Справа №442/5708/20
Провадження №2-а/442/91/2020
25 вересня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд м. Дрогобича в складі:
головуючого - судді Нагірної О.Б.,
за участю секретаря судового засідання Рикало А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобичі справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Трускавецького ВП ГУНП у Львівській області сержанта поліції Дудяк Миколи Михайловича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
встановив:
Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача, в якому просить постанову серії БАА № 165996 від 06.09.2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським Трускавецького ВП ГУНП у Львівській області сержантом поліції Дудяк Миколою Михайловичем відносно ОСОБА_1 , визнати протиправною та скасувати.
В обґрунтування позову посилається на те, що вона, будучи інвалідом ІІІ групи припаркупала свій автомобіль на місці призначеному для інвалідів на стоянці біля магазину. Коли працівники поліції повідомили її про порушення нею правил ПДР щодо паркування, з'ясувала, що забула пенсійне посвідчення. Не зважаючи на її пояснення про те, що вона дійсно є інвалідом і здійснила паркову правомірно, лише забула взяти з собою підтверджуючий документ, працівником поліції всупереч наведеному, складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 122 КУпАП.
Оскаржувану постанову вважає такою, яка винесена з порушенням її законного права на спростування вини у пред'явленому правопорушенні, оскільки працівник поліції не брав до уваги її пояснення, не з'ясував про усі обставин, які б сприяли встановленню фактичних обставин справи та для прийняття законного рішення.
Ухвалою судді від 14.09.2020 відкрито провадження в справі, призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався своїм правом подати суду відзив на позовну заяву.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи питання про винність ОСОБА_1 у порушенні ч.6 ст. 96 КУпАП суд враховує викладенні позивачем пояснення в позовній заяві та постанові у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Постанова про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії (п. 3 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 2 від 06.03.2008 року).
Як встановлено в судовому засіданні, з постанови серії №БАА № 165996 від 06.09.2020 ОСОБА_1 06.09.2020 о 16.30 год. в м. Трускавець по вул.. Дрогобицька, 35 Львівської області на автостоянці супермаркету «АТБ» здійснила стоянку свого автомобіля на місці для інвалідів, чим порушила п.8.5.1 ПДР. Постановлено визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 122 КУпАП, накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020 грн.
Диспозиція ч.5 ст. 122 КУпАП, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, регламентує, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю"
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 дійсно є інвалідом ІІІ групи, що стверджується копією посвідчення про таке (а/с 6). Поряд з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка повідомляла працівника поліції про свою інвалідність. Таким чином, не врахувавши пояснень ОСОБА_1 призвело до встановлення помилкової кваліфікації правопорушення, оскільки вчинене ОСОБА_1 підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.151-2 КУпАП.
Диспозиція ч. 6 ст. 151-2 КУпАП передбачає накладення штрафу за паркування транспортного засобу на місцях, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, водієм, який не має документів про наявність у нього чи в одного з пасажирів інвалідності (крім явно виражених ознак інвалідності.
Оскаржувана постанова судом перевірялася на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його скоєнні та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається зі змісту позовної заяви фактично позивачем не заперечується паркування на місці для інваліда без підтверджуючого документу, лише існує різний підхід до оцінки вчиненого.
Постанова про адміністративне правопорушення є одним із головних доказів згідно зі статтею 251 КУпАП, але, на думку суду, через неправильну кваліфікацію правопорушення, про що вказано вище, вона є недопустимим при оцінці відповідно до ст. 90 КАС України.
Згідно із вимогами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як роз'яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Разом з тим, всупереч вищевказаним вимогам, представником відповідача не представлено до суду жодних доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність винесення оскаржуваної постанови, а тому суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ст. 245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Керуючись ст.ст. 245, 251, 254, 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 77, 241, 244, 246, 268, 271,286, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до поліцейського Трускавецького ВП ГУНП у Львівській області сержанта поліції Дудяка Миколи Михайловича про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Скасувати постанову серії БАА № 165996 від 06.09.2020 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 122 КУпАП та надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошеннядо Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Нагірна О.Б.