Справа №: 343/2181/19
Провадження №: 2/0343/110/20
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2020 року м. Долина
Долинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
судді - Монташевич С. М.,
з участю: секретарів судового засідання - Семків В.М., Шикор Г. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №343/2181/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про захист честі і гідності та стягнення моральної шкоди,
за участю: позивача ОСОБА_5 ,
представника позивача - адвоката Якименка М.П.,
відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Ільницького Я.І.,
Стислий виклад позицій сторін:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якому просить:
- зобов'язати відповідачів солідарно у письмовій формі спростувати інформацію, яка викладена ними в їхній скарзі на нього, що подана 24.06.2019 до начальника Долинського ГПЗ;
- стягнути з відповідачів на його користь солідарно 50000 грн моральної шкоди, що завдана йому їх неправомірними діями та судові витрати у вигляді сплати судового збору.
Свої вимоги мотивує тим, що він проживає у АДРЕСА_1 . По сусідству з ним проживає сім'я ОСОБА_6 , у тому числі і відповідачка - ОСОБА_2 . Останнім часом із сім'єю ОСОБА_6 у нього виникають сварки за межу між їхніми земельними ділянками. Козаки постійно скаржаться на нього у різні установи. Він старається не звертати увагу на це, однак остання скарга відповідачів перейшла межі дозволеного.
Так, 24.06.2019 відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подали скаргу на нього до начальника Долинського ГПЗ, в якій поливають його брудом, розповсюджують про нього негативну недостовірну інформацію про те, що він показує їм свої геніталії, при цьому промовляючи: «На подивись, отримай задоволення і дикі танці». Крім того, відповідачі розповсюдили у своїй скарзі інформацію про те, що він нібито притягується до кримінальної відповідальності за побиття ОСОБА_3 , що не відповідає дійсності, та називають його хамом. Начальник Долинського газопереробного заводу направив скаргу голові профспілкового комітету на розгляд. Він працює у Долинському ГПЗ і вказана вище інформація принижує його в очах керівника та голови профспілки. Йому завдана моральна шкода через страждання та переживання від розповсюдженої відповідачами неправдивої інформації, адже перед керівництвом його виставлено збоченцем та злочинцем. Через це він втратив спокій, йому соромно. Вважає, що відповідачі навмисно розповсюдили про нього недостовірну інформацію, яка принижує його честь та гідність, і тим завдали йому моральної шкоди. Він постійно переживає від цього приниження, адже його звинуватили в таких діях (показування геніталій), які нормальній людині не притаманні. Він не спить ночами, згадуючи безпідставні звинувачення у збоченнях та кримінальному правопорушенні. Крім того, у скарзі відповідачі ображають його словом «хам». Завдану йому відповідачами моральну шкоду він оцінює в 50000 грн, та вважає вказану суму справедливою і такою, що хоч частково компенсує його моральні страждання.
У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що вважає свій позов підставний, адже відповідачі не заперечують факту розповсюдження недостовірної інформації про нього у брутальній формі, яка принижує його честь та гідність. Керівництво Долинського ГПЗ не є компетентним органом, що вирішує викладені у заяві ОСОБА_6 обставини та питання. Тому на меті в останніх, на його думку, було саме поширення недостовірної інформації з метою його приниження перед керівництвом.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свій позов та відповідь на відзив, надав пояснення, аналогічні викладеному обґрунтуванню у письмових заявах. Наголосив суду, що сім'я ОСОБА_6 написала лист його керівництву, в якому виклала інформацію, що не відповідає дійсності, чим принизила його в очах профспілки та керівника. Із змістом заяви його ознайомили на роботі. Вона подана від трьох осіб. Він давно працює в цій організації, тепер йому соромно дивитися в очі людей, ходити на наради, постійно виправдовуватися. Розмір моральної шкоди визначав, виходячи з того, що заяву написали саме три особи. Такого, щоб він показував відповідачам свої статеві органи не було, як і не було того, що він бив відповідача. Дійсно був спір за землю, однак рішення було прийнято на користь його сім'ї, з чим не можуть змиритися відповідачі. Також надав суду зміст спростування, який повинні відповідачі направити на ім'я начальника Долинського ГПЗ, а саме: "Повідомляємо Вас про те, що поширена нами в нашій скарзі інформація про протиправну та непристойну поведінку ОСОБА_1 не відповідає дійсності".
