Справа № 640/7928/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
24 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А.Б. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 08 квітня 2019 року №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 250 380,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 08 квітня 2019 року №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 250 380,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої зроблено безпідставні висновки щодо відсутності в діях позивача порушень норм трудового законодавства.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування ФО-П ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №КВ680/1063/АВ від 14.03.2019 року.
Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення вимог ч.1 ст.21, ч. 3 ст.24 КЗпП України в частині фактичного допуску працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, і без повідомлення центрального огану виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ. Під час інспекційного відвідування офісу за адресою АДРЕСА_1 , що належить ФОП ОСОБА_1 , встановлено що підприємницька діяльність в сфері надання інформаційних послуг велась за наявності двох найманих працівників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які працювали без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, та без повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу.
Розглянувши матеріали перевірки, перший заступник начальника Головного управління Держпраці у Київській області за результатами розгляду справи склав постанову №КВ680/1063/АВ/ТД/ФС-262 від 08.04.2019 року, якою за порушення вимог ч.1 ст 21, ч. 3 ст.24 КЗпП України, на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250 380 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження щодо нагляду і контролю за додержанням роботодавцями законодавства про працю встановлені КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пунктом 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 340 від 27.03.2015, Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп.5); накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці (пункт 49).
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок № 295).
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.
Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.
Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.
Згідно з пунктами 8-11 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.
Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію / відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; 4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; 5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; 6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; 7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.
Відповідно до пунктів 19-21 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
За результатом інспекційного відвідування складено акт від 14.03.2019 року №КВ680/1063/АВ яким виявлено порушення об'єктом відвідування законодавства про працю, а саме: має місце допуск працівників без укладення трудового договору та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.
Стосовно виявлених порушень законодавства про працю та зайнятість населення, які були допущені позивачем, суд враховує наступне.
Аналіз вищенаведених норм права свідчить, що підставою притягнення до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до відповідальності відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, оскільки висновки акта інспекційного відвідування містять висновки про порушення позивачем ч.1 ст 21 та ч.3 ст.24 КЗпП України у зв'язку із допуском найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без оформлення трудового договору.
При цьому, судом першої інстанції зроблено висновки, що такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки відповідно до пояснень від 13.03.2019 року ОСОБА_2 є стажером позивача, в обов'язки якої входить заповнення таблиць, а ОСОБА_3 13.03.2019 року прийшла в офіс до свого знайомого.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Згідно з частиною 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.
Разом із тим, колегія суддів зауважує, що згідно з частинами першою, другою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
Відповідно до статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний, зокрема, роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
З огляду на викладене, випробування при прийнятті на роботу може бути обумовлене виключно при укладенні трудового договору, а ознайомлення з умовами праці відбувається до початку роботи працівника, але вже за укладеним трудовим договором, а відтак оскільки матеріалами справи підтверджено, що на час інспекційного відвідування трудовий договір з ОСОБА_2 укладений не був, колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у позовній заяві, що у її діях відсутні будь-які порушення трудового законодавства, оскільки такий перебував у позивача на випробуванні та ознайомлювався з умовами праці.
У відповідності до частини другої статті 47 Закону України «Про освіту» стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної професійної діяльності або галузі знань.
Чинним на час існування спірних правовідносин законодавством передбачалась можливість проходження особою стажування без укладення трудового договору для окремих категорій населення та у порядку, передбаченому підзаконними нормативно-правовими актами.
Так, наприклад, згідно з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 29) можливість проходження стажування передбачена для студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.
Стажування вказаних осіб відбувається на підставі укладення договору про стажування, порядок та типова форма якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20.
Також вказаним Законом (стаття 35) передбачена можливість проходження стажування безробітними.
Договір, укладений між територіальним органом Державної служби зайнятості з роботодавцем і безробітним у порядку, визначеному пунктами 6.2-6.4, передбачений Порядком професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства освіти і науки України від 31.05.2013 №318/655 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.06.2013 за №1029/23562.
Разом із тим, позивачем до матерів справи не надано доказів на підтвердження перебування ОСОБА_2 на стажуванні, а відтак, враховуючи те, що позивач під час проведення перевірки підтвердила факт перебування ОСОБА_2 на робочому місці та надала відповідні письмові пояснення, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 24, 265 КЗпП України щодо правовідносин, які виникають між фізичною особою-підприємцем та особою, яка проходить у неї стажування, викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №817/2331/16.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що доводи Відповідача підкріплені належними та допустимими доказами, які підтверджують правомірність оскаржуваного рішення.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А.Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 24.09.2020 р.)