61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
23.09.2020р. Справа №905/1401/20
за позовом Маріупольської міської ради, м.Маріуполь
до відповідача ОСОБА_1 , м.Маріуполь
про стягнення заборгованості в сумі 18924,00 грн.
Суддя Левшина Г.В.
при секретарі судового засідання Ламановій А.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
В засіданні суду брали участь:
Маріупольська міська рада, м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 , м.Маріуполь, про стягнення заборгованості в сумі 18924,00 грн., що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №367-001 від 01.12.2016р. щодо пайової участі у користуванні об'єктом благоустрою.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.07.2020р. по справі №905/1401/20 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 01.09.2020р. об 11:00 год.
13.08.2020р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що:
- відповідачем за визначеною у договорі адресою тимчасову споруду встановлено не було, умови договору в цій частині виконані не були;
- відповідно до договору ФОП Тимофеева Н.П. виявила намір встановити тимчасову споруду по АДРЕСА_1 , встановлення тимчасової споруди відповідно до рішення Маріупольської міської ради повинно відбуватися лише після отримання паспорту прив'язки, а сплата пайової участі (внеску) відбувається лише за користування об'єктом благоустрою, тобто після встановлення тимчасової споруди, що призводить до користування благоустрою. У зв'язку із тим, що ФОП Тимофеевою Н.П. не було встановлено тимчасову споруду по пр. Миру (№ Ц 105) пайова участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь не повинна сплачуватися.
18.08.2020р. позивачем надано суду відповідь на відзив, за змістом якого останній не погоджується із запереченнями відповідача та наводить наступні аргументи:
- укладанню спірного договору передував конкурс. Беручи в ньому участь, відповідач мав твердий намір розмістити тимчасову споруду, отже, укладання договору на всіх погоджених згодом сторонами умовах відповідало його дійсній волі;
- відповідач, скориставшись правами та свободами, наданими чинним законодавством України, добровільно уклав договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, тобто, погодився з усіма наслідками, які можуть настати у разі невиконання зобов'язань за договором. Не обмежуючись строком розміщення тимчасової споруди, відповідач висловив намір її розмістити протягом строку дії договору про пайову участь та сплатити позивачеві кошти, які можливо внести одним платежем або рівними частинами протягом 12 місяців. При цьому, протягом строку дії договору, позивач мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, яка в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельній ділянці об'єкта благоустрою;
- сторонами укладено правомірний правочин, який не визнавався недійсним в судовому порядку, тож він є дійсним. Якщо правочин є дійсним, то всі його умови обов'язкові для виконання обома сторонами. Про намір не виконувати умови договору відповідач не повідомив позивача, вчиняв дії, які свідчили про його бажання розмістити тимчасову споруду, зокрема, отримав паспорт прив'язки, що сам й підтверджує;
- відповідач звернувся за отриманням паспорту прив'язки лише у квітні 2017 року, тобто, через 4 місяці від початку дії договору. При цьому, зі змісту п.2.27 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 (далі - Порядок) випливає, що відповідач може не встановлювати тимчасову споруду протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив'язки, внаслідок чого позивач (його відповідний повноважний орган) може анулювати паспорт прив'язки. Але, навіть за таких обставин договір вже розпочав свою дію й триває;
- позивач також не погоджується з твердженням відповідача щодо відсутності в останнього обов'язку зі сплати плати за пайову участь у зв'язку з нерозміщенням на земельній ділянці тимчасової споруди, оскільки обов'язок відповідача щодо сплати за користування об'єктом благоустрою виникає на підставі діючого договору від 01.12.2016р. №367-001, враховуючи, що умов щодо звільнення відповідача від виконання такого обов'язку у зв'язку з відсутністю доказів розміщення на земельній ділянці тимчасової споруди, спірний договір не містить.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2016р. №7/14-1058 затверджена нова редакція типового договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, згідно з якою умови оплати за користування об'єктом благоустрою змінюються порівняно з тими, що були обумовлені сторонами в спірному договорі. Слід зауважити, що спірний договір №367-001 було укладено 01.12.2016р. відповідно до типової форми, що існувала на той час та була затверджена рішенням Маріупольської міської ради від 28.09.2016р. №7/11-729, тобто, до затвердження нової форми типового договору (до 23.12.2016р.);
- відповідач зазначає, що Маріупольська міська рада не ініціювала у зв'язку з цим внесення змін до спірного договору, натомість, сам не наводить доказів такої пропозиції з власного боку;
- відповідач вже раніше визнав борг за спірним договором № 367-001 від 01.12.2016р., про що надіслав лист до позивача (вхідний №725-22407-26.1 від 16.08.2019р.), копію якого додано до позовної заяви. Отже, заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 , на думку позивача, зловживає процесуальними правами, а також виказує недобросовісну поведінку у правовідносинах сторін.