Від кожного з відповідачів надійшли відзиви на позов, зміст яких збігається та в яких вони просять відмовити в позові повністю за недоведеністю. Вважають, що позивач намагається ввести суд в оману і таким чином виправдати свої ганебні вчинки. Вже 42 роки вони, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проживають по сусідству із ОСОБА_7 , є співмежівниками і їх будинки розташовані поряд. У них на основі земельної ділянки виник конфлікт, який триває і досі. ОСОБА_1 являється ОСОБА_7 зятем і активним провокатором та учасником даного конфлікту, оскільки повидить себе «по хамськи» та грубо виявляє свою неповагу до них, вчиняє скандали, сварки та навіть бійки. Один із конфліктів виник у них із позивачем на основі того, що останній на перекір їм перекопав дорогу, яка вела до земельних ділянок жителів даної вулиці, в тому числі і до їхньої, і пустив по даному перекопу воду, яка стікала саме на їх земельну ділянку. Вони, побачивши ОСОБА_7 , спитали його для чого вони перекопали дорогу і як люди мають тепер їздити до своїх земельних ділянок, на що він, взявши велику палицю, що лежала в нього під стодолою, намагався вдарити ОСОБА_4 по спині, однак ОСОБА_8 відштовхнула сина і таким чином перешкодила нанесенню удару. Дочка ОСОБА_7 повідомила по телефону зятеві ОСОБА_1 , що відбувається знову сварка, на що останній прибіг і підійшов до вже покійного сина ОСОБА_9 , який стояв збоку, підпершись лопатою, вихопив з його рук лопату і вдарив ОСОБА_10 дерев'яною ручкою по спині, а потім гострим кінцем лопати намагався нанести знову удар, зачепив в області грудей, чим завдав різану рану, в той час як ОСОБА_7 кинувся до ОСОБА_11 та почав наносити йому тілесні ушкодження. У зв'язку з нанесенням тілесних ушкоджень ОСОБА_12 та ОСОБА_13 було відкрито кримінальне провадження за №12015090160000440 від 04.07.2015.
28 травня 2019 року близько 12 години, коли ОСОБА_3 перебував на своїй присадибній ділянці, ОСОБА_1 розпочав з ОСОБА_2 сварку, в ході якої наніс їй тілесні ушкодження, за даним фактом вона звернулася в Долинський ВП, де на даний час є зареєстроване кримінальне провадження за № 12019090160000316 від 28.05.2019.
Вікна їх будинку виходять у сторону подвір'я ОСОБА_14 , тому відчинити вікно, щоб провітрити кімнату, вони не можуть, оскільки позивач та його родичі, продовжуючи виявляти до них своє хамське ставлення, неприязність та неповагу, постійно вигукують, ображаючи їх нецензурною лайкою. Не припиняючи своїх неправомірних та хуліганських дій, позивач, напевно втративши здоровий глузд та людську гідність, що стало останньою краплею в їх терпінні, кожного разу, коли бачив когось із них у вікні, витягував свій статевий орган, при цьому промовляв «На подивись, отримай задоволення і дикі танці». Коли ж позивач бачив ОСОБА_2 на подвір'ї, то, не соромлячись того, що вона жінка та набагато старша від нього, теж неодноразово показував їй свій статевий орган. У зв'язку з викладеним, вони були вимушені звернутись до органів місцевого самоврядування, до поліції та до начальника Долинського ГПЗ із заявами та скаргами для припинення неправомірних та аморальних вчинків ОСОБА_1 по відношенню до них. Звертають увагу, що його поведінка є аморальною та являється посяганням на їх честь та гідність, оскільки кожна людина має право на повагу до своєї особи. І саме вони через дії позивача перебували в постійному стресі та відчутті сорому.
