Іменем України
16 вересня 2020 року м. Кропивницький
справа № 388/679/19
провадження № 22-ц/4809/1061/20
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Дьомич Л.М., Єгорової С.М.
секретар Гончар В.В.
учасники справи:
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4
ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2020 року, суддя Степанов С.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та визнання недійсним договорів дарування,
ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та визнання недійсним договорів дарування.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19 грудня 1987 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який в подальшому розірваний - 24.09.1993 року.
Зазначила, що з лютого 1995 року по жовтень 2013 року .проживала з ОСОБА_1 однією сім'єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу і вели спільне господарство, що підтверджується довідкою вуличного комітету від 22.05.2019 року.
Під час шлюбу за сумісні кошти, разом з відповідачем -11.01.1991 року придбали житловий будинок розміром 10.85 м х 4.47 м, житловою площею 8,3 кв.м, 1942 року забудови з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, який зареєстровано в органах БТІ 19.11.1993 року за № 4028/19 та технічним паспортом від 03.07.1990 року.
У 2001 році, вищевказаний житловий будинок 1942 року забудови був знесений, а на його місці, з 2001 року по 2004 рік самочинно побудували новий житловий будинок, розміром 7.10 м х 10.30 м, загальною площею 51.7 кв.м та надвірні споруди, що підтверджується поданням органів БТІ № 56 від 30.08.2005 року, технічним паспортом від 30.08.2005 року та рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради Кіровоградської області № 280 від 22.12.2010 року про надання згоди на прийняття в експлуатацію побудованого самочинного без дозволу на виконання будівельних робіт вищевказаного житлового будинку та надвірних споруд.
ОСОБА_3 зазначила, що оскільки вищевказане домоволодіння побудоване за сумісні кошти у результаті спільної праці та під час сумісного проживання позивача з відповідачем ОСОБА_1 , без реєстрації шлюбу, тому це майно є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, і позивач має право власності на Ѕ частину вищевказаного майна.
ОСОБА_3 зазначила, що вона та її син - ОСОБА_6 зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_1 з 24.01.2000 року, що підтверджується записам домової книги.
25 грудня 2015 року рішенням Долинської міської ради № 59 «Про перейменування вулиць, провулків міста Долинська» перейменовано вулицю Кошового на вулицю Київської Русі.
Зазначено, що їй стало відомо, що 11.04.2019 року за нотаріально посвідченим договором дарування, ОСОБА_1 подарував своїй рідній сестрі по материній лінії - ОСОБА_5 спірний житловий будинок з надвірними спорудами, а тому вважає за вищезазначених обставин вказаний договір дарування є недійсним так як укладений всупереч вимогам ст.65 СК України, тобто без згоди одного із подружжя.
Просила суд встановити факт сумісного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу з лютого 1995 року по жовтень 2013.
Визнати житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнавши за нею право власності на Ѕ частину вказаного домоволодіння.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , укладений 11.04.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 № 252, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С.О.
19 листопада 2019 року ОСОБА_3 в порядку ст.49 ЦПК України подала заяву про збільшення позовних вимог. Мотивувала вимоги тим, що з огляду на те, що окрім договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 11.04.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були також укладені договори дарування земельних ділянок кадастровий № 3521910100:03:003:0040, площею 0,1000 га, та кадастровий № 3521910100:03:003:0041, площею 0,0334 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С.О. і зареєстровано в реєстрі за № 253, 254.
З підстав зазначених в позові, вказані земельні ділянки, необхідно також визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , визнавши за позивачем право власності на Ѕ частину вищевказаних земельних ділянок, і визнавши при цьому недійсними договори їх дарування.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2020 року позов задоволено частково.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначається, що судом першої інстанції не взято до уваги довідку № 2823 від 25.06.2019 про те, що по АДРЕСА_1 зареєстрований тільки ОСОБА_1 . Дана довідка також підтверджує, що ОСОБА_3 за вказаною адресою не зареєстрована.
