вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.09.2020м. ДніпроСправа № 904/3799/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (Дніпровський район, Дніпропетровської області)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско" (Дніпровський район, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 9/19П (76/19) від 02.05.2019 у загальному розмірі 116 965 грн. 00 коп.
Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг № 9/19П (76/19) від 02.05.2019 у загальному розмірі 116 965 грн. 00 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 96 145 грн. 99 коп. - основний борг;
- 15 280 грн. 62 коп. - пеня;
- 2 717 грн. 23 коп. - інфляційні втрати;
- 2 821 грн. 16 коп. - 3% річних.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг № 9/19П (76/19) від 02.05.2019 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем у травні 2019 року робіт з обстеження території Західно-Дібровського кар'єра на наявність вибухонебезпечних предметів та, відповідно, наявністю боргу у сумі 96 145 грн. 99 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 19.07.2019 по 18.01.2020 в сумі 15 280 грн. 62 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2019 року по травень 2020 року у сумі 2 717 грн. 23 коп. та 3% річних за період прострочення з 19.07.2019 по 09.07.2020 в сумі 2 821 грн. 16 коп.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2020 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Після усунення позивачем недоліків, ухвалою суду від 27.07.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 27.07.2020.
При цьому, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 продовжено період карантину до 31.10.2020.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.07.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52042, Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільрада Любимівська, вулиця Чаплинська, будинок 1-А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.117-119).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Судом було зауважено, що до суду не повернулося поштове повідомлення про отримання відповідачем поштового відправлення з ухвалою суду від 27.07.2020. Отже, з метою встановлення належності повідомлення відповідача про розгляд даної справи, судом здійснено відстеження вказаного поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 367 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 28.07.2020, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 27.07.2020, було вручено відповідачу 03.09.2020 (а.с.130-131).
При цьому, ухвалою суду від 27.07.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 28.09.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення заборгованості за спірними договором, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 02.05.2019 між Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проско" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуг № 9/19П (76/19) (далі - договір, а.с.29-33), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в термін до 31.12.2019 (за окремим письмовим запитом замовника, який надається не пізніше ніж за добу до початку виконання робіт) надати відповідно до умов договору послуги з обстеження території Західно-Дібровського кар'єра на наявність вибухонебезпечних предметів, знешкодження виявлених під час обстеження ВНП на об'єкті замовника, який розташований за адресою: Покровський район, смп. Просяная, вул.Південна, 2, а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх (пункт 1.1. договору).
У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019, а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання сторонами.
Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, у пункті 2.2. договору сторони погодили, що вартість договору складає 23 786 грн. 88 коп., у тому числі ПДВ (20%) - 3 964 грн. 48 коп. У вартість договору входять наступні складові:
1. Вартість роботи п'яти фахівців - 8 166 грн. 00 коп./8 годин (в т.ч. ПДВ - 1 490 грн. 21 коп.);
2. Кількість залучених фахівців - 5 осіб;
3. Тривалість однієї робочої зміни - 8 годин;
4. Транспортні витрати - 8 960 грн. 01 коп./рейс за одну зміну з пункту постійної дислокації до місця робіт і у зворотному напрямку без ПДВ.
Загальна вартість договору може змінюватися у випадку збільшення (зменшення) за бажання замовника обсягу робіт (тривалості робочої зміни), збільшення (зменшення) кількості змін, або збільшення (зменшення) кількості залучених фахівців виключно у випадку оперативної необхідності відповідно до підпункту 4.3.5., що обов'язково повинно відображатися в Акті на виконання робіт з очищення місцевості/території від вибухонебезпечних предметів.
У пункті 3.2. договору сторони визначили, що документами, які засвідчують факт надання послуг виконавцем відповідного обсягу послуг, є підписані уповноваженими представниками сторін акти виконаних робіт. Акти виконаних робіт складаються після закінчення кожного робочого дня (8 годин). Виконавець складає 10 (десять) примірників акту виконаних робіт, які надає замовнику для підписання. Один з примірників надається замовнику.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору у травні 2019 року позивачем були надані відповідачу послуги з очищення (розмінування) місцевості від вибухонебезпечних предметів, що підтверджується складеними позивачем та відповідачем актами виконання робіт з очищення (розмінування) місцевості від вибухонебезпечних предметів, а саме:
- актом № 199 від 06.05.2019 (а.с.48);
- актом № 200 від 07.05.2019 (а.с.49);
- актом № 208 від 08.05.2019 (а.с.50);
- актом № 223 від 13.05.2019 (а.с.51);
- актом № 224 від 14.05.2019 (а.с.52);
- актом № 233 від 15.05.2019 (а.с.53);
- актом № 238 від 16.05.2019 (а.с.54);
- актом № 239 від 17.05.2019 (а.с.55).
