ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.09.2020Справа № 910/6506/20
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
(Україна, 10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Пушкінська, буд. 32/8; ідентифікаційний код: 22048622)
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
(Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85; ідентифікаційний код: 19480600)
про стягнення 700 485,57 грн
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (далі - позивач) до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - відповідач) про стягнення 700 485,57 грн, з яких 220 584,32 грн основного боргу, 441 168,64 грн штрафу, 26 624,90 грн пені, 5 514,60 грн інфляційних втрат та 6 593,11 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, укладеного на підставі Заяви-приєднання відповідача від 19.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
23.06.2020 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, вказує, що з лютого 2019 року він позбавлений можливості розраховуватись за отримані послуги з розподілу електричної енергії, оскільки всі кошти, отримані від споживачів постачальника "останньої надії" перераховуються в рахунок погашення заборгованості перед оптовим постачальником електроенергії. Крім того, відповідач зазначив, що укладений між сторонами договір має дискримінаційний характер, умови вказаного договору, на думку відповідача, є такими, що суперечать ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, позивачем не доведено до якого саме договору приєднався відповідач та який саме договір був розміщений на сайті позивача, станом на 19.12.2018, позивачем надано Додаток 1 до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який не було схвалено сторонами, позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі наданих послуг, позивачем не надано доказів своєчасного направлення відповідачу рахунку № 39427 на оплату послуг за розподіл електроенергії за лютий 2019. Відповідач зазначає про те, заявлені позивачем штрафні санкції є надмірно великими і значно перевищують суму заборгованості за розподіл електричної енергії перед позивачем, у зв'язку з чим, на думку відповідача, вимога позивача про сплату штрафу у двократному розмірі від суми заборгованості є необґрунтованою.
30.06.2020 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, вказує, що несплата споживачами вартості електроенергії не може бути підставою для невиконання зобов'язань за укладеним між сторонами договором, позивач зазначив, що відповідач, підписавши Заяву-приєднання від 19.12.2018, приєднався до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії з усіма додатками до нього. Крім того, як зазначає позивач, ним було направлено на адресу відповідача у паперовій формі два примірники Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з додатками, підписані позивачем.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - постачальник, відповідач) звернулось до Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (далі - оператор системи, позивач) з листом №44/03.01-924 від 19.12.2018, відповідно до якого відповідач повідомив позивача, що він має намір укласти договір з Національним банком України щодо постачання електричної енергії І та ІІ класу напруги з 01.01.2019.
19.12.2018 відповідачем було підписано Заяву-приєднання до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі - Договір), копія якої міститься в матеріалах справи.
Листом № 013/22086 від 27.12.2018 позивач повідомив відповідачу, що не заперечує щодо приєднання до Публічного договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який опубліковано на офіційному сайті позивача та направив 2 примірники Договору з додатками відповідачу для підписання.
Відповідно до п. 1.1 Договору він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови передачі (розподілу) електричної енергії споживачам постачальника як послуги оператора системи. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання постачальника до умов цього Договору.
Згідно з п. 1.2 Договору умови договору є однаковими для всіх електропостачальників та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що на підставі цього Договору оператор системи забезпечує недискримінаційний доступ постачальника до мереж оператора системи з метою реалізації постачальником як суб'єктом роздрібного ринку своїх прав та виконання обов'язків та функцій постачальника електричної енергії по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи.
Відповідно до п. 2.2 Договору постачальник здійснює оплату послуг з розподілу (передачі) згідно з умовами глави 3 цього Договору та інші послуги оператора системи згідно з Порядком розрахунків, який є Додатком 1 до цього Договору.
Згідно з п. 3.1 Договору ціна договору складає вартість послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів балансуючої групи постачальника.
За умовами п. 3.2 Договору постачальником здійснюється оплата послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів, яким згідно з договорами про постачання електричної енергії, збір коштів за послуги із розподілу (передачу) забезпечує постачальник.
У пункті 3.3 Договору сторони домовились, що розрахунковим періодом для цілей цього Договору є календарний місяць.
Згідно з п. 3.4 Договору та п. 3.2 Додатку № 1 до Договору оплата послуг з розподілу (передачі) здійснюється постачальником авансовими платежами відповідно до розрахункових обсягів розподіленої електричної енергії у 100% обсязі до 25 числа місяця, що передує розрахунковому.
Договір набирає чинності з дня приєднання постачальника до умов цього Договору і діє протягом 1 року, якщо інший строк не зазначено в заяві-приєднання (п. 9.1 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами, на виконання договірних зобов'язань, було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі наданих послуг № 41131 від 30.04.2019 до Договору № 033 від 19.12.2018 на суму 220 584,32 грн.