Крім того, суд не взяв до уваги пояснювальну записку ОСОБА_7 від 05.11.2019, в якій зазначено, що дану довідку для суду було видано на прохання ОСОБА_3 та написана в ній інформації з її слів.
Суд не взяв до уваги покази свідків.
Суд залишив поза увагою, що факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року.
Позивачем не доведені умови проживання однією сім'єю, як подружжя без реєстрації шлюбу.
Докази того, що будинок будувався за сумісні кошти позивачем не надано, а також не надано докази, що позивач приймала участь у будівництві.
Крім того, до 2004 року будівництво будинку вже було завершено. У період з липня 2003 по січень 2004 відповідач перебував на заробітках за межами України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначається, що суд першої інстанції порушив її права та інтереси, як власника майна.
Судом не було залучено до участі у справі нотаріуса Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С.О., який посвідчував оспорювані договори дарування.
Суд не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_8 , яка зазначала, що сторони після розірвання шлюбу в 1993 році не проживали як чоловік та дружина, а також те, що ОСОБА_9 продав свою квартиру, а кошти витратив на будівництво свого будинку.
Крім того, питання поділу майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу 24.09.1993, вже було вирішене на підставі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 08.12.1993, згідно якого за ОСОБА_10 визначено право індивідуальної власності на весь будинок, а тому ОСОБА_3 не має ніякого права ні на будинок ні на земельні ділянки, які під будинком.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 02.07.2020 по справі відкрито апеляційне провадження.
До суду надано відзив на апеляційну скаргу від представника позивача адвоката Гончаренко В.О., в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги та зазначається, що суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин та зробив правильний висновок, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів про доведення обставин, на які відповідач посилається як на підставу своїх заперечень. Факт утримання з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_6 з 1993 по січень 1999 та з березня 1999 по липень 2003 не свідчить, що ОСОБА_1 не проживав з ОСОБА_3 однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу з 13.09.1995 по 2013.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06.08.2020 справу призначено до розгляду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6).
Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу - ОСОБА_1 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб 19 грудня 1987 року, після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища ОСОБА_12 (а.с.7).
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб 24 вересня 1993 року (а.с.8).
Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу - ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_13 . 11 грудня 1993 року, актовий запис № 172, після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_12 (а.с.46).
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу- ОСОБА_1 та ОСОБА_14 розірвали шлюб 12 вересня 1995 року, актовий запис № 144 (а.с.47).
Суд першої інстанції зазначив, що згідно копії договору купівлі - продажу від 11 січня 1991 року та технічного паспорту від 03.07.1990 року ОСОБА_15 продав, а ОСОБА_1 купив жилий будинок з надвірними будівлями площею 30.2 кв.м., 1942 року забудови з надвірними спорудами, а саме сарай «В» розміром 5.20 м. х 4.10 м., 1949 року забудови, сарай «Ж» розміром 5.10 м. х 4.10 м., 1949 року забудови, колодязь «К», 1954 року забудови, забор, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.10-11).
Суд першої інстанції зазначив, що згідно копії рішення від 08 грудня 1993 року по справі № 2-295/1993 ОСОБА_3 продала за 1600 крб., а ОСОБА_1 купив Ѕ частину жилого будинку і господарських споруд, розташованих у АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право індивідуальної власності на весь будинок (а.с.43-44).
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до записів домової книги про громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_1 , за вказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_1 з 06.12.1991 р. по 11.01.1995 p., з 11.07.1997 р. по 25.07.1997 р., 13.01.2001 р. по даний час; ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з 06.12.1991 р. по 27.01.1994 p., та з 24.01.2000.
Згідно копії рішення виконавчого комітету Долинської міської ради від 22.12.2010 року за № 280 ОСОБА_1 надано згоду на прийняття в експлуатацію побудованого самочинно без дозволу на виконання будівельних робіт житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , надано довідку про погодження прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (а.с.22)
Згідно копії довідки виданої головою вуличного комітету від 22.05.2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно з 1995 по 2013 рік проживала разом з ОСОБА_10 без реєстрації шлюбу,. В 2001 році за сумісні кошти побудували будинок по АДРЕСА_1 (а.с.23).
