61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
про відмову у відкритті провадження у справі
17.08.2020р. м. Харків Справа №905/1484/20 Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,
розглянувши матеріали за вх. №14743/20
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Управління Державної казначейської служби у м. Краматорську Донецької області
про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 146 334,10 грн. та моральної шкоди у розмірі 3 000 євро,
ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Управління Державної казначейської служби у м. Краматорську Донецької області, в якому просить суд вирішити публічно - правовий спір, який виник між сторонами, стягнути збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 146 334,10 грн. та моральну шкоду у розмірі 3 000 євро.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2019р. у справі №200/5050/19-а та від 05.02.2020р. у справі №200/14027/19-а, якими в т.ч. зобов'язано Управління ПФУ України у м. Краматорську Донецької області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії та сплатити заборгованість з пенсії за період з 01.06.2016р. по 31.08.2018р., стягнуто заборгованість з Управління ПФУ України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 з пенсії за період з 01.06.2016р. по 31.07.2018р. у розмірі 146 334,10 грн., внаслідок чого останній заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди та моральну шкоду.
Розглянувши подану позовну заяву та додані до неї документи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Пункт 2 ч. 1 ст. 4 КАС України дає визначення публічного-правового спору - як спору, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Аналіз наведених норм КАС України дає підстави для висновку про те, що у порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої виключно суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі №522/3454/16-ц.
Разом з тим, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.07.2020р. у справі №442/5305/17.
Оскільки ОСОБА_1 заявлено вимоги про стягнення з держави в особі управління ДКСУ у м. Краматорську Донецької області збитків у вигляді упущеної вигоди, та моральної шкоди внаслідок протиправних дій УПФУ у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати заборгованості з пенсії, що стягнута рішеннями судів, але такі вимоги не поєднано із вимогою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (ст. 20 ГПК України).
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. ст. 2, 3 ГК України, відповідно до яких учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Частинами 1, 2 ст. 55 ГК України визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про стягнення збитків/шкоди, заподіяних протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст. 4 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст.19 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
За практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України», суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ч. 1 ст. 24 ЦК України).
Стаття 46 Конституції України регламентує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За визначеннями, які наведені у ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Отже, Конституцією України гарантується громадянину право на соціальний захист, суб'єктом права на отримання пенсії визнається фізична особа.
Спір у даній справі пов'язаний з невиконанням органом державної влади рішень судів, якими захищено право ОСОБА_1 як фізичної особи на одержання пенсії у встановлених законом порядку та розмірі, між сторонами виникли деліктні (позадоговірні) правовідносини, за якими, у випадку доведеності, наступає деліктна (позадоговірна) цивільно - правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди за цивільним правом ОСОБА_1 як фізичної особи. Даний позов подано ОСОБА_1 як фізичною особою. Тобто, у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступає як фізична особа.
Спір не стосується здійснення ОСОБА_1 як суб'єктом господарювання господарської діяльності та не має господарського характеру. Саме лише наявність у ОСОБА_1 статусу підприємця не означає, що усі правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє право на підприємницьку діяльність, передбачене ст. 42 Конституції України, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає та не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває нової ознаки - підприємця. Правовий статус підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- та дієздатністю, і не обмежує їх.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що справа за своїм суб'єктним складом не підпадає під дію ст. 4 ГПК України та даний спір непідвідомчий господарському суду, що є підставою для відмови у відкритті провадження у відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, яким встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
На виконання приписів ч. 6 ст. 175 ГПК України суд роз'яснює, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст.175, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадженні у справі.
Додаток: позовна заява на 12 арк. і додані до неї документи на 10 арк.
Згідно із ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Повна ухвала складена 17.08.2020р.
Суддя Л.В. Ніколаєва