Крім того, позивачем було складено Розрахунок вартості послуги з розподілу (передачі) електричної енергії за квітень 2019 споживачам постачальника ДПЗД "Укрінтеренерго" (Додаток до Акту приймання-передачі наданих послуг), відповідно до якого вартість послуг становить 220 584,32 грн.
Як зазначає позивач, ним було направлено відповідачу рахунок-фактуру № 41131 від 30.04.2019 на оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії в сумі 220 584,32 грн (докази направлення та отримання відповідачем вказаного рахунку містяться в матеріалах справи), який відповідачем було залишено без оплати.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії за квітень 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 220 584,32 грн основного боргу, 441 168,64 грн штрафу, 26 624,90 грн пені, 5 514,60 грн інфляційних втрат та 6 593,11 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частинами 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами ч. 6 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до п. 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" (далі - Правила у редакції, станом на дату укладення Договору) укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється до 01 грудня 2018 року шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
Суд встановив, що відповідач, у відповідності до статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, а також вищевказаних Правил шляхом підписання Заяви-приєднання до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 19.12.2018 приєднався до вказаного Договору, який розміщено на сайті оператора системи (позивача), та погодився з його умовами.
З огляду на вищенаведене, суд визнає безпідставними посилання відповідача стосовно того, що позивачем не доведено до якого саме договору приєднався відповідач та який саме договір був розміщений на сайті позивача, станом на 19.12.2018.
Суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача стосовно того, що Додаток 1 до Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії не було схвалено сторонами, оскільки як вбачається зі змісту п. 10.1 Договору Додатком 1 до Договору є Акт приймання-передачі послуг, в якому сторони, серед іншого, погодили порядок розрахунків.
При цьому, як вбачається з наявного у матеріалах справи листа позивача № 013/22086 від 27.12.2018 у відповідь на лист відповідача №44/03.01-924 від 19.12.2018 позивачем було направлено відповідачу 2 примірники Договору з додатками для підписання.
Суд також не бере до уваги доводи відповідача щодо дискримінаційного характеру укладеного між сторонами Договору, оскільки відповідачем не доведено в чому саме полягає обмеження його прав за Договором.
Відповідачем не доведено його дискримінації, в розумінні приписів ч. 1 ст. 31 Господарського кодексу України, та не доведено того, що Договір має дискримінаційний характер та явно обтяжливі для відповідача умови, з огляду на що твердження відповідача є безпідставними. Крім вказаного, суд виходить з того, що умовами п. 2.1 Договору оператор системи забезпечує недискримінаційний доступ постачальника до мереж оператора системи з метою реалізації постачальником як суб'єктом роздрібного ринку своїх прав та виконання обов'язків та функцій постачальника електричної енергії по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, до якого відповідач приєднався на підставі Заяви-приєднання від 19.12.2018, та/або його окремих положень суду не надано, відтак посилання відповідача на те, що умови Договору є такими, що суперечать ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, також є безпідставними.
У відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" є постачальником "останньої надії" з 1 січня 2019 до 1 січня 2021, територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" та п. 3.4.2 Правил постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі:
1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника;
2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника;
3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником Правил ринку, Правил ринку НДН та ВДР, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам;
4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання (припинення) договору з попереднім електропостачальником;
5) в інших випадках, передбачених цими Правилами.
Згідно з п. 1.2.9 Правил постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (Додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Пунктом 2.1.15 Правил передбачено, що договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, розробляється оператором системи на основі Додатка 4 до цих Правил, оприлюднюється на офіційному веб-сайті оператора системи та укладається шляхом надання електропостачальником заяви-приєднання. Датою початку дії зазначеного договору є наступний робочий день від дня отримання оператором системи заяви-приєднання електропостачальника щодо укладення такого договору.
Як було вказано вище, за умовами п. 9.1 Договору він набирає чинності з дня приєднання постачальника до умов цього Договору і діє протягом 1 року, якщо інший строк не зазначено в заяві-приєднання.
Згідно із Заявою-приєднання від 19.12.2018 Договір діє з 01.01.2019 до дати початку дії нового ринку електричної енергії згідно із Законом України "Про ринок електричної енергії".
Укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
Згідно з п. 1.2.6 Правил оператор системи, який здійснює розподіл (передачу) електричної енергії безпосередньо до електроустановок споживача, отримує плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або від споживача, або від електропостачальника за вибором споживача (крім постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або "останньої надії"). Вибір споживача зазначається в договорі про постачання електричної енергії споживачу (обраній споживачем комерційній пропозиції). У разі постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або "останньої надії" послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник універсальних послуг або "останньої надії". При цьому ціни на електричну енергію, що постачається споживачам постачальниками універсальних послуг та "останньої надії", включають, у тому числі, ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
За умовами п. 4.1 Договору оператор системи зобов'язується виконувати умови цього договору та надавати постачальнику недискримінаційний доступ до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи з метою постачання електричної енергії споживачам.
