Справа № 347/689/20
Провадження № 22-ц/4808/1063/20
Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І.
Суддя-доповідач Томин
28 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Косівського районного суду, ухвалене суддею Крилюк М.І. 15 липня 2020 року в м. Косів у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного Договору б/н від 21.01.2010 року ОСОБА_1 відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. 04.02.2010 року відповідачем також було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11000,00 грн.
Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв'язку з чим станом на 12.03.2020 року її заборгованість становить 23165,85грн. і складається з 13278,24грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 4410,83 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 3897,45 грн. пені, 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1079,33 грн. штрафу (процентна складова). В добровільному порядку відповідач не бажає погасити вказану суму заборгованості. А тому, просило стягнути з неї вказану заборгованість.
Заочним рішенням Косівського районного суду від 15 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором б/н від 21.01.2010 року в сумі 13278,24 грн. та 2102,00 грн. оплаченого судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у стягненні заборгованості по відсотках, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Вважає його таким, що прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, згідно Анкети-заяви відповідач висловила згоду на оформлення Договору та особистим підписом засвідчила, що ознайомилась і згодна з Умовами та правилами надання банківський послуг, а також Тарифами банку та зобов'язалась виконувати їх. Вважає, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був з ними ознайомлений, не означає і відсутності договірних правовідносин між сторонами чи відсутності заборгованості. Також зазначає, що Виписка про рух коштів клієнта, яка не досліджена судом першої інстанції, є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку та користування ними. Зокрема, 10.04.2019 року відповідач на погашення заборгованості внесла 1200,00 грн., що свідчить про її згоду з заборгованістю за нарахованими відсотками.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги і усталену судову практику в аналогічних справах, а саме постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року по справі №686/21962/15-ц та від 10.04.2018 року по справі №910/10156/17.
У зв'язку з наведеним просить скасувати заочне рішення Косівського районного суду від 15 липня 2020 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсотках, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги банку задовольнити.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки судове рішення оскаржується в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 4410,83 грн., то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2010 року ОСОБА_1 підписала Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій зазначено кредитний ліміт у розмірі 250,00 грн. та базову відсоткову ставку у розмірі 2,5% (а.с.25).
З копії Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», підписаної 04.02.2010 року ОСОБА_1 , вбачається тип картки, тип кредитної лінії, базова відсоткова ставка, розмір щомісячних платежів та строк їх внесення, порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором, більше ніж 30 днів та розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів тощо (а.с. 26).
На обґрунтування позову банк надав також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 27-37).
Згідно Довідки, виданої АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 згідно Кредитного договору б/н було надано наступні кредитні картки: 21.01.2010 року №54570829907891961 терміном дії до 01/14 року, 05.02.2014 року №5168755356977963 терміном дії до 10/17 року, 10.07.2017 року № НОМЕР_1 терміном дії до 07/21, 26.09.2017 року №5168755109130084 терміном дії до 07/21 року та 20.12.2018 року №5168742220812204 терміном дії до 03/22 року (а.с. 24).
З Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 вбачається, що 04.02.2010 року на її картку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 250,00 грн., 19.02.2011 року - 2300,00 грн., 26.04.2011 року - 2700,00 грн., 25.07.2011 року - 3100,00 грн., 23.08.2011 року - 3700,00 грн., 23.07.2013 року - 4000,00 грн., 24.07.2013 року - 4000,00 грн., 05.08.2013 року - 7000,00 грн., 12.07.2016 року - 11000,00 грн. та 05.04.2019 року - 0,00 грн. (а.с. 23).
З Виписки за Договором вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами шляхом зняття їх з кредитної карти, здійснювала платежі, а також поповнювала карту (а.с. 16-22).
З Розрахунку заборгованості за Договором б/н від 21.01.2010 року у ОСОБА_1 станом 12.03.2020 року наявна заборгованість у розмірі 23165,85 грн., яка складається з 13278,24 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 4410,83 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 3897,45 грн. пені та штрафів відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1079,33 грн. (процентна складова) (а.с. 15).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував своєї позиції щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 4410,83 грн. А тому апеляційний суд не може погодитися із рішенням місцевого суду в цій частині з огляду на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання..
Як вбачається з матеріалів справи, термін дії перевипущеної ОСОБА_1 картки - до 03/22 року (а.с. 24).
Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування.
Отже, відповідно до умов Договору, укладеного між сторонами, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії останньої картки, тобто до березня 2022 року (включно).
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
АТ «ПриватБанк» звернулось із позовом 31.03.2020 року, тобто про дострокове повернення всієї суми кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Враховуючи вищевказані правові висновки, АТ КБ «ПриватБанк» мало право на стягнення процентів за користування кредитом у розмірі, передбаченому Кредитним договором до моменту пред'явлення позову, тобто 31.03.2020 року і тільки після 31.03.2020 року позивач вправі вимагати від відповідача сплати процентів згідно ст. 625 ЦК України.
Разом з тим у позові позивач просить стягнути заборгованість по відсотках нарахованих на прострочений кредит відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 4410,83 грн. станом на 12.03.2020 року. При цьому право вимагати від відповідача сплати процентів згідно ст. 625 ЦК України у позивача виникло тільки з 31.03.2020 року.
Позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі, передбаченому Кредитним договором до 31.03.2020 року позивач не заявляв.
Отже, позивач заявив про стягнення процентів за ст. 625 ЦК України у межах строку кредитування, на що він права не має. Протягом строку кредитування банк має право на стягнення процентів у розмірі, передбаченому кредитним договором, тобто за час правомірного користування кредитними коштами, однак такі вимоги не заявлялися.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування заочного рішення Косівського районного суду від 15 липня 2020 року в оскаржуваній частині та ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Частиною шостою ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Косівського районного суду від 15 липня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, скасувати, ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України відмовити.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: Г.П. Мелінишин
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 28 вересня 2020 року.