пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 серпня 2020 року Справа № 903/46/20
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/46/20 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки,
12.12.2019 Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулася з позовом до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки за прострочення виконання обов'язку повернення торговельного місця за період з 14.10.2019 по 09.12.2019 та усунення перешкод в користуванні торговельним місцем №68, загальною площею 8,20 кв.м., що знаходиться на території “Завокзального ринку” за адресою: вул. Карпенка-Карого, 1, м. Луцьк, шляхом виселення (демонтажу малої архітектурної форми).
Заява обґрунтована тим, що договір оренди торговельного місця №1-2/68/18 від 01.07.2019 є припиненим з 01.01.2019 і ФОП Кондратюк В.О. протягом десяти днів після припинення дії договору зобов'язаний був звільнити торговельне місце від малої архітектурної форми.
Проте, відповідач обов'язок в частині звільнення торговельного місця, який встановлено п. 3.2 договору та ч. 1 ст. 785 ЦК України, не виконав, торговельне місце не звільнив, у зв'язку з чим останньому було нараховано 3528,00 грн. неустойки в подвійному розмірі плати за користування торговою площею на підставі ст. 785 ЦК України, виходячи із щомісячної орендної плати 943,00 грн. згідно п.4.1 договору.
Ухвалою суду від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 27.01.2020 роз'єднано позовні вимоги Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки за прострочення виконання обов'язку повернення торговельного місця за період з 14.10.2019 по 09.12.2019 та усунення перешкод в користуванні торговельним місцем №68, загальною площею 8,20 кв.м., що знаходиться на території “Завокзального ринку” за адресою: вул. Карпенка-Карого, 1, м. Луцьк, шляхом виселення (демонтажу малої архітектурної форми), виділивши їх у самостійні провадження. Виділено у самостійне провадження позовну вимогу Волинської обласної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про усунення перешкод в користуванні торговельним місцем №68, загальною площею 8,20 кв.м., що знаходиться на території “Завокзального ринку” за адресою: вул. Карпенка-Карого, 1, м. Луцьк, шляхом виселення (демонтажу малої архітектурної форми), яку розглядати у межах справи №903/981/19. Розгляд справи №903/981/19 в підготовчому засіданні відкладено на 11.02.2020 о 09:00 год. Оригінали матеріалів справи №903/981/19 залишено у даній справі. Виділено у окреме самостійне провадження позовну вимогу Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки за прострочення виконання обов'язку повернення торговельного місця за період з 14.10.2019 по 09.12.2019, з наступним присвоєнням єдиного унікального номеру. Для самостійного провадження щодо позовної вимоги Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки за прострочення виконання обов'язку повернення торговельного місця за період з 14.10.2019 по 09.12.2019, передано до відділу документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області завірені судом копії позовної заяви та документів, що їх стосуються, безпосередньо до виділеної позовної вимоги для автоматизованого розподілу відповідно до п. 2.3.30 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.01.2020, виділену в окреме провадження позовну вимогу Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки за прострочення виконання обов'язку повернення торговельного місця за період з 14.10.2019 по 09.12.2019, для розгляду було призначено судді Гарбару І.О.
Ухвалою суду від 29.01.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 24.03.2020 провадження у справі №903/46/20 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №903/981/19.
За результатами опрацювання Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішення у справі №903/981/19 набрало законної сили 07.08.2020.
Ухвалою суду від 25.08.2020 провадження у справі №903/46/20 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки поновлено.
Відповідач ухвалу суду про прийняття позовної заяви до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами отримав 30.01.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №4302452549248.
Строк для подання відзиву - до 14.02.2020 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2019 між Волинською обласною спілкою споживчих товариств (орендодавець, позивач) та фізичною особою - підприємцем Кондратюком Володимиром Олександровичом (орендар, відповідач) укладено договір оренди №1-2/68/18 торговельного місця (а.с.8-10).
Відповідно до п. 2.1 договору, сторони встановили, що предметом договору є торговельне місце № 68, загальною площею 8,20 кв.м., що розташоване на Завокзальному ринку в м. Луцьку, по вул. Карпенка Карого,1 для розміщення об'єкта торгівлі (малої архітектурної форми, яка є власністю орендодавця), для провадження торгівельної діяльності.