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен мас право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача: в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інший засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановленим законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого вказаною статтею, а не поширення недостовірної інформації. Тому, враховуючи викладене, вони вважають, що в позові слід відмовити в повному обсязі, а провадження по справі закрити за безпідставністю.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала поданий відзив на позов, просила в позові відмовити та надала пояснення, що відповідають викладеним нею запереченням у відзиві. Додатково вказала суду, що будинковолодіння сторін знаходиться на малій відстані. Паркан частково з шиферу, а далі сітчастий, який якраз під їх вікнами. Саме в цю сітку позивач виставляє свої статеві органи і ходить в туалет. Безпосередньо коли позивач показував свої геніталії з відповідними криками, вона телефонувала на 102. Куди б вони не зверталося, жодного результату не було, тому вирішила звернутися до директора заводу, де працює ОСОБА_1 , з надією, що він вплине на останнього. Писала вона заяву сама, бо не може в такому віці дивитися на таке, крім того, переживала за дітей, що і вони мусять це бачити. Написала заяву від усіх членів сім'ї без їх відома, бо хотіла довести, що від таких дій позивача страждає вся її сім'я, а не тільки вона. Обставини, зазначені у заяві, відповідають дійсності. У відповіді на адвокатський запит всі факти підтверджені. З приводу вказаних обставин вона також зверталася у поліцію. Їй не відомо, чи начальник позивача прочитав заяву, відповіді вона не отримувала, як і не просила передавати її на розгляд колективу чи профспілки. Резолюція на заяві не свідчить, що її прочитали.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що він жодної заяви на адресу директора ГПЗ не писав, не підписував та не уповноважував ОСОБА_2 на її написання. Про те, що остання звернулася до адміністрації підприємства, де працює ОСОБА_1 , із заявою, в якій зазначила і його як заявника, та описала події, що відбуваються у них із сусідом, він не знав, поки не отримав з суду позовну заяву з додатками. Він цю інформацію не поширював. Щодо обставин, описаних у заяві - скарзі ОСОБА_2 , вказав, що вони відповідають дійсності. Так, приблизно в 2014 році ОСОБА_1 вселився у будинок свого тестя ОСОБА_7. Стосунки між ними погані. Він неодноразово просив позивача, щоб останній до нього не обзивався і не провокував його. У туалет ОСОБА_1 ходить під сітку, що під їхніми вікнами, абож не закриває двері у туалеті, тому їм у вікно все видно. Коли позивач показував свої геніталії, він відкрив вікно, на що перший почав кричати «Що не бачив, на подивись», після чого і його син відкрив вікно, і теж це бачив. Також ОСОБА_1 побив його, але з цього приводу ведеться досудове слідство. Після того, як він вийшов з лікарні, позивач насміхався, питаючись «Що голова не болить?». Останній повожить себе дуже зверхньо.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив поти задоволення позову та вказав, що він дійсно був свідком, коди позивач у сторону їх подвір'я виставляв свої геніталії, обзивав його «сином сексоти». Однак, він не поширював цю інформацію та жодних заяв про це нікому не писав. Про заяву, написану у ГПЗ, дізнався з позову. Про те, що його мати написала заяву директору ГПЗ не знав.
Спір між сторонами не вирішений, хоча судом неодноразово надавався час для його врегулювання в добровільному порядку.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії суду:
ухвалою суду від 18.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання за участю сторін.
5 листопада 2019 року від представника відповідачки ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з її матеріалами, яке протокольною формою ухвали було задоволено, підготовче судове провадження відкладено.
19 та 20 листопада 2019 року від відповідачів надійшли відзиви на позов з додатками та доказами їх направлення іншій стороні, які протокольною формою ухвали суд постановив долучити до матеріалів справи.
29 листопада 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 10.12.2019 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті та викликано в судове засідання свідків, про яких клопотав позивач.
3 лютого 2020 року позивачем подано заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу з додатками та доказами її направленням відповідачам.
19 травня 2020 року від позивача надійшов зміст спростування, яке відповідачі повинні направити на ім'я начальника ГПЗ за місцем його роботи.