Суд встановив факт надання позивачем передбачених Договором послуг за квітень 2019 на суму 220 584,32 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією Акту приймання-передачі наданих послуг № 41131 від 30.04.2019 до Договору № 033 від 19.12.2018, а відповідачем, в свою чергу, було прийнято вказані послуги, про що свідчить підпис його представника та відтиск печатки відповідача у вказаному акті.
При цьому, як вбачається з указаного акту приймання-передачі наданих послуг, будь-які заперечення щодо якості та обсягу наданих послуг з боку постачальника відсутні.
Доказів на підтвердження наявності у відповідача заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та/або відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання вказаного акту приймання-передачі наданих послуг, а також претензій щодо виконання позивачем умов Договору суду також не надано.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з розподілу електричної енергії споживачам постачальника "останньої надії" у відповідності до умов Договору та в обсязі, зазначеному в акті приймання-передачі наданих послуг.
В свою чергу факт надання послуг та прийняття їх постачальником "останньої надії" на час підписання акту приймання-передачі наданих послуг сторонами не заперечується.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення п. 3.4 Договору та п. 3.2 Додатку № 1 до Договору, обов'язок відповідача щодо оплати послуг з розподілу (передачі) мав бути виконаний авансовим платежем у 100% обсязі до 25 числа місяця, що передує розрахунковому.
Таким чином, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Заперечуючи проти позову відповідач посилається на дію Порядку розподілу коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання постачальника "останньої надії" та операторів системи розподілу, затвердженого Постановою НКРЕКП № 26 від 18.01.2019, та на відсутність можливості розраховуватися з оператором системи розподілу під час дії Порядку розподілу коштів, оскільки кошти від споживачів надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання та автоматично перераховуються до Оптового ринку електричної енергії, а також наявність заборгованості відповідача перед ДП "Енергоринок" в розмірі 632 млн. грн.
Суд звертає увагу, що майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Цивільного кодексу України).
Між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Посилання відповідача на вищенаведені обставини у відзиві не можуть слугувати підставою для невиконання своїх грошових зобов'язань за Договором.
Доводи відповідача щодо несвоєчасного направлення йому рахунку на оплату послуг за розподіл електроенергії за лютий 2019 також є безпідставними, оскільки вимоги позивача стосуються стягнення з відповідача заборгованості за Договором за квітень 2019.
З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 220 584,32 грн основного боргу визнаються судом обґрунтованими.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 441 168,64 грн штрафу, 26 624,90 грн пені, 5 514,60 грн інфляційних втрат та 6 593,11 грн 3 % річних.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 9 Додатку № 5 до Договору у випадку порушення строків оплати платежів за умовами Договору, постачальник сплачує оператору системи нараховану пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати та три проценти річних від простроченої суми, протягом 5-ти днів з дня виставлення рахунку оператором системи.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд перевірив розрахунок пені та встановив, що він не відповідає вищевказаним положенням законодавства України та умовам Договору.
Так, з розрахунку пені вбачається, що позивачем було нараховано пеню за період з 07.11.2019 по 06.05.2020, тоді як з урахуванням п. 3.4 Договору та п. 3.2 Додатку № 1 до Договору, прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у відповідача виникло з 26.03.2019.
При цьому, суд звертає увагу, що умова Договору про сплату пені за кожний день прострочення платежу до повного виконання постачальником своїх зобов'язань не може розцінюватися як установлення цим Договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Таким чином, відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивач має право нараховувати пеню з 26.03.2019 по 25.09.2019 включно, відтак вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 26 624,90 грн за період з 07.11.2019 по 06.05.2020 є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 5 Додатку № 1 до Договору у випадку неоплати послуг з розподілу електричної енергії у встановлений термін постачальник сплачує оператору системи штраф у двократному розмірі від суми неоплачених коштів.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Врахувавши непомірно великий розмір заявленого до стягнення з відповідача штрафу (441 168,64 грн) порівняно з сумою заборгованості за послуги розподілу (передачі) електричної енергії (220 584,32 грн), врахувавши наслідки поведінки відповідача та відсутність факту завданння позивачу такою поведінкою збитків в подвійному розмірі від несплаченої суми заборгованості за Договором (протилежного позивачем не доведено), з огляду на те, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, викривлює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється для останнього на непомірний тягар, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 80 % до 88 233,73 грн, у зв'язку з чим вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу підлягає частковому задоволенню в розмірі 88 233,73 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що позивачем було неправомірно включено в період розрахунку вказаних нарахувань лише ті місяці прострочення, в яких індекси інфляції становили більше 100 %, натомість місяці, в яких мала місце дефляція, позивачем у розрахунок включено не було, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.
