23 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004749 пров. № А/857/2802/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Затолочного В.С.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллер» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,
суддя у І інстанції Карп'як О.О.,
час ухвалення рішення 13 год 30 хв,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту судового рішення 27 січня 2020 року,
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллер» (далі - ТОВ «Веллер») звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати частково протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС) від 21 серпня 2019 року:
№ 0012151401 у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств (далі - ПНП) на суму 187182,54 грн за податковим зобов'язанням та 46795,63 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 001216140 у частині збільшення товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 23261,46 грн за податковим зобов'язанням та 5815,36 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.004749 позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що у господарські операції позивача з контрагентами належним чином підтверджені документами бухгалтерського та податкового обліку, які повністю спростовують висновки відповідача про фіктивність таких господарських операцій.
Окрім того, у акті перевірки від 13 серпня 2019 року №1170/14.1/35010033, складеному за наслідками документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Веллер», відсутні підписи посадових осіб, які були зазначені у вступній частині акту та проводили перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства. Тому цей акт перевірки, на підставі якого були прийняті оскаржувані ППР, є недопустимим доказом.
У апеляційній скарзі ГУ ДФС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити ТОВ «Веллер» у задоволенні позову у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що при вирішенні спору судом неповно з'ясовано обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
При проведенні перевірки контролюючим органом встановлено, що ТОВ «Веллер» виписано для ТОВ «Центрбудпостач» накладні та податкові накладні на загальну суму 700 000,00 грн (у т.ч. ПДВ 116 666,67 грн). Такі операції у бухгалтерському обліку підприємства відображено, як оплата за отриманий товар, відвантаження якого проводилось у серпні 2017 року та в грудні 2017 року. Відтак, на розрахунковий рахунок ТОВ «Веллер» надійшла оплата від ТОВ «Центрбудпостач» у загальній сумі 700000 грн.
На переконання контролюючого органу, перерахування вказаних коштів не було пов'язаним із постачанням товарів від позивача, оскільки ТОВ «Центробудпостач» не могло реально здійснювати таку господарську операцію з огляду на відсутність у нього персоналу, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідні для здійснені фінансово-господарської діяльності.
Окрім того, 29 травня 2019 року Перемишлянським районним судом Львівської області ухвалено вирок по справі № 449/485/19 про обвинувачення засновника, директора, бухгалтера ТОВ «Центрбудпостач» ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, відповідно до якого той визнав вину у вчиненному.
Також вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 15 квітня 2019 року у справі про обвинуваченням ОСОБА_2 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України той визнав свою вину у поданні ним до державного реєстратора завідомо неправдивих даних, вказавши місце фактичної та юридичної адреси АДРЕСА_1 попри те, що фактичне місцезнаходження, за яким він здійснював з 22 серпня 2016 року по 04 квітня 2018 року фінансово-господарську діяльність, є АДРЕСА_2 .
Додатково звертає увагу на те, що згідно з аналізом даних Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) у ТОВ «Центрбудпостач» відсутні задекларовані операції з реалізації придбаних товарів у ТОВ «Веллер».
Тому отримані від ТОВ «Центрбудпостач» кошти кваліфікуються як актив, який слід враховувати у складі інших доходів відповідного звітного періоду, що не знайшло відображення у фінансовій звітності ТОВ «Веллер» та не враховано при визначенні об'єкта оподаткування ПНП, внаслідок чого було занижено дохід у у сумі 700 000 грн за 2017 рік.
Щодо взаєморозрахунків ТОВ «Веллер» з ФОП ОСОБА_3 звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до даних картки бухгалтерського рахунку («Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по контрагенту ФОП ОСОБА_3 ( НОМЕР_1 ) у І кварталі 2019 року цим суб'єктом господарювання було надано ТОВ «Веллер» транспортні послуги на загальну суму 339 903 грн, які оформлялися актами здачі-прийняття робіт (надані послуг), що відображено у рядку 2180 «Інші операційні витрати» Звіту про фінансові результати за І квартал 2019 року позивача.
Однак, до перевірки на підтвердження таких витрат підприємством не надано актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаних ФОП ОСОБА_3 за І квартал 2019 року та товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), які підтверджують правомірність формування підприємством таких витрат за І квартал 2019 року на вказану суму.
