Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 вересня 2020 р. Справа№200/5733/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 з позовом до Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної Міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . По досягненню шістнадцятиріччя ОСОБА_2 звернувся до Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою про оформлення і видачу паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, що пов'язано з його релігійними переконаннями. Однак на вищезазначене звернення отримано відповідь, якою відмовлено у видачі такого паспорта із посиланням на відсутність механізму видачі та правових підстав. Позивач вважає, що відмова грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси дитини, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в особі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення (далі - Положення №2503-XII).
Ухвалою від 22 червня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) із залученням по справі третьої особи - ОСОБА_2 ..
Ухвалою суду від 06 серпня 2020 року визнано обов'язкову явку в судове засідання ОСОБА_2 .
Головне управління Державної міграційної служби України у Донецькій області надало відзив на позовну заяву, в якому підтвердило факт звернення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до територіального відділу ДМС, однак зазначає, що до заяви, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», не додано рішення суду яке вступило в законну силу, щодо зобов'язання видати паспорт у формі книжечки та взагалі не додано особистих документів та фотокарток, що передбачено Положенням №2503-XII, Тимчасовим порядком, діючим на момент звернення позивача. На підставі наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.
Третя особа - неповнолітній ОСОБА_3 підтвердив, що має намір отримати паспорт громадянина України у формі книжечки, вважає, що його особиста відмова від отримання паспорту в формі ID-картки за релігійними переконаннями відповідає його правам та інтересам, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання повідомлений належним чином.
З'ясовуючи обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.
ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Новодмитрівської сільської ради Костянтинівського района Донецькій області 25 червня 2004 року, актовий запис № 4 (а.с.14). Батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
04 червня 2020 року ОСОБА_1 на ім'я начальника Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області подана заява про видачу йому паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІ. Ця заява мотивована посиланням на захист персональних даних та недопустимістю втручання у сімейне життя. Заява підписана лише позивачем (а.с.43).
12.06.2020 року Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області листом за №1402.49-537/1402.49.2-20 надав відповідь на звернення ОСОБА_1 , зазначивши про роз'яснення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», яким зокрема затверджено Тимчасовий порядок оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456, щодо якого необхідно надати рішення суду про зобов'язання видачі паспорту у формі книжечки (а.с.15).
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_2 .
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між учасниками справи, суд зазначає про таке.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначається Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VI із змінами та доповненнями (далі - Закон № 5492-VI).
Згідно із частиною 2 статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до частин 1, 2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 4 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
На виконання частини 2 статті 15 Закону № 5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 року №302 "Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" (Далі - Постанова № 302).
Згідно з пунктом 2 Постанови № 302 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745) з 01.01.2016 року запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
З 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII в діючий редакції бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
У відповідності до частини 5 статті 21 Закону № 5492-VI оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Паспорт громадянина України видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання або не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його термінове отримання. Паспорт громадянина України вперше видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання (ч. 6 вказаної статті).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року № 398 внесено зміни до пункту 3 Постанови № 302, відповідно до яких Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року
На підставі чого розроблено Тимчасовий порядок оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456 ( Далі - Порядок № 456).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 456 оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України: особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто. Відповідно до підрозділу ІІІ Порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає в тому числі заяву та рішення суду.
Пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Водночас, вирішуючи справу суд зауважує, що відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Згідно з статтею 2 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відтак, стаття 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
У статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (частина 2 статті 6 КАС України).
У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява №43835/11) зазначено: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …".
Суд враховує правову позицію щодо права особи на отримання паспорта в формі паспортної книжечки, яку було висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було "встановлене законом"), не є "необхідним у демократичному суспільстві". Зазначене допускає свавільне втручання в право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта в традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Таким чином, правильними є аргументи позивача щодо можливості одержати паспорт громадянина України, форму якого затверджено Положенням про паспорт (зразка 1994 року).
Водночас, суд приймає до уваги доводи відповідача про те, що звернення із письмовою заявою про видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки здійснено не в установленому порядку та без надання відповідних документів, оскільки до заяви не додані дві фотокартки, свідоцтво про народження.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною відмову у видачі його неповнолітньому сину паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ відповідали Закону № 5492-VI, через що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Окрім того, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456 особі, що досягла шістнадцятиріччя для отримання паспорту зразка 1994 року необхідно надати рішення суду. На виконання вказаного припису позивач звернувся до суду, на чому наполягає і відповідач.
Разом з тим, при вирішенні спору у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
На час звернення ОСОБА_2 до відповідача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідача розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Таким чином, для належного захисту порушених прав ОСОБА_2 слід зобов'язати Головне управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної Міграційної служби, як відповідного суб'єкта владних повноважень у спірних відносинах, оформити та видати йому паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
На підставі наведеного, за наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню сума пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 420,40 грн.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728), третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженця селища Новодмитрівка Костянтинівського району Донецької області, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Міграційної служби України у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення складено у повному обсязі 25 вересня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Г.А. Чекменьов