28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 420/6802/19
адміністративне провадження № К/9901/24217/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому завив такі вимоги до:
Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки:
визнати протиправними дії щодо неподання до ГУ ПФУ в Одеській області довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії із зазначенням, окрім розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років в розмірах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704), також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за особливості проходження служби (в розмірі 65 відсотків від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років), надбавки за роботу з таємними документами (в розмірі 20 відсотків від посадового окладу) та премії (в розмірі 35 відсотків від посадового окладу);
зобов'язати виготовити та направити до ГУ ПФУ в Одеській області довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії із зазначенням, окрім розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, у розмірах, відповідно до Постанова №704, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років; надбавки за роботу з таємними документами в розмірі 20 відсотків від посадового окладу; премії в розмірі 35 відсотків від посадового окладу;
ГУ ПФУ в Одеській області:
визнати протиправними дії щодо зменшення йому розміру виплати нарахованої пенсії, починаючи з 01 січня 2018 року без врахування для її перерахунку додаткових видів грошового забезпечення та визнати бездіяльність щодо невідновлення його права на 100% отримання пенсії, після її перерахунку, без застосуванням розстрочки виплати з 01 січня 2018 року;
зобов'язати провести з 01 січня 2018 року перерахунок його пенсії із урахуванням усіх визначених довідкою Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки видів грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, у розмірах, відповідно до Постанови №704, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 відсотків від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років; надбавки за роботу з таємними документами в розмірі 20 відсотків від посадового окладу; премії в розмірі 35 відсотків від посадового окладу, та виплачувати перераховану пенсію, без застосування встановленої розстрочки, тобто в розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії зі сплатою суми недоотриманого пенсійного забезпечення, що утворилася унаслідок проведеного перерахунку, за період з 01 січня 2018 року по день його фактичного проведення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплаті перерахованої пенсії ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії;
зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату перерахованої пенсії ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії та з врахуванням вже проведених виплат.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року - скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про обов'язок Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підготувати та направити ГУ ПФУ в Одеській області нову довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, а також в частині відмови у виплаті з 01 січня 2018 року 100% суми підвищення пенсії.
Ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову:
Визнано протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиготовлення та ненаправлення до ГУ ПФУ в Одеській області нової довідки про розмір грошового забезпечення, станом на 05 березня 2019 року, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення на підставі статті 8, 10, 43 та 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за формою, передбаченою Додатком № 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45, з урахуванням змін в грошовому забезпеченні, передбачених Постановою № 704;
зобов'язано Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки підготувати та направити до ГУ ПФУ в Одеській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05 березня 2019 року, у відповідності до Постанови № 704, з повною інформацією, за формою, передбаченою додатком №2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 для перерахунку та виплати пенсії з 01 квітня 2019 року на підставі статей 8, 10, 43 та 63 Закону № 2262-ХІІ з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавок та премії).
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року перерахованої пенсії, з урахуванням 100% суми підвищення пенсії.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити виплату перерахованої ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року пенсії, з урахуванням 100% суми її підвищення та з врахуванням вже проведених виплат.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року - залишено без змін.
Посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ГУ ПФУ в Одеській області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі колегією суддів встановлено таке.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
З касаційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує рішення, ухвалені судами за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Предметом розгляду в цій справі є оскарження бездіяльності відповідачів щодо, зокрема, перерахунку та виплати пенсії позивачу.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятого статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах “а”, “б”, “в” та “г” пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частини другої статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування “процесуальних фільтрів” до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій пункт 1 статті 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на підстави непогодження з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування нормативно-правових актів та посилання на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, оскільки ця справа є справою незначної складності в силу приписів пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України, розглянута судами в порядку спрощеного позовного провадження, заявником наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не доведена, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини “с” статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні статті 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Надіслати заявнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л.В. Тацій
Суддя А.І. Рибачук
Суддя С.Г. Стеценко