Справа № 359/3406/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
24 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 61118901.
Позов мотивовано тим, що на переконання позивача відповідачем було порушено вимоги ч. 4 та п.1 ч. 5 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження", а саме винесено постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 61118901 після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, позивач стверджує, що оскільки виконавчий документ стосувався стягнення періодичних платежів - боргу за житлово-комунальні послуги, то відповідач взагалі не мав правових підстав для стягнення виконавчого збору.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також не правильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати вказане рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та ухвалити нове по суті справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на обставини аналогічні в позовній заяві. Зокрема, наголошує, що у п. 1 ч. 5 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" чітко визначено, що за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів виконавчий збір не стягується. При цьому, апелянт звертає увагу суду, що рішення суду, за яким здійснюється виконання, стосується стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, тобто періодичних платежів.
З огляду на зазначене та враховуючи, що на думку позивача, судом першої інстанції не було надано правової оцінки вказаним доводам, апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки всім обставинам справи, що мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, у зв'язку з чим просить його скасувати.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явку уповноважених представників не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином та у передбачений законодавством строк. Позивачем було подано до суду заяву про здійснення апеляційного розгляду справи за його відсутності. Відповідач про причини неявки суду не повідомив та будь-яких заяв або клопотань до суду не надав.
З огляду на зазначене та керуючись приписами п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, судова колегія ухвалила перейти до розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2020 року головним державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції України (м. Київ) Марульчак В.В. було розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого листа № 359/557 виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 20 листопада 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь 5 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Київській області боргу 6866,13 грн. та прийнято постанову № 61118901 про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом. При цьому, як вбачається зі змісту вказаної постанови, у п. 3 державним виконавцем постановлено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 686,61 грн., а також у п. 5 боржнику сторонам виконавчого провадження роз'яснено, що постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ЗУ "Про виконавче провадження". Вказана постанова була отримана боржником ( ОСОБА_1 ) 31 січня 2020 року.
Разом з тим, як стверджує позивач, та підтверджується матеріалами справи, 22 квітня 2020 року ним було отримано оскаржувану постанову ВП № 61118901 від 31 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 686,61 грн. у відповідності до ст. 3, 27, 40 ЗУ "Про виконавче провадження".
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Здійснення стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
З огляду на зазначене та враховуючи,що під час відкриття виконавчого провадження головним державним виконавцем було вирішено питання щодо стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження № 61118901, суд першої інстанції зазначив, що не винесення окремим документом постанови про стягнення виконавчого збору з боржника не може бути самостійною підставою для визнання такої постанови протиправною та її скасування, у зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 61118901 є безпідставними та необґрунтованими.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною четвертою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Разом з цим, як встановлено судом, в апеляційній скарзі, позивач, стверджуючи про неправомірність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, а також про помилковість висновків суду першої інстанції, вказує, що ВП № 61118901 було відкрито на виконання рішення суду про стягнення періодичних платежів.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2018 року у цивільній справі № 359/557/18, на примусове виконання якого було відкрито ВП № 61118901, стягнуто з ОСОБА_1 на користь 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг в розмірі 3776 гривень 87 копійок, 3% річних від простроченої суми в розмірі 295 гривень та суму інфляції за час прострочення в розмірі 2794 гривень 26 копійок.
Отже, зі змісту наведеного рішення вбачається, що у зв'язку з затримкою сплати позивачем періодичних платежів - оплати житлово-комунальних послуг у позивача виникла заборгованість у загальному розмірі 6866,13 грн., тобто одній фіксованій сумі, яку позивачу необхідно разово сплатити відповідно до прийнятого судом рішення.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з приписами ст. 7 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, зазначені у частині першій цієї статті, за заявою стягувача зобов'язані здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника у розмірі, визначеному виконавчим документом, з урахуванням положень статті 70 цього Закону.
Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що виконавчий лист про стягнення періодичних платежів у справах: про стягнення аліментів; про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо; про відшкодування шкоди, заподіяної іншим ушкодженням здоров'я; про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника тощо.
Таким чином, з аналізу наведеної норми вбачається, що стягнення з фізичної особи - споживача комунальних послуг заборгованості по оплаті вказаних послуг у конкретній сумі - не стягнення періодичних платежів у розумінні приписів ЗУ «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що у постанові від 10 червня 2020 року у справі 359/557/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зазначив, що враховуючи положення п. 7 ч.1 ст.4, ч.5 ст.26, ч.1-4 ст.56, ч.2 ст.59 ст. Закону України Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" колегія суддів вважає обґрунтованими й належно мотивованими висновки районного суду про законність дій старшого державного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження й одночасно, а не окремим документом, вирішення питання про стягнення виконавчого збору, а також на забезпечення реального виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих на ім'я боржника рахунках.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на зазначене та враховуючи, що аналогічні правові висновки Київського окружного адміністративного суду викладені у рішенні від 22 липня 2020 року по даній справі апелянтом не оскаржуються, колегія суддів, керуючись приписами ст. 308 КАС України не надає правової оцінки відповідним доводам позовної заяви та висновкам суду першої інстанції.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, а також те, що постанова головного державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції України (м. Київ) Марульчак В.В. про відкриття виконавчого провадження № 61118901 від 30 січня 2020 року не була оскаржена боржником, зокрема, в частині стягнення судового збору та є чинною, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством у той час як позивачем не доведено наявності обставин, що виключають адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний.
Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про протиправність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 313, 315-316, 321-322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
Повний текст постанови складено 24 вересня 2020 року.