«22» вересня 2020 року
м. Харків
справа № 640/10563/17-ц
провадження № 22ц/818/3639/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В. Б.,
за участю секретаря - Колосовської А.Р.
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник позивачів - ОСОБА_3
відповідач - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Азадалієва Я.М.,
треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 травня 2018 року в складі судді Горпинич О.В.
У липні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Яни Миколаївни, третя особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя.
Позовна заява мотивована тим, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 89145945 від 08 червня 2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 жовтня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М.
Зазначили, що у відповідності до цього договору первісний іпотекодержатель передав новому іпотекодержателю всі права та обов'язки за іпотечним договором від 18 лютого 2011 року, укладеного в забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_7 та ОСОБА_1 за договором позики від 18 лютого 2011 року. Іпотекодавцем була ОСОБА_7 .
Вказали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Після її смерті вони звернулись до приватного нотаріуса Цюрупинського районного нотаріального округу Херсонської області із заявою про прийняття спадщини. 02 березня 2015 року їм видано свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво на іншу Ѕ частину квартири не видано.
Зобов'язання ОСОБА_7 за договором позики № 462 від 18 лютого 2011 року виконані належним чином. Вони звернулися до ОСОБА_4 з вимогою надати заяву про повний розрахунок для зняття іпотечного арешту, однак вимога ним проігнорована.
Таким чином, знаючи, що іпотекодержатель ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Азадалієва Я.М. в порушення вимог діючого законодавства зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , припиняючи право власності спадкоємців на цю квартиру.
Посилалися, що зобов'язання за договором позики виконано належним чином, що також унеможливлювало реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно в позасудовому порядку.
Вважали, що державний реєстратор зобов'язаний був відмовити ОСОБА_5 про реєстрацію права власності, оскільки така державна реєстрація суперечила б наявним зареєстрованим речовим правам на це ж саме нерухоме майно. На спірну квартиру вже було видано свідоцтво на право спадщини за законом на Ѕ частину квартиру.
Просили скасувати рішення Державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я.М., індексний № 33152372 від 24 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_5 , № 18274349, який внесено на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 33152372 від 24 грудня 2016 року 17:37:13 годин.
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 травня 2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково; скасовано рішення Державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я.М., індексний № 33152372, від 24 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 ; в решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у позові у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що 24 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за яким ОСОБА_4 відступив право вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за договором позики та укладеним на його забезпечення іпотечним договором.
На виконання умов договору 27 жовтня 2016 року ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направив повідомлення про відступлення права вимоги за договором.
Два листа, один цінний та один рекомендований, були отримані боржником та іпотекодавцем ОСОБА_2 . Всі інші листи, два цінних та два рекомендованих, які були направлені ОСОБА_4 на іншу відому йому адресу місця реєстрації ОСОБА_1 повернуті оператором поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Вважав, що боржники належним чином повідомлені про відступлення права вимоги новому кредитору.
В іпотечному договорі, а саме у пункті 10 передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язань за Договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмету іпотеки, що є предметом договору. Це застереження відповідно до Закону прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Оскільки боржники кошти не повернули, з метою задоволення вимог за договором позики від 18 лютого 2011 року, він 24 грудня 2016 року звернувся до нотаріуса як державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на предмет іпотеки.
Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою (Купровською) Я. М. перевірено, що заявником надано всі передбачені чинним законодавством документи для здійснення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та у неї, як державного реєстратора, не було передбачених законом підстав для відмови у державній реєстрації.
Рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я. М. про державну реєстрацію права власності є законним та обґрунтованим, а він правомірно набув право власності на нерухоме майно на підставі іпотечного договору.
Посилався на те, що позивачі не довели, що він надав державному реєстратору нібито неповний пакет документів, які були необхідні для реєстрації права власності на спірну квартиру.
Зазначив, що висновки суду про те, що він нібито не зареєстрував договір відступлення права вимоги за іпотечним договором у відповідному державному реєстрі та не набув статусу іпотекодержателя є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення державного реєстратора.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтувала тим, що 24 грудня 2016 року її чоловік ОСОБА_5 , на підставі іпотечного договору набув у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 .
Оскільки реєстрація права власності на іпотечну квартиру відбувалась під час перебування ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі, вона є співвласником спірної квартири, а отже вона мала право приймати участь у справі у якості співвідповідача.
Однак до участі у справі ані судом, ані позивачами вона залучена не була ані в якості відповідача, ані в якості третьої особи, що порушує її права як співвласниці спірного нерухомого майна.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково; рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 травня 2018 року - скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, постанову Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
07 серпня 2018 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В обґрунтування відзиву зазначила, що ані вона, ані ОСОБА_1 не отримали іпотечні повідомлення, що унеможливлює здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_5 . При цьому посилалася на відсутність підстав для задоволення вимог іпотекодержателя у зв'язку з належним виконанням зобов'язання та смертю іпотекодавця ОСОБА_7 , про що ОСОБА_4 мав повідомити ОСОБА_5 .
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 не було отримано повідомлень від іпотекодержателя, відсутні підстави для переходу права власності на предмет іпотеки до ОСОБА_4 та, відповідно, здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_8 на спірну квартиру не відповідає вимогам закону.
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів бере до уваги вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року, які відповідно до вимог частини 1 статті 417 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Судом встановлено, що 18 лютого 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно умов якого вони отримали кошти у сумі 18 750 доларів США строком до 18 травня 2011 року(том 1 а. с. 81).