Неодноразово сторона відповідача клопотала про відкладення розгляду справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
предметом позову є відомості, висвітлені у заяві-скарзі на ім'я начальника ГПЗ за місцем роботи позивача, які, як стверджує останній, не відповідають дійсності, принижують його в очах керівника та голови профспілки. Крім того, між сторонами існує спір щодо спричинення моральної шкоди позивачу, яку він зазнав внаслідок розповсюдженої відповідачами неправдивої інформації.
Як вбачається з долученої до матеріалів справи світлокопії заяви-скарги від 27.06.2019, написаній на ім'я начальника ГПЗ від імені ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , однак підписаній, як встановлено судом, лише ОСОБА_2 , остання просить оцінити поведінку працівника ГПЗ, їх сусіда, ОСОБА_1 , який 22 роки встановлює свої закони разом з тестем ОСОБА_7 , який, в свою чергу, 42 роки добивається їх землі. У заяві ОСОБА_3 звинувачує ОСОБА_1 , зокрема, в тому, що він "хам", що він "пильнує їх, розщипає ширінку і каже: "Не видів - на подивися - задоволення і дикі танці"..... Біжить до сітки, де на неї у клітинку свою красу виміщує....", що проти нього "відкрито кримінальне провадження №12019090160000316 від 29.05.2019". При цьому просить передати заяву-скаргу на розгляд профспілкового комітету, щоб вони дали оцінку таким його діями (а.с.6-7).
З матеріалів справи також вбачається, що відповідачі зверталися не тільки за місцем роботи позивача, але і в інші органи влади на ОСОБА_1 та членів його сім'ї, зокрема
в Долинське ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області та Долинську міжрайонну прокуратуру Івано-Франківської області з приводу кримінального провадження №12015090160000440 від 04.07.2015, відкритого за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, про спричинення їм 02.07.2015 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . В ході досудового розслідування встановлено, що по даному факту відсутній склад кримінального правопорушення, прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (а.с.33, 34, 53, 54, 71, 72);
в Долинську РДА Івано-Франківської області щодо вирішення питання відновлення дороги за дорученням керівництва ОДА (а.с.35, 36, 55, 73);
в Долинське ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області щодо того, що сусід намагається привласнити межу городу (ЄО № 1112 від 01.03.2017), однак у зв'язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення підстав для внесення відповідної інформації до ЄРДР не було (а.с.37, 41, 56, 57, 74, 75).
В цілому всі ці звернення свідчать про триваючий конфлікт між сім'ями ОСОБА_14 та ОСОБА_6 , в тому числі, з приводу землі.
Так, у період з 01.05.2019 по 31.08.2019 в Долинське ВП поступили звернення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які зареєстровані в журналі Єдиного обліку заяв та повідомлень, а саме: ЄО №2750 від 31.05.2019, ЄО №2705 від 28.05.2019, ЄО №2747 від 31.05.2019, ЄО №2822 від 04.06.2019, ЄО №3493 від 06.07.2019, ЄО №3666 від 16.07.2019, ЄО №4207 від 16.08.2019 (а.с.38-39, 59-60, 77-78).
Також за № 2701 від 28.05.2019 зареєстроване в ЄРДР за №12019090160000316 від 28.05.2019звернення ОСОБА_4 (про нанесення тілесних ушкоджень батьку заявника з боку громадянина ОСОБА_1 ), що підтверджується витягом з ЄРДР та листом вих. №1301 від 18.02.2020 Долинського ВП Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області (а.с.40, 58, 76, 105). Саме про це кримінальне провадження зазначає у своїй заяві-скарзі, адресованій начальнику Долинського ГПЗ, відповідачка ОСОБА_2 .
Як повідомив в судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Ільницький Я.І., на сьогоднішній день слідство у даному кримінальному провадженні триває.
Відповідно до характеристики від 31.10.2019, наданої начальником дільниці пароводопостачання Л. Штеневичем, ОСОБА_1 на Долинському газопереробному заводі працює з 11.08.1987, на дільниці пароводопостачання - оператором товарним з 04.11.1994. За період перебування на посаді оператора товарного по теперішній час зарекомендував себе позитивно, як компетентний, професійний і відповідальний працівник. Ділові якості проявив на найвищому рівні, постійно прагне до самовдосконалення. За характером спокійний та врівноважений, жодної скарги від співробітників дільниці і працівників ДГПЗ не надходило. В колективі користується повагою та авторитетом. У спілкуванні з колегами по роботі витриманий, коректний, доброзичливий. Конфліктів і непорозумінь з працівниками дільниці і заводу не виникало У порушенні правил і норм з охорони праці і внутрішнього трудового розпорядку помічений не був (а.с. 82).
