Дата документу 28.09.2020
Справа № 313/1638/16-ц
Провадження № 2/937/1051/20
28 вересня 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Горбачової Ю.В.
з секретарем с/з - Мазуріною О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 29.06.2016 року в сумі 1416382,18 грн., яка складається із суми неповернутої позики в розмірі 1316591,75 грн. та нарахованих процентів за користування грошима за період з 29.06.2016 року по 31.12.2016 року в сумі 99790,44 грн. та стягнути судовий збір в розмірі 6890 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 29.06.2016 року між ним та відповідачем було укладено договір позики. На підтвердження укладення договору позики цього ж дня відповідачем було складено розписку. Відповідно до умов вказаного договору він передав, а відповідач отримала суму грошових коштів у розмірі 50 000 доларів США. Згідно розписки, відповідач був зобов'язаний повернути йому надані ним грошові кошти до 01 вересня 2016 року, однак до цього часу жодних розрахунків за договором позики проведено не було. Відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків. До теперішнього часу відповідач суму позики не повернув, у зв'язку з чим, він змушений звернутися до суду з зазначеним позовом.
Позивач в судове засідання не з'явився, від його представника надійшла до суду заява про розгляд справи за їх відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про час і місце розгляду судового засідання повідомлявся заздалегідь належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Від адвоката Гусельникова М.О., який представляв інтереси відповідача ОСОБА_2 за договором, надійшло повідомлення про розірвання договору про надання правових послуг внаслідок майже постійного невиконання ОСОБА_2 умов договору від 31.05.2018 року та припинення дії укладеного договору від 15.08.2019 року.
Представником відповідача 14.11.2018 року надано відзив на позовну заяву згідно якого, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що предметом позову, є стягнення боргу за договором позики. У підтвердження укладення якого, відповідач надав розписку від 29.06.2016 року. За відомостями викладеними у ній, ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 243 500 грн., що еквівалентно 50 000 доларів США. Договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вигляді розписки на суму 1 243 500 (один мільйон двісті сорок три тисячі п'ятсот) гривень, що еквівалентно 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США (далі по тексту - Договір позики) є безгрошовим. З огляду на це, ним подано зустрічний позов до Веселівського районного суду Запорізької області. Про безгрошовість договору позики та відсутність фінансових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 свідчить наступне. У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1051 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. На розписці дійсно мається підпис ОСОБА_2 , проте, будь-якої суми грошових коштів 29 червня 2016 року або в інші дати 2016 року позивач ОСОБА_2 не передавав. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно були наявні фінансові зобов'язання, проте вони фактично розпочалися та завершилися у 2015 році, коли ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 100 тис. грн., а коли не зміг повернути цих коштів, передав Позивачу транспортний засіб - трактор МТЗ 80, у якості погашення своїх зобов'язань за договором позики. На цьому, фінансові зобов'язання між сторонами справи закінчилися. Грошових коштів ані у розмірі 1243500 грн., ані в розмірі 50 тис. доларів США ОСОБА_2 не отримував від ОСОБА_1 . Розписка була написана під впливом тиску: ОСОБА_1 , а також його тесть, неодноразово погрожували розправою над ОСОБА_2 . Відзначимо, що тесть Позивача - ОСОБА_3 (батько представника Позивача) 17.10.2016 р. скоїв напад на сім'ю ОСОБА_4 , та спричинив дружині відповідача - ОСОБА_5 легкі тілесні ушкодження. За що, у відношенні ОСОБА_3 складено обвинувальний акт та направлено до Веселівського районного суду Запорізької області (справа № 313/111/17). Розгляд кримінальної справи № 313/111/17 нерозривно пов'язаний із цією справою. Так, предметом її розгляду є обвинувальний акт складений у відношенні ОСОБА_3 , який спричинив ОСОБА_5 (дружині Відповідача) тілесні ушкодження, під час явки до неї додому, з метою отримання грошових коштів, які нібито, заборгував ОСОБА_2 його зятю - ОСОБА_1 . З показань свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_6 вбачається, що позикодавцем ОСОБА_2 є не ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 . Показами ОСОБА_5 , яку також допитували у кримінальному провадженні №12016080200000345, підтверджується те, що взаємовідносини між Позивачем та Відповідачем розгорталися набагато раніше, ніж у 2016 році. Крім того, у матеріалах кримінального провадження №12016080200000345 (справа №313/111/17 за обвинуваченням ОСОБА_3 ) містяться документи, що свідчать про відсутність передачі грошових коштів ОСОБА_2 у 2016 році.
Отже, оскільки ОСОБА_2 не вчинялись будь-які дії по прийняттю/отриманню грошових коштів в сумі 1 243 500 грн., або в розмірі 50 тис. доларів США, волевиявлення по отриманню позики не було; спрямування дій Позивача і Відповідача на отримання/видачу грошових коштів у позику не було, це слугує підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
Таким чином відповідач вважає Вимоги позивача безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
У відповіді на відзив від 10.12.2018 року представник позивача зазначив, що існують процесуальні обмеження для використання доказів із кримінального провадження для доказування у цивільній справі №313/1638/16-ц. Статтею 89 ЦПК України встановлений порядок дослідження доказів. Зокрема, в цій статті Кодексу зазначається, що суд має безпосередньо дослідити докази; оцінюється належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд у цивільній справі не може посилатися на докази, що містяться у кримінальній справі, провадження у якій ще не завершено. Порядок зібрання доказів на досудовому слідстві відмінний від порядку їх зібрання у цивільному судочинстві. Досудове розслідування ґрунтується на слідчому процесі, де виключений елемент змагальності сторін. Докази, зібрані на досудовому слідстві, підлягають перевірці судом під час розгляду кримінального провадження в суді. Також слід зазначити, що кримінальна справа не стосується обставин отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів за розпискою від 29.06.2018 року. Ця кримінальна справа стосується доказування сторонами чи мало місце 17.10.2016 року кримінальне правопорушення, передбачене ст.125 Кримінального кодексу України, і ким воно вчинене.
Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала чи постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. У цивільній справі №313/1638/16-ц не можуть використовуватися показання свідків. Такий висновок ґрунтується на положеннях ст. ст. 218, 545, 653, 1047, 1051 Цивільного кодексу України. Таким чином, виходячи із змісту зазначених норм матеріального права, показання свідків у справі, де є письмова розписка відповідача, є недопустимим доказом. Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Показання потерпілого на досудовому слідстві, пояснення та показання підозрюваного, що записані до протоколу, не стають письмовими доказами. До протоколу показання заносяться з метою їх перевірки іншими доказами на досудовому слідстві та перевірки під час розгляду кримінальної справи судом.
Представник позивача вважає, що видана ОСОБА_2 розписка від 29.06.2016 року містить дату і місце отримання грошей, в ній зазначено хто і у кого взяв гроші, зазначений строк повернення і порядок обчислення суми позики при її поверненні. За таких обставин для вирішення спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід застосувати правову позицію, що зазначена в Постанові Верховного Суду України від 13.12.2017 року в справі №309/3458/14-ц. Згідно правової позиції ВСУ, що викладена у справі №309/3458/14-ц, розписка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його факт укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою відео-(звуко)-записувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки.
Відповідно до ч.ч. 3, 5 вказаної правової норми цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 1 ст. 12, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦК України).
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
29.06.2016 р. cторони уклали договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 , на строк до 01.09.2016 р. кошти в сумі 1 243 500,00 грн., що на день передачі було еквівалентно 50 000 доларів США.
Укладання договору позики підтверджується борговою розпискою від 29.06.2016 р., яка видана відповідачем позивачеві під час передачі грошей (а.с.4).
Будь-яких належних доказів того, що грошові кошти, зазначені у розписці, позивачу не надавалися, суду не надано.
З огляду на викладене між сторонами виникли правовідносини позики з усіма наслідками, відповідно до цивільного законодавства.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Під час укладання договору позики сторонами використана валютна прив'язка суми боргу до долару США, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України у якій передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За правилами ч. 2 ст. 1048 того ж кодексу договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
За період з 29.06.2016 р. по 31.08.2016 р. розмір процентів за користування кредитом склав 35 854,58 грн., що підтверджується наданим розрахунком (а.с.5).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Проте в строк до 01.09.2016 р., який обумовлений договором, відповідач позивачеві ОСОБА_1 кошти не повернув.
Заявлені представником відповідача свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в судове засідання судом не викликалися, оскільки вони є близькими родичами позивача ОСОБА_1 та відмовилися давати свідчення на підставі ст. 63 Конституції України та ст. 71 КПК України, що підтверджується наданою ними завою (а.с.30 том.3).
Крім того, заявлений представником відповідача свідок ОСОБА_9 , також в судове засідання не викликався, оскільки це не відповідає вимогам ст. 1051 ЦК України та допит свідків у справі, де є письмова розписка відповідача, є недопустимими доказами
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник, який несвоєчасно повернув суму позики, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 1048 ЦК України визначено, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Розмір процентів за користування кредитом за період з 01.09.2016 р. по 31.12.2016 р. за договором позики від 29.06.2016 р. становить 63 935,86 грн., що підтверджується наданим розрахунком (а.с.6).
Разом борг відповідача за договором позики від 29.06.2016 р. на 31.12.2016 р. становить 1 416 382, 19 грн. (один мільйон чотириста шістнадцять тисяч триста вісімдесят дві гривні 19 копійок) із них: 1 316 591,75 грн. - сума неповернутої позики, 99 790, 44 грн. - проценти за користування грошима за період з 29.06.2016 р. по 31.12.2016 р.
Таким чином, судом встановлені порушення відповідачем обов'язків, що витікають з договірних відносин за договором позики, а тому заборгованість за даним договором підлягає стягненню з ОСОБА_2 у примусовому порядку.
Питання із судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі ч. 2 ст. 11, ст.ст. 3, 15, 16, 257, 524, 533, 545, 625, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 1-13, 81, 89,141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Матвіївка Веселівського району Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Олександрівка Покровського району дніпропетровської області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 29.06.2016 р. в сумі 1 416 382 (один мільйон чотириста шістнадцять тисяч триста вісімдесят дві) гривні 19 (дев'ятнадцять) копійок, яка складається із суми неповернутої позики в розмірі 1 316 591, 75 грн. та нарахованих процентів за користування грошима за період з 29.06.2016 р. по 31.12.2016 р. в сумі 99 790,44 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Матвіївка Веселівського району Запорізької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Олександрівка Покровського району дніпропетровської області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 890 (шість тисяч вісімсот дев'яносто) гривень 00 копійок.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цивільним процесуальним кодексом України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
СУДДЯ: Ю.В. Горбачова