У ході судового розгляду позивачем долучено до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт, рахунки-фактури, заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом та довідки про транспортно-експедиційні витрати, товарні накладні, специфікації, міжнародних товар транспортних накладних. При цьому до акту здачі прийняття робіт від 22 січня 2019 року № 014 відсутня заявка на перевезення. У актах здачі-прийняття робіт перевізником вказаний ФОП ОСОБА_3 , а у ТТН - ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що не підтверджує замовлення послуг перевезення ТОВ «Веллер» від ФОП ОСОБА_3 .
Щодо господарських операцій ТОВ «Веллер» та ФОП ОСОБА_6 апелянт наполягає на тому, що відповідно до наданих для перевірки оборотно-сальдових відомостей та журналів-ордерів по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» ТОВ «Веллер» станом на 31 березня 2019 року обліковується безнадії кредиторська заборгованість на загальну суму 217 652,75 грн., зокрема ФОП ОСОБА_6 ( НОМЕР_2 ) - у сумі 139 568,75 грн. за придбані у січні 2016 року послуги перевезення.
Вказані обставини не були враховані судом першої істанції при вирішення спору.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Веллер» просило залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що факт придбання ТОВ «Центрбудпостач» товарів у позивача документально підтверджено договором, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками тощо. У акті перевірки не вказано жодних належним і законним способом встановлених обставин, які б спростували реальність цих господарських операцій і факт їх здійснення.
Щодо посилання відповідача на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області у справі № 449/485/19, то договір поставки позивача із цим контрагентом № 45 було укладено 01 серпня 2017 року, а обставини, що досліджувались у межах кримінальних справ, мали місце з квітня 2018 року, з дати призначення ОСОБА_1 новим керівником підприємства
Щодо господарських операцій ТОВ «Веллер» та ФОП ОСОБА_6 , то судом встановлено, що вказаний контрагент не був платником ПДВ, а отже у ТОВ «Веллер» відсутній обов'язок зменшити суму податкового кредиту у податкових деклараціях з ПДВ на суму такого податку з безоплатно отриманих товарів (послуг) від ФОП ОСОБА_6 за березень 2019 року у сумі 23 261,46 грн.
Щодо господарських операцій ТОВ «Веллер» з ФОП ОСОБА_3 , то судом на підставі належно оформлених первинних документів встановлено правомірність формування підприємством інших операційних витрат в сумі 339 903,00 грн. При цьому ФОП ОСОБА_3 надавав позивачу транспортно-експедиційні послуги із залученням інших ФОП-перевізників.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ГУ ДПС підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі, у повному обсязі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Веллер» за безпідставністю.
Представник ТОВ «Веллер» у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, яку вважав безпідставною. Просив залишити вимоги апелянта без задоволення а рішення суду першої інстанції - без змін.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Веллер» щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2019 року, валютного за період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2019 року, результати якої оформлено актом № 1170/14.1/35010033 від 13 серпня 2019 року.
Під час перевірки працівниками ГУ ДФС зроблено висновок про порушення ТОВ «Веллер»:
- підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14; підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134; пункту 135.1 статті 135; пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України (далі - ПК), внаслідок чого було занижено ПНП у сумі 226 360,00 грн, у т.ч. за 2017 рік - у сумі 126 000,00 грн. та за I квартал 2019 року - у сумі 100 360,00 грн;
- пункту 198.3 статті 198; пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК, внаслідок чого було занижено ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету України, у сумі 36 275 грн за березень 2019 року;
- пункту 185.1 статті 185; пункту 187.1 статті 187 ПК, що призвело до безпідставного завищення податкового зобов'язання з ПДВ по нереальних операціях та безпідставно виписаних податкових накладних на адресу ТОВ «Центробудпостач» на суму 116 667 грн;
- пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з ПДВ у зв'язку з ненарахуванням податкових зобов'язань при реалізації товарів невстановленим особам на загальну суму 116 667 грн;
- пункту 1201 статті 1201, пункту 201.1 статті 201 ПК через порушення товариством термінів реєстрації податкових накладних;
- підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141 ПК, внаслідок чого підприємством не нараховано та не сплачено податок з доходів нерезидентів, який виплачено у вигляді фрахту (за договором про міжнародне перевезення вантажів автомобільним транспортом від 22 серпня 2017 року № 64/2017 з фірмою-нерезидентом ООО «ГрузТехГранд» (Республіка Білорусь), у сумі 2 778,42 грн за 2017 рік;
- пункту 120.1 ст. 120 ПК через неподання підприємством ПН «Розарухунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» до рядка 23 ПН Податкової декларації з податку на прибуток підприємства;
- пункту 51.1 статті 51; пункту 176.2 «б» статті 176 ПК, оскільки позивачем подано за IV квартал 2016 року форму 1 ДФ з помилками у реєстраційних номерах облікових карток платників податків.