18 лютого 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_7 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований в реєстрі № 2006 (том 1 а. с. 83-85).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла (а. с. 13). Після її смерті спадкове майно прийняли у спадщину її дочка ОСОБА_2 та чоловік ОСОБА_1 (а. с. 14).
24 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М., який зареєстровано в реєстрі № 2006, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 всі права та обов'язки іпотекодержателя за іпотечним договором від 18 лютого 2011 року, який укладено в забезпечення виконання зобов'язання за договором позики від 18 лютого 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , ОСОБА_1 ( том 1 а. с. 103).
27 жовтня 2016 року ОСОБА_4 направлені повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення права вимоги за іпотечним договором ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , а також за адресою іпотечного майна - АДРЕСА_2 (том 1 а.с.104-108).
07 листопада 2016 року ОСОБА_5 направлено вимоги про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики та вимога про їх виконання у тридцятиденний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання (на виконання вимог норми частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку»), а також з вимогою про добровільне звільнення предмета іпотеки (згідно статті 40 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , а також за адресою іпотечного майна - АДРЕСА_2 (том 1 а. с.110-118).
24 грудня 2016 року приватний нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадолієвою Я.М. зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., який зареєстровано в реєстрі № 2006. Дублікат іпотечного договору видано 13 жовтня 2013 року, реєстровий номер № 2289 (том 1 а. с. 11).
Пунктом 10 іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язань за договором у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом договору.
Це застереження відповідно до Закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з наступних обставин: а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем.
Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку".
Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, серед перелічених пунктом 10 Договору належить іпотекодержателю.
Визначені договором способи задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджають укладенню окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застосувати інші встановлені чинним законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкта нерухомого майна, щодо об'єкта нерухомого майна № 89145945 від 08 червня 2017 року ОСОБА_5 набув право власності на спірну квартиру 24 грудня 2016 року на підставі договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
З метою правильного застосування викладених норм та уникнення ситуації, коли іпотекодавець змушений у судовому порядку оскаржувати рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Так, застереження у іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов'язань боржником.
Окрім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені законом способи задоволення вимог за основним зобов'язанням, у тому числі, і такий, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання застосований бути не може.
Таким чином, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулюються цим законом.
Так, згідно приписів частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частинами 1, 2 статті 3 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Частина 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Частиною другою статті 9 Закону передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (пункт 1); приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав (пункт 2).
Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року
Так, відповідно до пункту 46 цього Порядку для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Вказаним пунктом Порядку визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 зазначеного Закону порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 цього Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За правилом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
У частинах першій, другій статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус.
Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року.
Відповідно до пункту 6 зазначеного Порядку (в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Матеріали справи свідчать про те, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_5 відбулась на підставі договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.
Частиною 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
У відповідності до частини 1 статті 36 зазначеного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Із матеріалів справи вбачається, що повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором від 27 жовтня 2016 року адресовані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , опис - 6100133222451, вкладення в цінний лист від 27 жовтня 2016 року, опис - 6100133222444, вкладення в цінний лист від 27 жовтня 2016 року, опис - 6100133222410, вкладення в цінний лист від 27 жовтня 2016 року, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 04 листопада 2016 року, направлені на адресу: АДРЕСА_2 . Проте, усі листи ОСОБА_4 , адресовані ОСОБА_1 , повернулися із відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». Вимога про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики та вимога про їх виконання у тридцятиденний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання (на виконання вимог норми частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку»), а також вимога про добровільне звільнення предмета іпотеки від 03 листопада 2016 року, адресована ОСОБА_1 та направлена на адресу: АДРЕСА_2 , також повернулася з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». Хоча, у повідомленні про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором, а також вимоги про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики зазначено адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 .
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції представник позивачів наполягав на тому, що позивачам не надходило та вони ніколи не отримували жодних повідомлень чи письмових вимог від іпотекодержателя з питань вирішення цього питання.
Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, судова колегія вважає, що факт відправлення іпотекодавцям іпотечних повідомлень цінними листами або листами з повідомленням про вручення та факт отримання іпотекодавцями іпотечних повідомлень, а саме, факт отримання ОСОБА_1 відповідних повідомлень не встановлено, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавців до іпотекодержателя ОСОБА_4 , а отже і підстав для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_8 на спірну квартиру немає.
Таким чином, державна реєстрація за ОСОБА_8 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за неподання передбачених пунктом 46 Порядку документів, зокрема, доказів отримання позивачем ОСОБА_1 іпотечних повідомлень, проведена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я.М., як державним реєстратором, без дотримання положень статей 9 та 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , а тому це рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_8 є незаконним, і, як правильно зазначив суд першої інстанції, ця вимога позивачів підлягає задоволенню, а доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_5 вважаються необгрунтованими з підстав, зазначених вище.
Погоджується судова колегія і з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовної вимоги позивачів про скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки згідно частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, тому вона є зайвою.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо порушення її права цим рішенням є безпідставними, оскільки ОСОБА_6 не довела, яким чином порушуються її права при вирішенні спору про правомірність реєстрації речових прав на нерухоме майно, яку цим рішенням скасовано.
Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції фактично правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Докази та обставини, на які посилаються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 травня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 25 вересня 2020 року.