25 вересня 2020 року м. Мукачево Справа №303/2003/17
6/303/252/20
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Штець І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево подання головного державного виконавця Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Хриптака Юрія Васильовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документу,
Головний державний виконавець Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Хриптак Ю.В. (далі - Державний виконавець) звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, до виконання зобов'язань за виконавчим документом.
Необхідність задоволення подання обґрунтовується тим, що в Мукачівському районному відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на виконанні перебуває виконавче провадження № 61983138 з примусового виконання виконавчого листа № 303/2003/17 від 07.06.2017 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 189700,00 гривень. У зв'язку з невиконанням боржником вказаного зобов'язання, не вжиттям заходів щодо його виконання, виникла необхідність у тимчасовому обмеженні боржника у праві виїзду за кордон.
Державний виконавець в судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали подання суд приходить до наступного висновку.
На примусовому виконанні у Мукачівському районному відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) знаходиться виконавчий лист №303/2003/17 виданий 07.06.2017 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області.
06.05.2020 старшим державним виконавцем Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Феделеш В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання даного виконавчого листа.
У поданні містяться посилання на те, що органом державної виконавчої служби вжито ряд заходів, спрямованих на примусове виконання рішення, однак вказані заходи не забезпечили виконання боржником рішення.
По відношення до вказаних фактичних обставин справи суд приймає до уваги наступне.
В ст. 13 Загальної декларації прав людини зазначено, що кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.73 №2148-VIII встановлено, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згадані вище права не можуть бути об'єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших осіб і є сумісними з іншими правами, визначеними у цьому Пакті.
Частиною першою статті 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частиною четвертою ст. 313 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Системний аналіз наведених вище норм міжнародного та національного законодавства свідчить про те, що застосування судом обмеження права у вигляді виїзду фізичної особи за кордон має відбуватись з урахуванням його природи як конституційного права громадянина, яке встановлюється ст. 33 Конституції України, ст. 313 Цивільного кодексу України та низкою міжнародних угод, які є частиною національного законодавства України, зокрема Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (статті 5, 8, 18 Конвенції).
Враховуючи правову природу права особи на вільне пересування як одного із основоположних прав людини і громадянина та переважно майновий характер цивільних спорів, можна дійти висновку про обмеження права на виїзд за кордон у порядку цивільного судочинства як виняткового заходу.
Частиною третьою статті 441 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Поряд з цим, підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачено приписами Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» .
Статтею 6 (п. 5) названого Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів
Аналіз вищевказаних приписів свідчить про те, що обов'язковою умовою для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України є ухилення його від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.
При цьому, під поняттям «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
Сама по собі наявність суми заборгованості за виконавчим документом або відсутність дій стосовно добровільного погашення заборгованості не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов'язань, без надання суду достовірних даних про факт такого ухилення.
Крім того, у поданні не наведено доказів того, що ОСОБА_1 вчиняє дії, які б унеможливлювали виконання рішення суду, а також те, що боржник виїжджає за кордон з метою ухилення від виконання такого рішення.
Обмеження свободи пересування боржника, що є додатковим заходом забезпечення виконання судового рішення, якщо загальновживані заходи стягнення є недостатніми, вичерпані, не повинно застосовуватися, якщо не є конче необхідним і обґрунтованим.
Виходячи з матеріалів подання та з урахуванням вищевказаних законодавчих положень, суд дійшов висновку, що факт свідомого ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, залишився доказово непідтвердженим.
Так, у поданні державного виконавця не наведено жодного обґрунтування щодо конкретних дій боржника, спрямованих на свідоме ухилення від виконання судового рішення.
Крім того, державним виконавцем не надано доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, доказів отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження та надісланих вимог.
За таких обставин справи та з урахуванням гарантованого конституційними нормами права особи на вільне пересування, у задоволенні подання слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 260, 441 Цивільного процесуального кодексу України,
1. У задоволенні подання відмовити.
2. Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Кость