Таким чином, за період з квітня 2019 по березень 2020 обґрунтованими, за розрахунком суду, є інфляційні втрати в розмірі 5 087,37 грн, в свою чергу, розрахунок 3 % річних, відповідно до якого позивачем нараховано 6 593,11 грн, є арифметично вірним.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 220 584,32 грн основного боргу, 88 233,73 грн штрафу, 5 087,37 грн інфляційних втрат та 6 593,11 грн 3 % річних.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 101,50 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв'язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що судовий збір у випадку зменшення судом розміру штрафу покладається на відповідача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір № 1 про надання правової допомоги від 02.01.2019, Додаткову угоду № 31 від 28.04.2020 до вказаного Договору № 1 про надання правової допомоги, Детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), згідно з Договором № 1 про надання правової допомоги від 30.04.2020.
Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що заявлений позивачем розмір не є виправданим, обґрунтованим та співмірним з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що надані позивачем Договір № 1 про надання правової допомоги від 02.01.2019, Додаткова угода № 31 від 28.04.2020 до вказаного Договору № 1 про надання правової допомоги, Детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), згідно з Договором № 1 про надання правової допомоги від 30.04.2020 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспівмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Дослідивши наявний у матеріалах справи Детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), згідно з Договором № 1 про надання правової допомоги від 30.04.2020, судом встановлено, що адвокатом надано наступні послуги та виконано наступні види робіт, а саме:
- збір доказів, вивчення документів, консультування (2 години) - 6 000,00 грн;
- підготовка позову, розрахунків та оформлення доказів (3 години) - 9 000,00 грн. Загальна вартість послуг склала 15 000,00 грн.
У Додатковій угоді № 31 від 28.04.2020 до Договору № 1 про надання правової допомоги сторони погодили умови надання адвокатом Приведьоном В.М. професійної правничої допомоги позивачу та розмір гонорару, а саме адвокат надає правову допомогу позивачу з аналізу законодавства, судової практики, консультування, підготовки та надання документів, прийняття участі у судових засіданнях як представника позивача у справі за позовом про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором за квітень 2019, гонорар адвоката становить 15 000,00 грн.
Дослідивши наданий позивачем Детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), згідно з Договором № 1 про надання правової допомоги від 30.04.2020 та Додаткову угоду №31 від 28.04.2020 до Договору № 1 про надання правової допомоги, судом встановлено, що надані адвокатом послуги в частині аналізу законодавства, судової практики, консультування, підготовки та надання документів (згідно з умовами Додаткової угоди), збору доказів, вивчення документів, консультування (відповідно до Детального опису наданих послуг), витрати за якими складають 6 000,00 грн, в контексті даної справи не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними.
Суд також звертає увагу, що з огляду на заявлене в позовній заяві клопотання позивача про визнання справи малозначною та її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), відтак витрати позивача на оплату послуг адвоката для участі у судових засіданнях як представника позивача у справі, про які зазначено у Додатковій угоді № 31 від 28.04.2020, є безпідставними.
При цьому, Детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), згідно з Договором № 1 про надання правової допомоги від 30.04.2020 не містить конкретного розміру витрат позивача за участь адвоката у судових засіданнях як представника позивача у справі.
З огляду на вищенаведене, суд, на підставі ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката на 6 000,00 грн, оскільки, як встановлено судом, вказані витрати на оплату послуг адвоката не були необхідними та є завищеними.
Суд вважає, що у зв'язку з розглядом цієї справи, необхідними є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки позовної заяви.
При цьому, підготовка розрахунків та оформлення належним чином доказів, які становлять додатки до позову, є складовими процесу формулювання своїх вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування, тобто підготовки позовної заяви, в розумінні статті 162 Господарського процесуального кодексу України, а також виконанням позивачем вимог статті 164 Господарського процесуального кодексу України щодо звернення до суду з такою позовною заявою.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки позовної заяви, розрахунків та оформлення доказів в сумі 9 000,00 грн, за висновком суду, не є співмірними із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу за підготовку позовної заяви в сумі 3 000,00 грн.
Судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічної правової позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
У Додатковій угоді № 31 від 28.04.2020 до Договору № 1 про надання правової допомоги сторони домовились, що гонорар адвоката підлягає оплаті після набрання законної сили рішенням суду.
З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 884,14 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат - на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85; ідентифікаційний код: 19480600) на користь Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (Україна, 10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Пушкінська, буд. 32/8; ідентифікаційний код: 22048622) 220 584 (двісті двадцять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн 32 коп. основного боргу, 88 233 (вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять три) грн 73 коп. штрафу, 5 087 (п'ять тисяч вісімдесят сім) грн 37 коп. інфляційних втрат, 6 593 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн 11 коп. 3% річних, 10 101 (десять тисяч сто одну) грн 50 коп. судового збору та 2 884 (дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн 14 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 405,78 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12 115,86 грн покласти на позивача.
5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 25.09.2020
Суддя О.В. Нечай