Справа №639/988/18
Провадження №2/639/69/20
08 вересня 2020 року Жовтневий районний суд м. Харкова
в складі: головуючого - судді Баркової Н.В.,
за участю секретарів - Кузнецової А.О., Пивоварової Т.В., Волкової С.І.,
представника позивача - ОСОБА_6.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним кредитного договору, -
25.02.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом, який в подальшому був уточнений, до ФОП ОСОБА_2 , ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним договорів.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що вона у зв'язку з її невиліковним психоневрологічним захворюванням, постійно з 1988 року перебуває на обліку та періодично на лікуванні у Комунальному закладі охорони здоров'я «Харківському психоневрологічному диспансері № 16», є інвалідом II групи. З причини захворювання у позивача майже постійно болить голова, стан затуманеного розуму, під час якого вона не усвідомлює своїх дій. Про її хворобливий психічний стан, беззаперечно, відомо сусідам та, мабуть, іншим людям, яким іноді доводиться з нею спілкуватися. Так, 08.12.2017 року, приблизно о 12-00 годині, наперед знаючи від інших невідомих їй осіб, усвідомлюючи її хворобливий психічний стан, скориставшись тим, що позивач явно не усвідомлює наслідки будь-яких своїх дій, до неї у квартиру, якимось чином потрапив чоловік, «менеджер», як потім з'ясувалося, від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . У квартирі позивача «менеджер» наговорив їй багато слів, зміст яких вона через свій хворобливий стан не повністю усвідомлювала, та, якимось чином, морально примусив її поїхати з ним у «офіс фірми» за адресою, вул. Героїв Праці, 28, м. Харків. У «офісі фірми» за наведеною вище адресою, відповідачі (їх менеджери), скориставшись хворобливим психоневрологічним станом, усвідомлюючи, що позивач не розуміє змісту та призначення паперів, які відповідачі наполегливо та «переконливо» запропонували підписати: (як потім з'ясувалося) договір EU-559 від 08.12.2017 року та договір кредиту №ABHORX18880177964 від 08.12.2017 року на захмарну для позивача загальну суму. Оскільки у момент підписання вказаних договорів позивач з причини своєї інвалідності та хворобливого стану не усвідомлювала значення та наслідки своїх дій та не могла свідомо керувати ними, чим свідомо протиправно скористалися відповідачі, ОСОБА_1 звертається до суду і просить визнати недійсними: договір EU-559 від 08.12.2017 року та договір кредиту №ABHORX18880177964 від 08.12.2017 року. На думку позивача, поведінка відповідачів була явно не чесною під час підписання з нею відповідного договору. Позивач вказує, що вона звернулася до ФОП ОСОБА_2 з заявою про розірвання договору ЕU-559 від 08.12.2017 року у той же самий день - 08.12.2017 року, однак відповідач ФОП ОСОБА_2 спрямовано з мотивів небажання втрати прибутку, відмовився від розірвання договору від 08.12.2017 року. Хоча, на день 08.12.2017 року, до подання заяви від 08.12.2017 року про розірвання договірних паперів від 08.12.2017 року про споживчий кредит та про розірвання договору ЕU-559 від 08.12.2017 року не відбулося навіть початку виконання відповідачем ОСОБА_2 зазначеного договору. З метою самозахисту свого цивільного права та досудового вирішення спору позивач вказує, що зверталася з відповідними скаргами, заявами.
У зв'язку з викладеним, посилаючись на положення ст.ст. 203, 204, 215 ЦК України, позивач вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі, призначено підготовче засідання.
26.03.2018 року на адресу суду від представника відповідача ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» надійшов відзив на позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі та розглянути справу у відсутність представника даного відповідача. Представник відповідача посилається на те, що судом в порядку ч.1 ст. 36 ЦК України не обмежувалась цивільна дієздатність позивача, а жодних доказів знаходження позивача під час укладення договору в такому стані, що вона не могла розуміти значення своїх дій, до позову не додано.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.05.2018 року відкладено підготовче судове засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним кредитного договору та продовжено строк підготовчого провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним кредитного договору на 20 (двадцять) днів, тобто до 23.05 2018 року включно.