Згідно п. 3.1 договору, вступ орендаря у користування торговельним місцем настає одночасно з підписанням сторонами даного договору. Підписання даного договору свідчить про те, що Орендар отримав в користування Торговельне місце.
Пунктом 3.2 договору зазначено, що після закінчення строку оренди, передбаченого цим Договором або у випадку дострокового припинення Договору, Орендар зобов'язаний протягом 10 календарних днів повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов'язання перед Орендодавцем в тому числі грошові.
Згідно п. 4.1 угоди розмір орендної плати за торговельне місце складає 943,00 грн. на місяць в т.ч. ПДВ. Орендна плата сплачується щомісячно на поточний рахунок орендодавця, не пізніше 20-го числа поточного місяця (розрахунковий місяць).
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць після першого місяця дії договору визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати на офіційний індекс інфляції за попередній місяць. При цьому скоригована сума орендної плати не може бути нижчою за встановлену договором.
Відповідно до п. 8.1. договору сторони дійшли згоди, що цей Договір є укладеним по 30.09.2019.
Волинська обласна спілка споживчих товариств листом № 373/1 від 30.10.2019 (а.с.12), повідомила відповідача, що даний договір укладатися на новий термін не буде та є таким, що припинив свою дію 30.09.2019. А також просив протягом 10 календарних днів слід повністю звільнити торговельне місце.
На підтвердження факту продовження користування відповідачем об'єктом оренди після закінчення дії договору позивач подає акт обстеження торговельного місця №68 від 10.12.2019, складений комісією в складі: Голяра В.В. - головного інженера ринку, Хомич C.Л - інспектора з основної діяльності, Гринчука І.С. - юриста Волинської облспоживспілки про те, що станом на 10.12.2019 металева конструкція №68, що належить приватному підприємцю Кондратюку В.О., знаходиться на території ринку "Завокзальний" облспоживспілки (м. Луцьк, вул. Карпенка Карого, 1) (а.с.11).
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 3528,00 грн. неустойки в подвійному розмірі плати за користування торговою площею на підставі ст. 785 ЦК України, виходячи із щомісячної орендної плати 943,00 грн. згідно п.4.1 договору, за період з 14.10.2019 по 09.12.2019.
Згідно з ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.
Частинами 1-2 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Як слідує з матеріалів справи, Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулася з позовом до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про усунення перешкод в користуванні торговельним місцем №68, загальною площею 8,20 кв.м., що знаходиться на території “Завокзального ринку” за адресою: вул. Карпенка-Карого, 1, м. Луцьк, шляхом виселення (демонтажу малої архітектурної форми).
Разом з тим, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Господарського суду Волинської області від 17.03.2020 в задоволенні позову Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про усунення перешкод в користуванні торговельним місцем відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не доведено факту закінчення дії договору оренди №1-2/68/18 торговельного місця від 01.07.2019,а отже договір є продовженим.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом частини 6 статті 283 та частини 4 статті 291 ГК України вбачається, що до відносин оренди між суб'єктами господарювання застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Аналіз частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139).
Суд зазначає, що на відміну від неустойки, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, що є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, і для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до якої необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України, обов'язок щодо сплати орендарем орендної плати за користування орендованим майном, в тому числі після спливу строку дії договору оренди, не залежить від встановлення вини у діях орендаря щодо несвоєчасного повернення об'єкта оренди за наслідком розірвання договору оренди. Орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України. Такого правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 13.02.2018 у справі №910/12949/16 та у постанові 17.12.2018 у справі №906/1037/16, від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Отже, позовна вимога про стягнення неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час прострочення відповідача щодо повернення орендованого майна позивачу в порядку ч. 2 ст.785 ЦК України є такою, що не відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства щодо користування майном на умовах оренди.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи їх за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача сум штрафних санкцій відсутні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Витрати по сплаті судового збору, згідно ст.129 ГПК України, при відмові в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
в задоволенні позову Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи - підприємця Кондратюка Володимира Олександровича про стягнення 3528,00 грн. неустойки відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І. О. Гарбар