Крім того, на підтвердження надання послуг за вказаними актами, позивачем та відповідачем було складено акт надання послуг № 278 від 16.07.2020, в якому сторони зафіксували факт надання послуг з обстеження території Західно-Дібровського кар'єра на наявність вибухонебезпечних предметів, знешкодження виявлених під час обстеження ВНП, на загальну суму 96 145 грн. 99 коп. (а.с.47).
Вказані вище акти виконаних робіт (наданих послуг) підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень, в акті надання послуг № 278 від 16.07.2020 зазначено, що роботи виконані в повному обсязі, претензій по об'єму, якості та термінам надання послуг (робіт) замовник не має.
Подані позивачем акти скріплені підписом та печатками обох сторін.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання замовником акту наданих послуг (виконаних робіт), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття послуг за зазначеними актами відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за ним.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов'язок замовника оплатити вартість цієї послуги.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, у пункті 2.4. договору сторони погодили, що замовник здійснює оплату за надані послуги в безготівковому порядку шляхом внесенім повної суми оплати протягом 3-х банківських днів із дня отримання:
- рахунку на оплату за виконані послуги.
В той же час, суд не досліджує питання фактичного отримання рахунку на оплату наданих у спірний період послуг (виконаних робіт), оскільки:
- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі про надання послуг № 9/19П (76/19) від 02.05.2019;
- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов'язку з оплати наданих товарів (послуг).
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі № 910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.
Отже, з моменту складання акту надання послуг № 278 від 16.07.2020 на загальну суму 96 145 грн. 99 коп. у відповідача (замовника) виник обов'язок з оплати наданих за вказаним актом послуг у строки, передбачені пунктом 2.4. договору, а саме: протягом 3-х банківських днів.
Враховуючи вказане, судом встановлено, що граничним строком оплати наданих позивачем послуг на загальну суму 96 145 грн. 99 коп. є 19.07.2019.
Як зазначає позивач, ним взяті на себе зобов'язання щодо надання обумовлених договором послуг виконані у повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості та обсягу наданих послуг відповідач з моменту їх надання і до теперішнього часу не висловлював. Однак, відповідач вартість наданих у травні 2019 року послуг з очищення (розмінування) місцевості від вибухонебезпечних предметів на загальну суму 96 145 грн. 99 коп. не оплатив, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи визначені контрагентами у пункті 2.4. договору порядок розрахунків за надані послуги, приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за актом надання послуг №278 від 16.07.2019, суд зазначає, що строк оплати за вказаним актом є таким, що настав 19.07.2019.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у травні 2019 року послуг з очищення (розмінування) місцевості від вибухонебезпечних предметів на загальну суму 96 145 грн. 99 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Слід також відзначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, у зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.
Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 96 145 грн. 99 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 5.4. договору сторони передбачили, що за порушення терміну оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 19.07.2019 по 18.01.2020 в сумі 15 280 грн. 62 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, наведеного у позовній заяві (а.с.3), та встановлено, що позивачем було невірно визначено граничний термін оплати за спірним актом № 278 від 16.07.2019, внаслідок чого розрахунок було проведено невірно.
Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що за надані за актом №278 від 16.07.2019 послуги на загальну суму 96 145 грн. 99 коп. граничний строк оплати - 19.07.2019, послуги є неоплаченими відповідачем, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 20.07.2019 по 18.01.2020 на суму заборгованості 96 145 грн. 99 коп. та в цей період складає 15 187 грн. 57 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 15 187 грн. 57 коп.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2019 року по травень 2020 року у сумі 2 717 грн. 23 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок проведено невірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
При цьому, здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, суд враховані правові позиції, викладені у постановах Верховного суду щодо вказаного питання, а саме:
- Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;
- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання;
- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, №908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачами грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що у вказаному періоді інфляційні втрати становлять більший розмір, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 717 грн. 23 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, за прострочення виконання зобов'язань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 19.07.2019 по 09.07.2020 в сумі 2 821 грн. 16 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний термін оплати за спірним актом № 278 від 16.07.2019, внаслідок чого розрахунок було проведено невірно.
Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві (а.с.4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що за надані за актом №278 від 16.07.2019 послуги на загальну суму 96 145 грн. 99 коп. граничний строк оплати - 19.07.2019, послуги є неоплаченими відповідачем, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 20.07.2019 по 18.01.2020 на суму заборгованості 96 145 грн. 99 коп. та в цей період складають 2 809 грн. 13 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 809 грн. 13 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 100 грн. 11 коп. частина витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 9/19П (76/19) від 02.05.2019 у загальному розмірі 116 965 грн. 00 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско" (52042, Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільрада Любимівська, вулиця Чаплинська, будинок 1-А; ідентифікаційний код 39964141) на користь Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (52070, Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільрада Новоолександрівська, комплекс будівель та споруд, № 42-М; ідентифікаційний код 35165938) 96 145 грн. 99 коп. - основного боргу, 15 187 грн. 57 коп. - пені, 2 717 грн. 23 коп. - інфляційних втрат, 2 809 грн. 13 коп. - 3% річних, 2 100 грн. 11 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 28.09.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко