Справа № 640/17644/20 Головуючий у 1 інстанції: Маруліна Л.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
28 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Бужак Н.П.
Парінова А.Б.
За участю секретаря Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Міністерства оборони України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
Позивач - Міністерство оборони України звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач - Міністерство оборони України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви не в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
У вищевказаній ухвалі суду запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви,шляхом подання до суду доказу сплати судового збору та позовної заяви з уточненими позовними вимогами.
Позивачеві встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом трьох днів з моменту отримання копії даної ухвали.
Копію ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року про залишення позовної заяви без руху позивач отримав 07 серпня 2020 року.
На виконання вимог вказаної ухвали суду, 07 серпня 2020 року засобами поштового зв'язку Міністерство оборони України направило до суду заяву про усунення недоліків, до якої додано уточнену позовну заяву та платіжне доручення №248/768 від 31 липня 2020 року (13-23).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року позовну заяву повернуто позивачу.
Як було вищезазначено, підставою для повернення позовної заяви стало, на думку суду першої інстанції, усунення недоліків позовної заяви не в повному обсязі, зокрема, до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору, яка не містить інформації за позовом кого саме сплачено судовий збір, у зв'язку із чим, дана квитанція не є належним доказом сплати судового збору.
Законом, який регулює правовідносини щодо сплати судового збору є Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
Статтею 1 Закону №3674-VI визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Частиною 1 статті 6 Закону №3674-VI передбачено, що судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв.
Згідно частини 1 статті 9 Закону №3674-VI, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №3674-VI, суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України
Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 22 січня 2004 року №22 (далі - Інструкція) встановлюються загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Зокрема, пунктом 3.8 Інструкції передбачено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Колегія суддів зазначає, що платіжне доручення №248/768 від 31 липня 2020 року містить наступну інформацію: в реквізиті «Платник» вказано «МО України», що свідчить що платником судового збору є Міністерство оборони України, крім того, платіжне доручення містить інформацію про код ЄДРПОУ Міністерства оборони України - 00034022, за яким можна ідентифікувати позивача по справі (а.с. 22).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у платіжному дорученні №248/768 від 31 липня 2020 року наведено достатньо інформації для перевірки зарахування судового збору до Державного бюджету, у відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи вищевикладене та відсутність закріплення на нормативно-правовому рівні обов'язкових реквізитів платіжного доручення, що підтверджує сплату судового збору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу.
Приписами ч. 5 ст. 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Як визначено у статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення адміністративного позову, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 320, 321, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в строк, визначений статтею 329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Бужак Н.П.
Парінов А.Б.