01.09.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
У судове засідання 01.09.2020р. представники сторін не з'явились, розгляд справи відкладено розгляд справи на 23.09.2020 року об 11:00 год.
23.09.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи буз участі представника позивача.
В судове засідання 23.092020р. представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Враховуючи достатність зібраних по справі доказів, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог.
Судом враховано, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 10.07.2019р. здійснено запис про припинення здійснення відповідачем підприємницької діяльності.
Згідно ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадах, зокрема справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом ст.ст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст.202-208 Господарського кодексу України, ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, з урахуванням наведених приписів та ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України спори, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності та якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною особою, зареєстрованою підприємцем, розглядаються в порядку господарського судочинства.
Аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (п.73).
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
10.11.2016 року Фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Н.П., на ім'я голови Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м. Маріуполя Маріупольської міської ради було подано заяву про користування об'єктами благоустрою, з якої вбачається, що відповідач пропонував розглянути можливість користування об'єктами благоустрою в місці розміщення тимчасової споруди пр.Миру (№ СТС Ц105), бажаний строк розміщення з 01.12.2016р. до 01.12.2017р.
01.12.2016р. між позивачем Маріупольською міською радою, м.Маріуполь та відповідачем Фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Н.П. укладений договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою за №367-001 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору відповідач мав намір розташувати на території м.Маріуполь тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності, за адресою: пр.Миру (№ СТС Ц105) в Центральному районі м.Маріуполя, для торгівлі (хлібобулочними виробами). Бажаний строк розміщення, що є власністю відповідача та погоджується на пайову участь (внесок) у користуванні об'єктів благоустрою м.Маріуполь, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
За умовами договору площа об'єктів благоустрою м.Маріуполь, за використання яких здійснюється плата (внесок) за пайову участь в користуванні об'єктів благоустрою, складає 19 квадратних метрів.
Пунктами 1.3, 2.1.1 Договору сторони врегулювали зобов'язання відповідача прийняти участь у пайової участі (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь та перерахувати на рахунок позивача кошти на їх утримання з призначення платежу: плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь.
Розмір пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь з розрахунку на рік сторони встановили на рівні 18924 грн., із визначенням щомісячного розміру пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполя на рівні 83 грн. за один квадратний метр площі об'єктів благоустрою, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (п.1.4).
Згідно з п.1.5 Договору плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь здійснюється відповідачем: при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяті календарних днів після підписання Договору, при розрахунку рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним.
У відповідності до п.3.2 договору сторони врегулювали відповідальність відповідача за несвоєчасну сплату внеску, передбаченого у розділі 1 Договору, у вигляді пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати від суми несплаченого платежу.
Також учасники договірних відносин зазначили, що у разі двомісячної несплати пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою Договір розривається в односторонньому порядку (п.3.4).
Сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 1 грудня 2016 року до 1 грудня 2017 року (п.4.1,4.3). Відповідно до п.4.2. Договору строк дії договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою - один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року.
Згідно із п.5.2 договору сторони встановили право для кожного учасника договору на його розірвання з повідомленням іншої сторони за 30 календарних днів. Сторони визначили, що одностороння зміна умов або одностороння відмова від договору неприпустима, крім випадків, передбачених Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (п.5.3). У разі припинення діяльності або відмови у розміщенні тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності пайовий внесок не повертається.
Як стверджує позивач, заборгованість відповідача перед ним за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою №367-001 від 01.12.2016р. за період з 01.12.2016р. по 30.11.2017р. складає 18924,00 грн.
25.03.2019р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №2053/2019 про погашення заборгованості за договором № 367-001 від 01.12.2016р. протягом 5 днів з дня отримання вказаної вимоги. Однак, вказана вимога залишилась відповідачем без відповіді, що і зумовило позивача звернутися із даним позовом до господарського суду Донецької області.
З огляду на те, що сторони у справі були суб'єктами господарювання у розумінні приписів ст.2 Господарського кодексу України, суд враховує, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
У відповідності до ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до компетенції міських рад відноситься встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст.40 зазначеного Закону, виконавчі органи забезпечують організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Згідно із ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011р. N244.
Згідно із ст.15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об'єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об'єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування (ст.36 зазначеного Закону).
Таким чином, доводи відповідача про те, що він не є замовником забудови в розумінні положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому не повинен приймати участь у благоустрої міста, є не обґрунтованими.
На виконання приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" 28 вересня 2016 року Маріупольською міською радою рішенням від 28.09.2016р. №7/11-729 затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності. За змістом вказаного Положення, діючого на час підписання між сторонами спірного договору, порядок користування об'єктом благоустрою передбачав подання суб'єктом господарювання відповідної заяви до Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м.Маріуполя.
Як свідчать матеріли справи, відповідач звернулася з такою заявою 10 листопада 2016 року.
За змістом п.п.3.6, 3.7 вказаного Положення після прийняття відповідного рішення протягом 15 робочих днів суб'єкту господарювання пропонується підписати договір щодо пайової участі в користуванні об'єктами благоустрою за типовою формою наведеною в додатку 5 до Положення та зберігається за останнім право відмовитися від укладання договору.
Суду не надано доказів про визнання зазначеного рішення Ради незаконним та/або недійсним, тому суд враховує його розгляді цієї справи.
У відповідності до зазначеного Положення, розміщенню тимчасової споруди передує укладання договору про пайову участь в користуванні об'єктом благоустрою, залишаючи за суб'єктом підприємницької діяльності право розмістити тимчасову споруду протягом строку дії договору.
Як зазначають сторони спірних відносин, ними 1 грудня 2016 року був укладений договір №367-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою.
Оскільки сторонами не доведено іншого суд виходить з того, що при підписанні договору сторони діяли вільно.
Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таке імперативне врегулювання договірних відносин, усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов'язковими, гарантують право учасникам договірних відносин бути впевненими в тому, що кожна із сторін має виконувати умови договору належним чином, а цивільні права, що ґрунтуються на його умовах, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, скориставшись правами та свободами, наданими чинним законодавством України, добровільно уклав Договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, а отже погодився з усіма наслідками, які можуть настати у разі невиконання зобов'язань за Договором.
Як встановлено судом виходячи зі змісту спірного договору, не обмежуючись строком розміщення тимчасової споруди, відповідач висловив намір її розмістити протягом строку дії договору про пайову участь та взяв себе зобов'язання сплатити позивачеві 18924,00 грн., які можливо внести одним платежем або рівними частинами протягом 12 місяців.
Згідно із ст.188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У відповідності до ст.651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, процедура розірвання договору полягає у вольових діях учасників договірних відносин, направлених на припинення договору шляхом його розірвання.
Доказів щодо ініціювання розірвання договору в порядку п.5.2, відмови від розміщення тимчасової споруди, ініціювання розірвання договору згідно ст.ст.651, 652 Цивільного кодексу України, відповідачем суду не надано.
Як наслідок, позивач, протягом строку дії договору мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, який в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельної ділянці об'єкту благоустрою.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що тимчасову споруду встановлено не було, паспорт прив'язки відсутній - є безпідставним оскільки не є відкладальною умовою по відношенню до виконання своїх обов'язків замовником за договором в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України.
Суд звертає увагу відповідача на те, що за правилами п.п.2.1, 2.20, 2.30 та 2.31 Порядку паспорт прив'язки тимчасової споруди є дозвільним документом та підставою для розміщення тимчасової споруди. Проте, ані відповідно до нормативних положень, ані договірних, такі обставини не кореспондується з моментом виконання своїх грошових зобов'язань.
При цьому, приписами ст.204 Цивільного кодексу України, згідно з якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, з огляду на не спростування сторонами презумпції правомірності договору №367-001 від 01.12.2016р, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відтак, виходячи з встановлених п.1.5 договору строків оплати внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою (при розрахунках рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним) з урахуванням порядку обчислення строків, встановленого ст.254 Цивільного кодексу України, останній день оплати внеску за грудень 2016 є 10.01.2017, за січень 2017 - 10.02.2017, за лютий 2017 - 10.03.2017, за березень 2017 - 10.04.2017, за квітень 2017 - 10.05.2017, за травень 2017 - 12.06.2017, за червень 2017 - 10.07.2017, за липень 2017 - 10.08.2017, за серпень 2017 - 11.09.2017, за вересень 2017 - 10.10.2017, за жовтень 2017 - 10.11.2017, за листопад 2017 - 11.12.2017.
За висновками суду, свої грошові зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за пайову участь в користуванні об'єктом благоустрою всупереч вимог ст.ст.526, 530, 904 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.
Зокрема, доказів перерахування на користь позивача грошових коштів в сумі 18924,00 грн. всупереч вимог ст.ст.74, 80 Господарського процесуального кодексу України відповідачем до справи не надано.
За таких обставин, виходячи з того, що позовні вимоги доведені позивачем та обґрунтовані матеріалами справи, враховуючи, що заперечення відповідача є безпідставними та необґрунтованими, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 18924,00 грн.
Судовий збір підлягає віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 81, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги Маріупольської міської ради, м.Маріуполь до ОСОБА_1 , м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 18924,00 грн. задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70 код 33852448) заборгованість в сумі 18924,00 грн., судовий збір в сумі 2102,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні 23.09.2020р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 28.09.2020р.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Г.В. Левшина