Справа № 541/2009/19 Номер провадження 22-ц/814/1277/20Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
23 вересня 2020 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого : Триголова В.М.,
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
секретар: Ачкасова О.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя,-
У вересні 2019 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя.
В обґрунтування позову посилалася на те, що з відповідачем перебували в шлюбі з 2007 року по 2013 рік. 17.06.2008 року за спільні кошти було придбано житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі продажу був укладений на ім'я відповідача ОСОБА_2 . З 2019 року відповідач почав заперечувати її право на вказане майно.
У позові ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя - відмовлено.
Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 5584, 20 грн.
З рішенням суду від 21.02.2020 року не погодилася ОСОБА_1 , яка його оскаржила, просила скасувати та ухвалити нове рішення по суті спору. Вважає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права.
У скарзі посилається на те, що спірний будинок був придбаний виключно за спільні кошти, зокрема, кошти батьків подружжя, при цьому частину коштів її мати брала у борг у рідного брата позивачки.
Скаржник також вказує на суперечливість та неузгодженість у показах свідків ОСОБА_3 (мати відповідача), ОСОБА_4 (продавець будинку) щодо обставин купівлі-продажу будинку.
Також скаржник звертає увагу, що за час шлюбу внаслідок спільної праці та фінансових витрат спірний будинок було поліпшено, добудовано, внаслідок чого його вартість істотно збільшилась.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін, посилається на положення ст. 1047 ЦК України щодо обов'язковості письмової форми договору позики, а не підтвердження його свідками, також посилався на пропуск позивачем строку позовної давності.
Відповідач вказує, що з 2002 року він працював і мав самостійні доходи. Весною 2007 року стало відомо про продаж спірного будинку, в зв'язку із смертю його власниці. Оскільки продавець через постійні відрядження не мав правовстановлюючого документу на будинок 10 березня 2007 року в приміщенні будинку його мати передала 10000 гривень продавцю в присутності свідків. З цього часу він проводив ремонт будинку. Позивач в цей час навчалася у школі і будь-яких доходів не мала. Після реєстрації шлюбу влітку 2007 року вони стали проживати в будинку. Однак договір купівлі продажу був укладений лише в 2008 році після отримання продавцем свідоцтва про право на спадщину. Всі кошти, які були подаровані на весіллі були витрачені подружжям на пологи при народженні дитини у вересні 2007 року.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 28 липня 2007 року, який розірвали 25 листопада 2013 року, що підтверджується рішенням Миргородського міськрайонного суду від 25.11.2013 року (а.с.10.)
17.06.2008 року державним нотаріусом Першої Миргородської нотаріальної контори посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відповідно до якого будинок продано за 10000 гривень, які покупець ОСОБА_2 сплатив продавцю ОСОБА_4 до підписання договору.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що відповідач підтвердив належними доказами власне твердження про те, що на момент укладання шлюбу він мав достатню суму коштів для придбання спірного будинку, при цьому, позивачем не було надано жодного письмового підтвердження того, що будинок був придбаний у шлюбі за кошти, які мають ознаки спільних (заробітна плата членів сім'ї, тощо).
Проте, колегія суддів з такими висновками місцевого суду погодитися не може з наступних підстав.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело та час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб .
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки другий з подружжя не довів іншого.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як було установлено спірний будинок придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім'єю.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 не працювала, однак закінчувала навчання, а в наступному перебувала у декретних відпустках та здійснювала догляд за малолітніми дітьми.
Висновки суду та доводи відповідача, що будинок було придбано ОСОБА_2 за особисті кошти, які його матір передала продавцю, не спростовують того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки договір купівлі-продажу був укладений саме в період шлюбу сторін та з метою проживання усіх членів сім'ї, окрім того, переконливих та достовірних доказів здійснення купівлі майна до укладення шлюбу та за особисті кошти, відповідачем надано не було. Також сторони вказували про здійснення добудови та ремонту будинку, тобто поліпшення майна за період шлюбу.
Посилання ОСОБА_2 , що за час шлюбу позивач не працювала та не отримувала доходів, не може бути підставою для визнання спірного майна його особистою приватною власністю.
ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є його процесуальним обов'язком.
Дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, враховуючи вимоги ст.ст. 60-63 СК України, колегія суддів приходить до висновку, що спірний будинок є спільним майном подружжя, оскільки ОСОБА_2 не доведено належними доказами те, що цей будинок був придбаний за його особисті кошти.
Посилання ОСОБА_2 у апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення в суд із позовом про поділ майна подружжя, на увагу не заслуговують, оскільки до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).
Як зазначено позивачем та підтверджується матеріалами справи про порушення свого права на спільне майно, ОСОБА_1 дізналася у 2019 році, коли ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом про визнання її такою, що втратила право користування спірним будинком.
Також не можуть бути взяті до уваги посилання сторони відповідача на покази свідків щодо обставин придбання будинку, оскільки пояснення свідків як із сторони позивача, так і боку відповідача носять суперечливий характер, достовірно не доводять факту придбання спірного майна за особисті кошти когось одного з подружжя.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2020 року- скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя.
З урахуванням ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір на загальну суму 1921 грн., сплачений при поданні позову та апеляційної скарги.
Окрім того, оскільки судом також ухвалювалось додаткове рішення, яким з ОСОБА_1 стягнуті кошти на користь ОСОБА_2 за оплату понесених ним судових витрат, дане рішення також підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів -,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1921 грн. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов