Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1368/20
25.09.2020 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючий-суддя Надопта А.А.,
серетар судового засідання Онисько С.С.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.
Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача- ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 .
На випадок своєї смерті, спадкодавець заповідального розпорядження не залишив.
Серед спадкоємців першої черги залишились: дружина померлого-відповідачка ОСОБА_2 , діти спадкодавця-відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які спадщину не прийняли та відмовились від такої на користь позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до листа-відмови нотаріуса від 31.03.2020 року, видати свідоцтво про право на спадщину Виноградівська державна нотаріальна контора не має можливості, оскільки відсутні правовстановлюючі документи щодо належності майна спадкодавцеві ОСОБА_5 , у зв'язку із чим позивачу було рекомендовано звернутися до суду.
Позивач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, та про те, що заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить суд такі задоволити.
Відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у підготовче судове засідання не з'явилися, однак подали письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності та про визнання заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого судового провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, та враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд приходить до висновку, що позовна заява є підставною та підлягає задоволенню, оскільки в підготовчому судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач у своїй заяві.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши її дійсні обставини, оцінивши докази в їх сукупності, оглянувши заяви сторін, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У судовому засіданні належними та допустимими доказами встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача- ОСОБА_5 (а.с.8). Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 .
У відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України, позивач ОСОБА_1 , спадщину після смерті свого батька прийняв.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
На випадок своєї смерті, спадкодавець заповідального розпорядження не залишив.
Серед спадкоємців першої черги залишились: дружина померлого-відповідачка ОСОБА_2 , діти спадкодавця-відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які спадщину не прийняли та відмовились від такої на користь позивача ОСОБА_1 .
Осіб, які б мали право на обов'язкову частку (інваліди, непрацездатні особи тощо) не має. Інші брати та сестри не проживали з батьком на час його смерті та не зверталися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Отже, в зв'язку з необхідністю отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач звернувся до нотаріуса, для подачі документів на оформлення спадщини. Відповідно до листа-відмови нотаріуса від 31.03.2020 року, видати свідоцтво про право на спадщину Виноградівська державна нотаріальна контора не має можливості, оскільки відсутні правовстановлюючі документи щодо належності майна спадкодавцеві ОСОБА_5 , у зв'язку із чим позивачу було рекомендовано звернутися до суду (а.с.36).
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Відповідно до виготовленого КП Виноградівським РБТІ Технічного паспорту від 03.02.2020 року (а.с.27-29) та Довідки КП «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» за №278 від 12.03.2020 року (а.с.26), з якої вбачається, що житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , рахується за покійним батьком позивача - ОСОБА_6 .
Крім того, як вбачається із Довідки виконкому Хижанської сільської ради Виноградівського району за №68 від 06.03.2020 року, згідно записів з по господарської книги, житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_6 (а.с.24).
Відповідно до ст.10-13 глави ІІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31. 01.1966 року, затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погодженої заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року (втратила чинність 19.01.1996 року), при відсутності правовстановлюючих документів право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради та висновком інвентар бюро.
Як випливає з цього нормативного акту, запис у по господарській книзі є акт органу влади, що підтверджує право приватної власності.
Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи ті обставини, що позивач ОСОБА_1 , надав суду достатньо доказів, які підтверджують позовні вимоги про визнання за ним права власності на спадковий житловий будинок, а визнання відповідачами позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом має законне право на визнання за ним права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 43, 49, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканцем АДРЕСА_1 (код ІПН НОМЕР_1 ), право власності в цілому на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110,0 кв.м., житлова площа 47,6 кв.м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
ГоловуючийА. А. Надопта