Свідок ОСОБА_15 , дружина позивача, в судовому засіданні показала, що з відповідачами в них неприязні відносини. Стараються з ними не спілкуватися та не конфліктувати. В якийсь момент вона помітила, що чоловік дуже стурбований та пригнічений. Точну дату, коли позивач змінився, сказати не може. Це тривало якийсь час. Почала дізнаватися в нього, що трапилося. Спочатку він казав, що все нормально, пройде, а потім він повідомив їй, що сусіди написали на нього скаргу на роботу. Вона не читала її, але він розповів, що там таке написано, що навіть важко припустити, і ніколи не міг би подумати, що таке можна написати було. Чоловік перестав їсти, спати, пив таблетки від головної болі. Вони нормальна сім'я, працюють, ведуть сільське господарство. А зі сторони відповідачів до них надмірна увага, постійно чіпляються, щороку пишуть більше 20-ти скарг у різні інстанції. Відповідачі тримають їх у стресі, слідкують за нами, коли вони йдуть на роботу, коли приходять, що роблять. Шкода престарілих батьків і дітей, які це бачать і ростуть у такому. Їй шкода чоловіка, бо він прийшов як зять жити до неї і змушений це все терпіти. У нього вдома такого не було. Це все забирає в нього здоров'я, яке йому дуже потрібно, адже в них ще малі діти. Після вказаної заяви чоловік став знервованим, на роботу йде з напругою, оскільки не знає хто і що буде в нього ще питати. Навколо них живуть люди і кожен в той чи інший момент може щось запитати, що в свою чергу може викликати якість неприємні асоціації. По відношенню до відповідачів вони жодних дій не вчиняють.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_16 надала покази про те, що нещодавно дізналася, що на ОСОБА_17 щось написали на роботу. Їй читати не давали. Казали, що їй не треба цього знати. А дізналася, бо він на всіх зганяв злість, був стурбований. На її питання, чому він такий, останній розповів про заяву, яку написали сусіди ОСОБА_6 . Він сердився, не їв, не спав, на роботу ходив з напругою.
Свідок ОСОБА_18 , син позивача, в судовому засіданні теж вказав, що стосунки з ОСОБА_6 в них напружені. В якийсь час він звернув увагу, що батько ОСОБА_1 не такий як завжди, а стурбований та знервований. Що таке, йому ніхто не розповідав, але мова йшла про заяву написану сусідами до батька на роботу. Казали, що таке читати йому стидно. Позивач ходив по хаті, не міг знайти собі місця, не знав чи сісти, чи стояти. Близько тижня батько був у такому стані.
У своїх показах свідки підтвердили той факт, що інформація, викладена у заяві-скарзі ОСОБА_2 вплинула на стан позивача, зокрема викликала у нього моральні страждання та переживання.
Таким чином, між сторонами виник спір з приводу поширення інформації, яка, як вважає, позивач, не відповідає дійсності та у в'язку з цим відшкодування останньому моральної шкоди.
Оцінка суду:
вивчивши зміст позовної заяви, вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, які надані сторонами на обґрунтування відповідно позовних вимог та заперечень, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, взявши до уваги заперечення відповідачів, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
За змістом ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.
Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі ст.ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Як встановлено в ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з положеннями ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
В ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що громадяни України мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, які є сусідами, між ними тривалий час існують напружені стосунки, в тому числі пов'язані із земельними спорами. Наслідком таких відносин стало направлення відповідачами заяв та повідомлень у прокуратуру, в поліцію, в РДА, в тому числі, і за місцем роботи позивача.