За наслідками проведеної перевірки на підставі висновків, викладених у акті перевірки № 1170/14.1/35010033 від 13 серпня 2019 року, ГУ ДФС 21 серпня 2019 року винесено ППР № 0012151401 та № 0012161401, які позивач вважав протиправними, звернувшись до адміністративного суду із позовною заявою, що розглядається, у якій просив їх скасувати частково, зокрема:
- № 0012151401 - у частині податкового зобов'язання за основним платежем у сумі 187182, 54 грн та за штрафними санкціями у сумі 46795,63 грн;
- № 001216140, в частині податкового зобов'язання - 23261,46 грн. та штрафних санкцій - 5815,36 грн.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Щодо висновків контролюючого органу про безтоварність та нереальність господарської операції ТОВ «Веллер» із контрагентом ТОВ «Центрбудпостач» та безпідставність її відображення позивачем у своєму бухгалтерському та податковому бліку апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує сорок мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Відповідно до матеріалів справи ТОВ «Веллер» (Продавець) виписало ТОВ «Центрбудпостач» (Покупець) накладні та податкові накладні на загальну суму 700 000 грн (у т.ч. ПДВ 116 666,67 грн). На розрахнуковий рахунок позивача надійшла оплата від ТОВ «Центрбудпостач» в сумі 700 000 грн.
Як встановлено судом з матеріалів справи, факт придбання ТОВ «Центрбудпостач» товарів (теплоізоляційних плит) у ТОВ «Веллер» документально підтверджено договором від 01 серпня 2017 року № 45, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками тощо. ТзОВ «Центрбудпостач» на момент здійснення фінансово-господарських операцій по поставці товарів було зареєстроване як платник податку на додану вартість, свідоцтво платника ПДВ скасовано не було. Зауважень щодо форми та змісту вказаних первинних документів у контролюючого органу під час перевірки не виникало.
Щодо посилання відповідача на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області у справі № 449/485/19 за обвинуваченням засновника, бухгалтера ТОВ «Центрбудпостач» ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що договір поставки між ТОВ «Веллер» та ТОВ «Центрбудпостач» № 45 було укладено 01 серпня 2017 року та підписано директором покупця ОСОБА_2 . Операція між ТОВ «Веллер» (Продавець) та з ТОВ «Центрбудпостач» (покупець) мала місце у серпні 2017 року. При цьому обставини, що досліджувались у рамках кримінальної справи, мали місце з квітня 2018 року після призначення керівником підприємства ОСОБА_1 .
Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що вирок у справі № 449/485/19 не стосується договірних відносин позивача з ТОВ «Центрбудпостач».
Надаючи оцінку іншим доводам контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача із ТОВ «Центрбудпостач», суд апеляційної інстанції їх відхиляє зважаючи на те, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях, які у свою чергу базуються на узагальненій податковій інформації без дослідження первинних документів позивача.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до підпунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 ПК обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.
Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника права на відображення у своїй податковій звітності наслідків господарських операцій від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Окрім того, поняття «добросовісний платник», що вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.
Наявність інформації про відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Доводи податкового органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. Одночасно апеляційний суд наголошує на тому, що за умовами пункту 5.2 договору поставки № 45 від 01 серпня 2017 року (а.с. 108-109 т.1) поставка продукції здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС-2010 на умовах FCA, пункт постачання - самовивіз зі складу постачальника (ТОВ «Веллер»).
