про повернення скарги
25 вересня 2020 року м. Мукачево Справа №303/5422/20 4-с/303/31/20
Суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Кость В.В., розглянувши матеріали
за скаргою ОСОБА_1 в особі представника - Соскиди Сергія Юрійовича
стягувач акціонерне товариство «Універсал Банк»
інша сторона приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Ярошевський Дмитро Андрійович
про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2 звернувся до суду з скаргою по скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання останнього винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження в зв'язку з пропуском строку звернення виконавчого документа до виконання.
Фактичний аналіз тексту скарги свідчить про те, що до суду в якості заявника звернувся ОСОБА_1 , а скарга підписана представниками заявника - ОСОБА_2 .
На підтвердження своїх повноважень представником ОСОБА_2 надано ксерокопію довіреності від 29 лютого 2020 року.
При вирішенні питання щодо можливості відкриття провадження у справі слід зазначити, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави».
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Згідно з іншою позицією Європейського суду з прав людини, сформованою у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).
Так, реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником.
Згідно з частиною другою ст. 184 Цивільного процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Відповідно до частини першої статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України).
Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України та стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги.
Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд.
У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року по справі № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
При цьому, на суд покладено обов'язок перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію, що зумовлено, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки.
Таким чином, суд зобов'язаний перевірити щонайменше дві складові представництва, а саме, факт наявності повноважень на представництво інтересів певної особи та, окремо, обсяг таких повноважень, а саме: право на звернення з відповідним процесуальним документом до відповідного суду (інстанції) у конкретний момент часу.
Відповідно до частини четвертої статті 62 Цивільного процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджується довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Згідно з ст. 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (підпункт 11 пункту 16-1 Розділу ХV Перехідних Положень Конституції України).
Таким чином, з 1 січня 2019 року діє норма щодо представництва в судах першої інстанції виключно адвокатами.
При цьому, частиною другою статті 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
В свою чергу, частиною 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що ля цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що представник за довіреністю не є особою, яка може здійснювати представництво інтересів сторони у даній справі, оскільки має місце звернення особи із скаргою на дії державного виконавця, особливості розгляду якої передбачені Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Отже, малозначна справа не розглядається.
Оскільки на підтвердження своїх повноважень ОСОБА_2 надано тільки копію довіреності без підтвердження статусу адвоката, то слід констатувати, що скаргу подано та підписано особою, яка не надала суду належні документи наявності повноважень, що є підставою для повернення позовної заяви на підставі п. 1 частини четвертої ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України..
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
На підставі наведеного та керуючись ст. 131-2 Конституції України, ст.ст. 60, 185, 260 Цивільного процесуального кодексу України
1. Скаргу повернути особі, яка її подали.
2. Апеляційна скарга на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя В.В. Кость