Справа № 640/191/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
21 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-5458-03У від 08.05.2018,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві № Ф-5458-03У від 08.05.2018 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є інвалідом, особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та пенсіонером, а відтак на нього розповсюджуються положення ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року адміністративний позов задоволено, при цьому суд виходив з того, що наявність пільги щодо сплати єдиного внеску, яка надається пенсіонерам за віком, не може бути поставлена у залежність від обраного ними виду пенсії. Основними умовами надання такої пільги є досягнення пенсійного віку та отримання пенсії, призначеної відповідно до закону, а відтак суд прийшов до висновку про те, що у контролюючого органу не було підстав для нарахування позивачеві єдиного внеску.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка виникла за звітний період до 01.01.2018, у зв'язку з чим відбулося формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5458-03У від 08.05.2018 в автоматичному порядку.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 18.02.2004 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця.
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_3, виданого ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 15.01.2012, позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи.
Також, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 3 групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 19.06.2003 та копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 19.06.2003.
З 20 серпня 1999 року позивачеві призначено пенсію за вислугу років, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 06.10.1999.
08 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5458-03У, за якою сума заборгованості становить 26 099, 37 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Частина перша статті другої Закону № 2464-VI встановлює, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частина 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачає, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, необхідними умовами для застосування положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI, є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому, єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 в справі № 805/2195/17-а.
Так, Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.
Отже, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що позивачем укладався із контролюючим органом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що позивач досяг пенсійного віку, встановленого ст. 26 № 1058-ІV ще у 2012 році. В той же час нарахування позивачу єдиного внеску відбувалося з 2013 року, тобто після досягнення ним 60 років.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) колегією суддів враховується правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 в справі № 814/779/17, відповідно до якої досягнення пенсійного віку є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим, застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.
А тому, частина 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, виключно на добровільних засадах.
З урахуванням викладеного, можна дійти висновку, що частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Отже, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскаржувана вимога № Ф-5458-03У від 08.05.2018 прийнята Головним управлінням ДФС у м. Києві за відсутніх на те правових підстав.
Окрім цього, рішенням суду першої інстанції здійснено розподіл судових витрат шляхом відшкодування позивачеві 4 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та жодних інших пояснень з цього приводу, колегія суддів вважає заявлені вимоги цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відтак, враховуючи достатність та допустимість усіх наданих доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 4 000, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
А.Г. Степанюк