Суд першої інстанції зазначив, що копією акту технічного огляду 22/10 від 29.06.2010 року, рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради Кіровоградської області №280 від 22.12.2010 року про надання згоди на прийняття в експлуатацію побудованого самочинного без дозволу на виконання будівельних робіт вищевказаного житлового будинку та надвірних споруд, довідкою про погодження прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію від 22.12.2010 року та листа Долинської дільниці ОКП «Кіровоградське ООБТІ» підтверджується, що по АДРЕСА_1 самочинно збудовані: житловий будинок, прямокутної форми, розміром 7.10 м. х 10.30 м., з прибудованими сіньми «а», розміром 2.45 м. х 1.40 м., жилою площею 15.1 кв.м., загальною площею 51.7 кв.м. - 2004 p.;сарай «Д», одноповерховий, прямокутної форми, розміром 2.90 м. х 2.80 м.- 1995 p.;гараж «В», одноповерховий, прямокутної форми, розміром 6.40 м. х 4.30 м. - 1991 p.;літня кухня «Ж», одноповерхова, прямокутної форми, розміром 3.55 м. х 3.55 м. 2004 p.;літній душ «Г», одноповерховий, прямокутної форми, розміром 1.65 М. X 60 м,- 1991 p.;навіс «Е», одноповерховий, прямокутної форми, розміром 2.70 м. х 2.70 м.- 1995 p.
Технічним паспортом на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 від 16.01.2019 року також підтверджується, що вищевказані споруди самовільно побудовані.
Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 з 1998 р. по 2014 р. працювала в Долинській філії ВАТ та ПРAT «Кіровоградобленерго» та отримувала відповідний дохід, ОСОБА_1 з 1998 р. по 2011 р. працював в КГЗКОР, Долинській філії ВАТ та ПРАТ «Кіровоградобленерго», та отримував відповідний дохід, що підтверджується матеріалами справи.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до договорів дарування від 11.04.2019 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними спорудами, земельні ділянки кадастрові номери 3521910100:03:003:0040 та 3521910100:03:003:0041 площею 0.10 га. та 0.034 га., що розташовані АДРЕСА_1 (а.с. 74-85).
Суд першої інстанції зазначив, що після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_16 , ОСОБА_1 з 13.09.1995 року до 2013 року проживав з ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 однією сім'єю, як подружжя без реєстрації шлюбу та вони між собою були пов'язані спільним побутом вели спільне господарство та мали взаємні права та обов'язки один до одного.
Доводи сторони відповідача, що ОСОБА_1 з 13.09.1995 року 2013 року не проживав з ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 однією сім'єю, як подружжя без реєстрації шлюбу та вони між собою не були пов'язані спільним побутом, не вели спільне господарство та не мали взаємні права та обов'язки один до одного спростовується вищевказаними дослідженими в суді належними і допустимими доказами. Пояснення свідка, ОСОБА_8 суд сприймає критично з огляду на ступінь родинних відносин свідка та неузгодженість з показами інших свідків. Сам по собі факт утримання з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_6 з 1993 р. по січень 1999 р. та з березня 1999 р. по липень 2003 р. не свідчить, і не є безумовними доказом, що ОСОБА_1 не проживав з ОСОБА_3 однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу з 13.09.1995 року до 2013 року, особливо з врахуванням попередньо розірваного шлюбу між сторонами.
