового відшкодування який є додатком до Страхового акту №2300236933 від 12.10.2018, позивачем при розрахунку суми страхового відшкодування не було враховано коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу.
В ході розгляду справи судом встановлено, що автомобіль марки «Тойота» д.н.з. НОМЕР_2 до моменту настанні розглядуваної ДТП неодноразово піддавався ремонту, що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви документами, зокрема актом огляду транспортного засобу №2300236933 від 29.08.2018, з якого вбачається, що складові частини кузова зазначеного автомобіля відновлювались ремонтом, а саме заднє праве крило в частині арки колеса. Окрім того виявленні пошкодження у вигляді деформації заднього бамперу, заднього правого крила, направляючої заднього бамперу та світловідбивача заднього правого. Так суд зазначає, що вказані обставини є підставою для застосування коефіцієнту фізичного зносу відповідно до п.7.39 Методики.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було здійснено власний контррозрахунок суми страхового відшкодування із урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,37, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту склала 28552,5 грн, а сума страхового відшкодування з урахуванням франшизи склала 26552,5 грн.
Перевіривши наданий відповідачем контррозрахунок суми страхового відшкодування із урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,37, судом встановлено, що вказані розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства та не містять арифметичних помилок.
В той же час, відповідно до п.12.1 ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
На підставі викладеного суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення виплаченого страхового відшкодування в розмірі 26552 грн 50 коп.
Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1185,92 грн та інфляційних втрат в сумі 559,68 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат з урахуванням суми страхового відшкодування, яка підлягає стягненню, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 900,20 грн та інфляційних втрат в сумі 504,91 грн.
Щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 10545,34 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
В той же час, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені, з урахуванням суми страхового відшкодування, що підлягає стягненню, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача пені в розмірі 4519,02 грн.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що заперечує проти позовних вимог, зокрема з підстав розрахунку пені з порушенням строків позовної давності. Враховуючи, що нормами ЦК України не встановлено обов'язкової форми заяви про застосування позовної давності, судом вказана заява розцінюється, як заява про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за період з 22.05.2019 по 07.07.2020, а позов подано 08.07.2020, що підтверджується відбитком штемпелю поштового відділення зв'язку на конверті, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення пені за період з 22.05.2019 по 08.07.2019 заявлено з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.
У зв'язку з вищезазначеним, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені, з урахуванням суми страхового відшкодування яка складає 26552,50 грн, що підлягає стягненню та періоду, який має обраховуватись з 08.07.2019 по 22.11.2019, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача пені в розмірі 3322,34 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2-й під'їзд; ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 25; ідентифікаційний код 23510137) суму страхового відшкодування в розмірі 26552 (двадцять шість тисяч п'ятсот п'ятдесят два) грн 50 коп., інфляційні втрати в сумі 504 (п'ятсот чотири) грн 91 коп., 3% річних в розмірі 900 (дев'ятсот) грн 20 коп., пеню в сумі 3322 (три тисячі триста двадцять дві) грн 34 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1390 (одна тисяча триста дев'яносто) грн 93 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 28.09.2020.
Суддя Я.В. Маринченко