Справа № 240/233/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
23 вересня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Білої Л.М. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
в січні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Житомирський окружний адміністративний суд з позовом до Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (відповідача), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 серпня 2016 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.07.2015 по 10.1 1.2015 та з 02.03.2016 по 22.08.2016;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати, позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно, що належало до видачі станом на 22 серпня 2016 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 серпня 2016 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01.07.2015 по 10.11.2015 та з 02.03.2016 по 22.08.2016;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористане речове майно, що належало до видачі станом на 22 серпня 2016 року.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 14.02.2020 позов задовольнив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що при проведенні розрахунку за час служби при звільненні позивач не звертався до військової частини з відповідним рапортом про грошову компенсацію. Вважає, що оскільки на момент звільнення у позивача не виникало ніяких заперечень щодо виплат чи розрахунків з ним, він втратив право на виплату компенсації за неотримане речове майно. Вважає, що ч. 5 ст. 122 КАС України обмежено право особи на звернення до суду щодо виплати компенсації за неотримане речове майно строком в один місяць (навіть з врахуванням шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, про який зазначається в рішенні суду першої інстанції).
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 24.11.2015 позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.19).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.11.2015 № 280-ОС старшого сержанта ОСОБА_1 було виключено із списків частини та усіх видів забезпечення з 10.11.2015 у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до 1 (Донецького) прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ).
Згідно наказу начальника Житомирського прикордонного загону від 02.03.2016 № 37-ОС старшину ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу загону та поставлено на всі види забезпечення з 02.03.2016.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.08.2016 № 185-ОС «По особовому складу» ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас за статтею 26 частиною 6 пунктом «и» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) із застосуванням частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», було виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення з 22.08.2016.
Позивач звернувся до Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України із заявами щодо виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно та невиплати компенсації під час звільнення з військової служби за невикористані додаткові відпустки для учаників бойових дій.
Згідно інформації викладеної в листі від 17 грудня 2019 року №134/70/44/39/11-142 відповідач на заяву позивача від 09.12.2019 повідомив, що на момент звільнення грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена не була у зв'язку з неподанням заяви (рапорту) про її виплату під час звільнення з військової служби.
Відповідно до інформації викладеної в листі Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25 листопада 2019 року № 123/11/44/5/Н-129 зазначено, що відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Також, вказав, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ та до п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07,2003 року № 1078 (зі змінами) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015- 2017 роки дозволили здійснити видатки на виплату індексації грошових доходів по червень 2015 року. Тому, наголосив, що військовослужбовцям Державної прикордонної служби України індексація була нарахована та виплачена по червень 2015 року включно (а.с.18 та на звороті).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015, 2016 роки та індексацію грошового забезпечення в період з 01.07.2015 по 10.11.2015 та з 02.03.2016 по 22.08.2016, грошову компенсацію за невикористане речове майно, що належало до видачі станом на 22 серпня 2016 року, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції стосовно позовних вимог в частині не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазнає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».
На підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.
Як встановлено судом першої інстанції, в період з 01.07.2015 по 10.11.2015 та з 02.03.2016 по 22.08.2016 позивач перебував на грошовому забезпеченні у Житомирському прикордонному загоні Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, однак відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, що є порушенням вимог Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, мала місце в період з 01.07.2015 по 10.11.2015 та 02.03.2016 по 22.08.2016.
Отже, судом першої інстанції правомірно зобов'язано Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 10.11.2015 та 02.03.2016 по 22.08.2016.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015, 2016 рік, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.
Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
При цьому рішення у зразковій справі № 620/4218/18, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також, частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015, 2016 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції стосовно виплати компенсації за неотримане речове майно, колегія суддів виходить з наступного.
Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 91 Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.
За змістом частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Приписами абз. 1 п. 2 Порядку №178 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно п.4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Аналіз норм статті 9-1 Закону № 2011-XII, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.
При цьому, застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу)
Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 серпня 2019 року в справі № 2040/7697/18.
Отже, оскільки виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно здійснюється за заявою (рапортом), яку військовослужбовець може подати й після свого звільнення, строк звернення до суду починається із моменту ознайомлення особи з наслідками розгляду такої заяви (рапорту).
Як встановлено судом першої інстанції, позивач із заявою стосовно виплати грошової компенсації за неотримане речове майно звернувся 09.12.2019, лист відповідь на звернення від 17 грудня 2019 року, а до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом звернувся 10 січня 2020 року згідно штампу на конверті.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача, що ч. 5 ст. 122 КАС України обмежено право особи на звернення до суду щодо виплати компенсації за неотримане речове майно строком в один місяць (навіть з врахуванням шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, про який зазначається в рішенні суду першої інстанції).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 грошова компенсація здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу, з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця, будь-які інші підстав для виплати грошової компенсації окрім звільнення з військової служби та загибелі військовослужбовця законодавством не передбачені.
Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №813/1280/17.
Доводи апеляційної скарги, що при проведенні розрахунку за час служби при звільненні позивач не звертався до військової частини з відповідним рапортом про грошову компенсацію, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а відповідним Порядком не визначений строк протягом якого військовослужбовці після звільнення повинні звернутися за отриманням грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Отже, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком №178, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майна та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно, що належало до видачі станом на 22 серпня 2016 року є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Біла Л.М. Капустинський М.М.