Так, 27.06.2019 ОСОБА_2 сама написала, підписала та направила начальнику Долинського ГПЗ заяву-скаргу від імені трьох відповідачів, що підтвердили у своїх поясненнях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якій, зокрема назвала позивача "хамом", вказала, що він "розщіпав ширінку штанів та показував свою красу" і що проти нього відкрито кримінальне провадження №12019090160000316 від 29.05.2019.
Отже, заява керівнику позивача була написана лише відповідачкою ОСОБА_2 , нею підписана, без відома та повноважень від їх імені звертатись із відповідними заявами інших відповідачів, тому саме вона повинна, якщо будуть для цього підстави, спростовувати недостовірну інформацію і відповідно відшкодовувати моральну шкоду. Щодо інших відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то відсутні будь-які докази, що вони дану заяву писали, підписували та направляли за місцем роботи ОСОБА_1 , відтак і не повинні відповідати за її зміст та відповідно спростовувати те, що не відповідає дійсності.
Даючи оцінку фактам, які викладені у вище описаній заяві, суд зазначає, що щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 за його заявою №12019090160000316 від 29.05.2019, то з долучених документів, зокрема витягу з ЄРДР, судом встановлено, що дійсно таке кримінальне провадження відкрито, однак до теперішнього часу відсутні дані про прийняте рішення. В будь-якому випадку важливим є те, що у своїй заяві-скарзі, направленій на роботу позивача, відповідачка ОСОБА_2 лише вказала про те, що відкрито кримінальне провадження за №12019090160000316 від 29.05.2019 і не писала, що ОСОБА_1 притягується до кримінальної відповідальності, як власне у позові стверджує позивач. Відтак, суд не вбачає передбачених законом підстав для задоволення позову в частині спростування інформації, викладеної у заяві-скарзі про те, що ОСОБА_1 притягується до кримінальної відповідальності, як і про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з цим, оскільки така інформація у написаній заяві на ім'я керівника позивача відсутня, а дані щодо наявного кримінального провадження відповідають дійсності.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України "Про інформацію", ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, головною ознакою того, чи певне висловлювання є оціночним судженням чи фактом, є наявність фактичних даних, на які може таке поняття вказувати, а не тільки наявність визначення такого поняття в законодавстві.
Як роз'яснено в положеннях п. 19 постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 у своїй заяві-скарзі надала власну оцінку особі та діям ОСОБА_1 , тобто висловила суб'єктивні оціночні судження з приводу дій позивача, назвала його "хамом", що в силу вимог закону не можливо перевірити, не підлягає спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131, 8 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантованих пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій (п. 41). Крім цього, в даному рішенні також зауважено про те, що "слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна", тобто існування фактів може бути доведено в той час, як істинність оціночних суджень не завжди підлягає доказуванню (п. 46).
Таким чином, з огляду на норми матеріального права та встановленні обставини справи щодо поширення ОСОБА_2 інформації про те, що ОСОБА_1 "хам", суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки ОСОБА_2 вправі висловлювати критику, суб'єктивно оцінювати дії та вчинки позивача, тому її висловлювання у контексті вільної полеміки щодо взаємовідносин, що склалися в неї з позивачем, не містить фактичних даних, а є її оціночним судженням щодо особи ОСОБА_1 .
Сам факт сприйняття позивачем суб'єктивних суджень, як таких, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, не дає права на відшкодування шкоди, оскільки відсутній факт порушення його прав з боку відповідача в цій частині.
Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, якій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загально-соціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення в неї негативних психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності, а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов'язку.
Виходячи з роз'яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову в частині спростування інформації, викладеної у заяві-скарзі про те, що ОСОБА_1 "хам", як і про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з цим.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в абзаці першому та четвертому п.16 постанови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у відповідності до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державно влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Разом із тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.
Зі змісту п.15 вищевказаної постанови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного Суду України вбачається, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Наведена ОСОБА_2 в заяві-скарзі на ім'я начальника Долинського ГПЗ від 27.06.2019 відносно ОСОБА_1 інформація містить відомості про те, що він фактично показував свої геніталії, а саме "розщіпав ширінку" і промовляв: "Не видів - на подивися - задоволення - дикі танці", а також "підходив до сітки …та у клітинку показував свою красу", тобто є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
Дана інформація поширена, адже вона доведена до відома хоча б одній людині, а саме начальнику Долинського ГПЗ, який ознайомившись з нею, адресував її для розгляду голові профкому, що і просила заявниця.