23.05.2018 року позивачем ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсними договорів, в якому позивач просить визнати недійсним договір EU-559 від 08.12.2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; визнати недійсним договірні папери споживчого кредиту №ABHORX1188180177964 від 08.12.2017 року (уточнивши номер договору); паспорту кредиту про умови кредитування А-Банку та сукупну вартість кредиту; графіку погашення кредиту, підписані ОСОБА_1 та ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК». При цьому позивач крім свого стану здоров'я, додатково посилається як на підставу позову - на положення Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування» стосовно визнання недійсними умов договорів, які обмежують права споживача, а також на положення вказаних законів, що передбачають підстави для розірвання таких договорів у зв'язку з поданням споживачем відповідної заяви.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.05.2018 року підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним кредитного договору - закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті. Зобов'язано «Харківський міський психоневрологічний диспансер №16» надати інформацію про стан здоров'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 . Залучено в якості доказу копію листа від 16.02.2018 року №52/1939. Витребувано у відповідача ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» копію кредитної справи за кредитним договором № АВНОRX188180177964 від 08.12.2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК».
Відповідно до розпорядження керівника апарату Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.06.2018 року у даній справі було призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі п.п. 2.3.13, 2.3.17, 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.п.5.4, 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу Жовтневого районного суду м. Харкова. Відтак, для розгляду даної позовної заяви автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Жовтневого районного суду м. Харкова - Баркову Н.В. та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.06.2018 року дану цивільну справу - прийнято до провадження судді Жовтневого районного суду м. Харкова Баркової Н.В.
19.07.2018 року на адресу суду від представника відповідача ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» надійшов відзив на уточнений позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на недотримання позивачем необхідних умов для відмови від договору, передбачених ст. 15 «Закону України «Про споживче кредитування», однак, у разі визнання кредитного договору між ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» та ОСОБА_1 недійсним, відповідач просить застосувати наслідки недійсності правочину згідно ч.1 ст. 216 ЦК України та ст. 1057-1 ЦК України і стягнути з ОСОБА_1 на користь «АКЦЕНТ-БАНК» грошові кошти, одержані згідно за цим договором.
20.08.2018 року від відповідача ФОП ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, за відсутності передбачених законом підстав для визнання договору індивідуального замовлення №EU-559 недійсним, посилаючись, в тому числі на наявність у позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення оскаржуваного договору, а також досягнення згоди з усіх істотних умов і вільного волевиявлення сторін.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на викладені в позові обставини.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві, зазначивши, що він дійсно укладав договір з позивачем, однак обставин отримання грошей від банку або позивача не пам'ятає, підтвердив, що замовлення ним було виконано.
Представник відповідача ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» у судові засідання не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, приходить до наступних висновків.
Відповідно до копії довідки до акта огляду МСЕК серії ХАР-06 №018205 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи з 01.01.2007 року безстроково за загальним захворюванням, непрацездатна (а.с.5).
Крім того, як вбачається з копії довідки КЗОЗ «ХМПД №16» від 23.05.2018 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку в КЗОЗ «ХМПД №16» з 1988 року з приводу тяжкого психоневрологічного захворювання, визнана інвалідом ІІ групи (а.с.57, 181).
На підтвердження того, що 08.12.2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір індивідуального замовлення №ЕU-559 за умовами якого, ФОП ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання по організації робіт з виготовлення та передачі у власність ПВХ конструкцій ОСОБА_1 суду надано заказ № ЕU-559 від 08.12.2017 року, в якому вказані розміри чотирьох конструкцій на загальну вартість 38820, 07 грн.(а.с.9). При цьому суду не надано безпосередньо текст укладеного між сторонами договору індивідуального замовлення №ЕU-559 від 08.12.2017 року.