Суд першої інстанції зазначив, що на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 , належав житловий будинок, розміром 10.85 м. х 4.47 м., житловою площею 8.3 кв.м., загальною площею 30.2 кв.м., 1942 року забудови, що розташований по АДРЕСА_1 , який ОСОБА_1 сумісно з ОСОБА_3 , і сином ОСОБА_6 протягом 2000-2001 року зруйнували (розібрали) та на його місці, протягом спільного проживання, за спільні сумісні кошти та спільною працею, самовільно побудовали новий житловий будинок, жилою площею 15.1 кв.м., загальною площею 51.7 кв.м. - 2004 року забудови, та інші надвірні споруди, а тому створене вищевказане нерухоме майно є їх спільною сумісною власністю, в рівних частках.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з встановленням судом факту сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу та визнання судом житлового будинку з надвірними спорудами, земельних ділянок, що розташований по АДРЕСА_1 , об'єктами спільної сумісної власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Згідно з частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім'єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Відповідно до положень статей 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції перевірив надані сторонами докази на підтвердження та заперечення позову і встановив, що позивачем не надані належні та допустимі докази на підтвердження, що сторони проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу з 1995 року по 2013 рік та вели спільне господарство.
Посилання позивача, як на належний та допустимий доказ, на копію довідки виданою головою вуличного комітету, ОСОБА_7 від 22.05.2019 року з якої вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно з 1995 по 2013 рік проживала разом з ОСОБА_10 без реєстрації шлюбу та в 2001 році за сумісні кошти побудували будинок по АДРЕСА_1 (а.с.23). суд апеляційної інстанції не визнав належним та допустимим доказом, оскільки з матеріалів справи вбачається, що зазначена довідка видавалась головою вуличного комітету на прохання позивача і обставини викладені в довідці зазначені зі слів позивача, а не на підставі встановлених фактів.
ОСОБА_7 пояснила суду першої інстанції , що з 2009 року є головою вуличного комітету в т.ч. і по вул. Київської Русі (О.Кошового) м.Долинська Кіровоградської області та з вказаного часу знає сім'ю ОСОБА_12 . В 2010 році вона як голова вуличного комітету завела зошит та особисто обійшла кожен двір підвідомчих її вулиць, шляхом опитування власників і користувачі будинку внесла до вказаного зошиту записи хто де і з ким проживає, ступінь споріднення. Зі слів ОСОБА_17 внесла запис, що вона проживає з чоловіком ОСОБА_1 та сином ОСОБА_6 . На прохання ОСОБА_3 з її слів надала довідки від 22.05.2019 року. Проте їй особисто не було відомо, хто і коли будував будинок по АДРЕСА_1 .
Не визнав суд апеляційної інстанції належними та допустимими доказами пояснення свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ОСОБА_20 на які посилався позивач, оскільки зазначені докази не підтверджують факт спільного проживання сторін однією сімєю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства.
Пояснення зазначених свідків, містять елементи різних відокремлених подій які не дають підстави зробити висновок, що зазначені пояснення можливо визнати як належні та допустимі докази , на підтвердження позову.
Верховним судом висловлена права позиція відносно факту спільного проживання сторін однією сімєю без реєстрації шлюбу в якій зазначено, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.(Постанова Верховного суду від 06.04.2020 року (справа№738/1452/17 провадження№61-13412св19)
Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшов виснвку, що належні та допустимі докази відповідно до глави 5 ЦПК України, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справі відсутні.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивач зазначає, що проживач з відповідачем однією сімєю з 1995 року по 2013 рік.
В період з 2001 року по 2004 рік був побудований спірний будинок.
Факт проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СКУкраїни та ЦК України з 01.01.2004 року.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від
15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Таким чином, норми діючого на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 1995 року по 01.01. 2004 рік.
Приймаючи до уваги встановленні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права при розгляді справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволені позовних вимог про встановлення факту спільного проживання сторін однією сімєю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарств, відмовити.
Відповідно як наслідок не підлягають задоволенню позовні вимоги у частині визнання спірного будинку спільною сумісною власністю сторін та визнання права власності на спірне майно за позивачем та визнання недійсним договорів дарування спірного будинку та земельних ділянок.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 травня 2020 року, скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та визнання недійсним договорів дарування, відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: