23 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005965 пров. № А/857/8388/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Гінди О. М., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №1.380.2019.005965 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення сум,-
суддя в 1-й інстанції - Карп'як О. О.,
час ухвалення рішення - 18.05.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 21.05.2020 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 липня 2019 року та ненарахування й невиплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення; стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 35044 грн 80 коп.; стягнути з відповідача на його користь одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту в розмірі 91116,48 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що суд першої інстанції не врахував, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності в особи вислуги 10 років і більше. У ч.2 ст.15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня вказівка щодо календарного обчислення вислуги, однак в п. 1 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби України, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 та зареєстрована у Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306, зазначено про необхідність календарного обчислення вислуги років. Оскільки вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні становить лише 08 років 10 місяців 26 днів, тому відсутні підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік. Крім того, вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати йому компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2014-2019 роки, оскільки у військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив службу лише 1 рік перед звільненням, тому компенсацію за невикористану додаткову відпустку мають виплачувати ті військові частини, в яких ОСОБА_1 безпосередньо проходив службу. Крім того, така компенсація за 2014-2019 роки була виплачена ОСОБА_1 27 січня 2020 року. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що поняття «календарна вислуга років» у ч.2 ст.15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст.15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». Оскільки у ОСОБА_1 загальна вислуга років становить 13 років 10 місяців 17 днів, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення у встановленому законом розмірі. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
Представники відповідача - Туз О. С. та Мієнко Д. Р. у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали до суду клопотання про розгляд справи без їхньої участі, тому з врахуванням наведеного вище суд вважає можливим проведення розгляду справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 02 липня 2019 року проходив військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 30 квітня 2015 року Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Наказом т.в.о. начальника 79 Прикордонного загону (по особовому складу) від 02 липня 2019 року № 375-ОС позивача звільнено з військової служби відповідно до пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Цим наказом позивача виключено зі списку особового складу частини та зараховано на службу у військовому оперативному резерві першої черги ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_1 ) на посаду начальника відділення вогневої підтримки оперативно-бойової прикордонної комендатури « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (м.д.н.п. Макарівка).
03 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення йому виплати грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік.
Листом від 21 жовтня 2019 року № 11/Б-111 відповідач повідомив, що за час проходження військової служби позивачу надавалась відпустка відповідно до норм, визначених ч.17, 19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а додаткова відпустка, передбачена ч.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому не надавалась, оскільки така відпустка на час дії особливого періоду припинена.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки загальна вислуга років ОСОБА_1 на час його звільнення становить понад 10 років, що надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є протиправною, а вказана допомога підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 у встановленому законом розмірі. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та стягнення на його користь такої компенсації, то 27 січня 2020 року військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу спірну суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
П.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачає, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Відповідно до абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, абз.3 пп.3 п.252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до п.17 та п. 18 ст.10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з п.19 ст.10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких додаткова відпустка як учаснику бойових дій.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та «Про оборону України».
Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також у ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Враховуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2015 року по 2019 рік.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2020 року військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку строком 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки в сумі 36460,20 грн, що стверджується довідкою головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу (БС) військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та стягнення вказаної компенсації у розмірі 35044,80 грн, оскільки порушене право позивача було відновлено відповідачем.
Крім того, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується.
Щодо позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту в розмірі 91116,48 грн, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Ст. 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року №661-IV передбачає, що фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
П.3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачає, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу необхідно здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Відповідно до п.1, 2 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №533, Адміністрація Державної прикордонної служби України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Адміністрація Держприкордонслужби у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
На виконання вищезазначених положень законів видано Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби України (далі-Інструкція) затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306.
У п.1 вказаної Інструкції зазначено, що цю Інструкцію розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про Державну прикордонну службу України», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, які визначають види та розміри надбавок для виплат військовослужбовцям.
Пп.1 п.9 розділу V Інструкції передбачає, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у ньому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на день звільнення позивача його загальна вислуга років складала 13 років 10 місяців 17 днів, календарна - 08 років 10 місяців 26 днів; пільгова - 04 роки 11 місяців 21 день (а.с.13).
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що до позивача на момент звільнення не могли застосовуватись положення п.2 ст.15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (саме календарної вислуги років), така конкретизація міститься у пп.1 п.9 розділу V Інструкції. Натомість календарна вислуга років ОСОБА_1 складає лише 08 років 10 місяців 26 днів.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що положення Інструкції в цій частині не суперечить змісту п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки дана норма закону для розрахунку періоду щодо виплати вказаної допомоги використовує саме календарні роки служби, а не загальну вислугу, яка може включати в себе також і пільгові періоди служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом 10 червня 2020 року у справі №400/2324/19.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на його користь такої допомоги, оскільки у позивача немає необхідної в календарному обчисленні вислуги років для призначення та виплати допомоги, встановленої п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Щодо іншої частини позовних вимог, то рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні таких є правильним та обґрунтованим, а також таким, що відповідає фактичним обставинам справи, оскільки таке право позивача відновлене відповідачем під час розгляду справи
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача колегія суддів вважає підставними в частині вирішення судом першої інстанції позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення та стягнення з військової частини на користь ОСОБА_1 такої допомоги, виходячи з наведених вище мотивів.
Доводи апеляційної скарги щодо іншої частини позовних вимог не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення та стягнення такої допомоги на користь позивача прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №1.380.2019.005965 в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - відмовити.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №1.380.2019.005965 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
Судді О. М. Гінда
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 28 вересня 2020 року.