Також ОСОБА_1 08.12.2017 року підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» та 08.12.2017 року підписано заяву позичальника №ABHORX188180177964, таким чином укладено договір про надання споживчого кредиту з ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК». При цьому в заяві позичальника вказано суму та валюту кредиту 38820 грн., строк кредиту 36 місяців з 08.12.2017 року по 07.12.2020 року, відсоткова ставка (фіксована) 0, 12% річних, також вказано розмір щомісячних платежів. Крім того заява позичальника містить посилання на те, що кредит надається позичальнику на оплату/часткову оплату товару згідно з переліком шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_4 , а також надається опис предмету застави - металеві конструкції рама розміром 15000х15000 вартістю 108820. Також до заяви додано паспорт кредиту і графік погашення кредиту (а.с.10, 75, 88-91, 89).
Також суду надано копії квитанцій про перерахунок коштів 08.12.2017 року за призначенням оплата за ИНН 2457217469, ОСОБА_1 , відповідно рахунка-фактури №559 від 08.12.2017 та комісії, а також чек про отримання ОСОБА_2 авансу від ОСОБА_1 за металеві конструкції 15000х15000, фото ОСОБА_1 з банківською карткою (а.с.92-97).
08.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору від 08.12.2017 року. У відповідь на дану заяву відповідачем ФОП ОСОБА_2 10.12.2017 року складено лист, в якому відповідач повідомляє позивача про відсутність підстав для розірвання договору №ЕU-559 від 08.12.2017 року, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було підписано Додаток №1 до Договору №ЕU-559, за умовами якого позивач підтвердила, що інформація про товар та умови сплати, доставки надана їй у повному обсязі, а скло, нарізане та розкроєне під розмір, визначений покупцем (замовником) поверненню не підлягає (а.с.12).
Також 11.12.2017 року ОСОБА_1 на адресу ПАТ «Акцент-Банк» подано заяву, в якій остання просить розірвати договір кредиту (а.с.182).
З висновку Новобаварського ВП ГУ НП в Харківській області від 26.12.2017 року вбачається, що 11.12.2016 року до Новобаварського ВП ГУ Національної поліції в Харківській області надійшла заява від гр. ОСОБА_5 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , відносно протиправних дій, на думку останнього, з боку ФОП « ОСОБА_2 », офіс якого розташовано за адресою: АДРЕСА_2 . В ході перевірки за даним фактом опитуваний гр. ОСОБА_5 , який є заявником повідомив, що його мати гр. ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ПНД, з цього приводу остання є частково не дієздатною, при цьому раніш остання за адресою: АДРЕСА_2 , уклала договір з ФОП « ОСОБА_2 », на виготовлення та установку вікон на загальну суму 38820 грн., при цьому на прохання розірвати вказані договірні умови ФОП « ОСОБА_2 » не реагує. За даним фактом гр. ОСОБА_5 з заявою звернувся до ОВС. Проведеними бесідами з громадянами задовільної інформації за даним фактом отримано не було. Також було встановлено, що дана адреса, де укладався вказаний договір знаходиться на території оперативного обслуговування Московського ВП ГУ Національної поліції в Харківській області. В ході подальшої перевірки було встановлено, що між гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_1 , з одного боку та ФОП « ОСОБА_2 », з іншого склались цивільно-правові стосунки, рішення яких відносяться до компетенції суду, з цього приводу за даним фактом рекомендовано заявнику звернутись до суду. Встановити остаточні обставини за даним фактом, а також факт шахрайських дій з боку ФОП « ОСОБА_2 » під час розгляду матеріалу не надалось можливим. Фактів порушення діючого законодавства під час розгляду матеріалу встановлено не було (а.с.13).
ОСОБА_1 на адресу Головного управління Держспоживчслужби в Харківській області Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів було подано звернення щодо порушення її прав ФОП ОСОБА_2 , на яке отримані відповіді (а.с.11, 51-52, 34).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України та ч. 1, п.п. 2, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Між тим положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також, в ч.4, 5 ст. 82 ЦПК передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, про те можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору і передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу
За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконати роботу (стаття 865 ЦК України).
Статтею 866 ЦК України передбачено, що договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору.
Вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо (стаття 873 ЦК України).
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає права споживача в разі придбання ним продукції у кредит. Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
В свою чергу, відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно з ч.1 ст.15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Відповідно до ч.ч.3,4 зазначеної статті, протягом семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит споживач зобов'язаний повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з цим договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв'язку з відмовою від договору про споживчий кредит.
Разом з тим, в даному випадку, посилаючись на вимоги зазначених статей, позивач не звертається до суду з вимогою про розірвання оскаржуваних договорів замовлення (підряду) та кредиту, а просить суд визнати вказані договори недійсними.
Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписами ч. 2 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.
Згідно з ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
В даному випадку позивач просить суд визнати недійсними укладені нею з відповідачами правочини з тих підстав, що вона не розуміла їх зміст через стан свого здоров'я. Однак доказів (відповідних судових рішень) на підтвердження визнання ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку (ст.ст. 36, 39 ЦК України) недієздатною або обмежено дієздатною - суду не надано. Також не надано суду належних доказів - висновків експертів на підтвердження тих обставин, що позивач внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу в момент укладення оскаржуваних договорів не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Отже довідки про наявність психіатричного захворювання та інвалідність позивача суд вважає недостатніми доказами для висновку про відсутність у позивача в момент укладення договору повної цивільної дієздатності або неусвідомлення нею своїх дій та її неможливості керувати ними. Загальне ж посилання позивача на те що, при укладенні договору її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі, або що умови договорів є такими, що обмежують її права - це різні по суті підстави для визнання договорів недійсними, які не можуть застосовуватись одночасно, є суперечливими і необґрунтованими належними доказами. Так текст договору з відповідачем ФОП ОСОБА_2 , факт укладення якого сторонами не заперечувався і визнаний, позивачем взагалі суду не наданий, отже його умови не можуть бути оцінені судом. В свою чергу, в чому полягало порушення прав позивача умовами кредитного договору, позивачем взагалі в позові не конкретизоване. Із заяв позивача, направлених відповідачам практично відразу після укладення договорів, випливає бажання позивача розірвати такі договори, однак вказані заяви також не підтверджують наявність підстав для визнання договорів недійсними. Разом з тим вимоги про визнання договорів недійсними та про їх розірвання є взаємовиключними і мають різні юридичні наслідки. З вимогами про розірвання вказаних договорів позивач до суду не зверталась.
Враховуючи викладене, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, оскільки обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог, дослідивши надані позивачем письмові докази, суд вважає недоведеними наявність передбачених законом підстав, на які посилається в позові ОСОБА_1 , для визнання недійсними договору EU-559 від 08.12.2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; визнання недійсними договірних паперів споживчого кредиту №ABHORX1188180177964 від 08.12.2017 року; паспорту кредит у про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; графіку погашення кредиту, підписані ОСОБА_1 та ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК».
За таких умов позов як в частині визнання недійсним договору EU-559 від 08.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , так і в частині визнання недійсним договору споживчого кредиту №ABHORX1188180177964 від 08.12.2017 року не підлягає задоволенню в повному обсязі, незважаючи на загальну назву справи «за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним кредитного договору».
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, а позивач звільнена від сплати судового збору на підставі закону, судовий збір з відповідачів не стягується, а за судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.1-18, 76-82, 95, 141, 142, 228, 229, 235, 244, 245, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 36-39, 203, 204, 209, 215-225, 509, 524, 533, 627, 628, 638, 837, 865, 866, 873 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про судовий збір», суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Жовтневим РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 2707.2010 року, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідачі:
-Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;
-Публічне акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», ЄДРПОУ: 14360080, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11.
Повне рішення складено 25.09.2020 року.
Суддя Н.В. Баркова