Посилання контролюючого органу на дані кримінальних проваджень не можуть бути взяті до уваги, оскільки не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.
Принагідно суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із приписами статті 9 Конституції України та статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Положеннями частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, ЄСПЛ у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» зазначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Згідно із правовою позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні від 22 січня 209 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
У пункті 38 рішення ЄСПЛ у справі «Інтерсплав проти України» від 9 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію ЄСПЛ, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що наявні у матеріалах справи надані ТОВ «Веллер» докази дають належні правові та фактичні підстави для висновку про те, що спірні господарські операції із з ТОВ «Центрбудпостач» були здійснені позивачем у рамках своєї господарської діяльності і правомірно відображені ним у своїх бухгалтерському та податковому обліках.
Щодо господарських операцій ТОВ «Веллер» із ФОП ОСОБА_6 апеляційний суд зазначає, що у ході апеляційного розгляду представник ГУ ДПС підтвердила те, що ФОП ОСОБА_6 за інформаційними базами контролюючого органу дійсно не є платником ПДВ.
Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 201.1 статті 20 ПК встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відтак, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про помилковість висновку контролюючого органу щодо порушення ТОВ «Веллер» приписів пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК, внаслідок чого товариством було занижено ПДВ, що підлягав сплаті до бюджету за березень 2019 року у сумі 23 261,46 грн.
При наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо господарських операцій ТОВ «Веллер» з ФОП ОСОБА_3 апеляційни суд звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Питання надання платниками податків документів до перевірки врегульовано статтею 85 ПК, пунктом 85.2 якої передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до приписів пункту 44.6 статті 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Згідно із положеннями пункту 44.7 статті 44 у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
Протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.
У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.
Як свідчать матеріали справи, під час перевірки позивача контролюючим органом було встановлено відображення у бухгалтерському обліку ТОВ «Веллер» надання ФОП ОСОБА_3 у І кварталі 2019 року позивачу транспортних послуг на загальну суму 339 903 грн.
Разом із тим, у акті перевірки вказано, що на підтвердження вказаних витрат товариством під час перевірки не було надано актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаних ФОП ОСОБА_3 , за І квартал 2019 року та товарно-транспортних накладних, які підтверджують правомірність формування підприємством інших операційних витрат за І квартал 2019 року на загальну суму 339 903 грн.
Акт перевірки № 1170/14.1/35010033 від 13 серпня 2019 року, у якому зазначено, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи що свідчать про діяльність суб'єкта господарювання (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевірявся, відсутні підписано керівником ТОВ «Веллер» без зауважень (а.с. 61 т.1)
При цьому у ході апеляційного розгляду представник ТОВ «Веллер» не зміг пояснити апеляційному суду чому позивачем з урахуванням приписів пунктів 44.6 та 44.7 статті 44 ПК не було надано необхідні первинні документи контролюючому органу до прийняття оспорюваних ППР.
З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із доводами контролюючого органу щодо заниження ТОВ «Веллер» ПНП за І квартал 2019 року на суму 61183 грн та правомірність донарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15 295,75 грн оскаржуваним ППР від 21 серпня 2019 року за № 0012151401.
Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору у частині задоволення позовних вимог ТОВ «Веллер» щодо його господарських операцій із ФОП ОСОБА_3 допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, таким обставинам. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій частині слід скасувати та у задоволенні таких позовних вимог ТОВ «Веллер» відмовити.
На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ТОВ «Веллер» сплачений при зверненні до суду першої інстанції судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі (23261,46+5815,36+126000+31500) х 1,5% = 2798,65 грн.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.004749 у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 21 серпня 2019 року за № 0012151401 щодо податкового зобов'язання у сумі 61 183 грн. і штрафних санкцій у сумі 15 295,75 грн та у задоволенні таких позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллер» відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллер» (код ЄДРПОУ 35000133, 79024, Львівська область, м. Львів, вул. Ковельська, 109Б/33) сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 2798 (дві тисячі сімсот дев'яносто вісім) грн 65 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700, 79003, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, 35).
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
В. С. Затолочний
Постанова у повному обсязі складена 25 вересня 2020 року.