Суд також зазначає, що вищевказані факти, які просила, в тому числі, розглянути ОСОБА_2 , не входять до компетенції вирішення керівника заводу.
Слід також врахувати, що у п.18 постанови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Викладені відомості не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, відповідачі не надали суду жодних доказів на підтвердження достовірності, викладеної ОСОБА_2 інформації щодо вказаного.
Враховуючи зазначені вище норми матеріального права, суд дійшов висновку про те, що відповідачкою ОСОБА_2 поширена інформація, яка вказує на те, що позивач фактично показував свої статеві органи, а тому така інформація є недостовірною, негативною, порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , зокрема ганьбить його честь, гідність, а також завдає шкоди його діловій репутації і підлягає спростуванню.
При цьому суд ще раз наголошує, що вказана інформація не є оціночним судженням відповідачки ОСОБА_2 , а є твердження про конкретні факти.
Статтею 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Поширенням вищеописаної інформації, яка ганьбить та принижує позивача, та яка не підтвердженна жодним доказом у судовому засіданні, а отже, є недостовірною, ОСОБА_2 не дотрималась вищеописаних вимог законодавства.
Крім цього, позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідачів на його користь 50000 гривень відшкодування завданої моральної шкоди.
Як визначено в п. 27 постанови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Також із змісту ст. 23 ЦК України вбачається, що моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 23 ЦПК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також інших обставин, що мають істотне значення.
Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності (п. 27 Постанови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Виникнення такої шкоди тісно пов'язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки тягне за собою неоднакові негативні наслідки емоційно - психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхнього темпераменту, психологічних особливостей тощо. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, приниження лише честі, гідності фізичної особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди.
Судова практика виходить із того, що об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан особи, права якої порушені (потерпілого), є, зокрема неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.
Так, відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з п.п.2 п.5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.1 п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на ті обставини, що внаслідок поширення щодо нього недостовірної інформації він втратив спокій, сон, його супроводжує весь час сором за дії, які він не вчиняв. Вказане підтверджують свідки, допитані в судовому засіданні, які є членами сім'ї останнього. Однак, інших доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою в розмірі 50000 грн позивач не надає, як і не обґрунтовує сам розмір моральної шкоди. З пояснень вказаних свідків не встановлено, чи відбулись якісь вимушені зміни у житті позивача, які потребують відновлення, жодних незацікавлених осіб, які могли б підтвердити його страждання, в якості свідків не було заявлено, хоча недостовірна інформація, яка принизила честь та гідність позивача, була поширена серед співробітників, а не членів сім'ї ОСОБА_1 .
Відповідно до змісту ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з врахуванням вимог розумності і справедливості, беручи до уваги вищевикладене, те, що позивачем не доведені факт втрат немайнового характеру, не обґрунтовано чим він керувався при визначенні розміру заподіяної йому шкоди, суд виходить із того, що хоча останній і зазнав певних душевних страждань внаслідок направлення його начальнику недостовірної інформації щодо нього, однак констатація судом факту недостовірності такої інформації та покладення на відповідачку ОСОБА_2 обов'язку в такій же спосіб спростувати інформацію, є достатньою та справедливою сатисфакцією для відновлення порушених прав позивача, а отже позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню в цілому.
Зазначений висновок повністю відповідає фактичним обставинам справи та правовій позиції, висловленій у рішеннях Європейського суду з прав людини в справах (у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства» від 29.11.1996 (п.89), у справі «Перна проти Італії» від 25.07.2001 (п.54), у справі «Сілін проти України» від 13.07.2006 (п.46)), згідно з якою сам факт визнання судом порушення прав особи може бути достатньою справедливою сатисфакцією спричиненої їй моральної шкоди.
Відповідно до п. 24 П останови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.
Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту.
За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).
У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що поширення вказаної інформації порушує особисті немайнові права позивача, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам.
Позивач обрав спростування недостовірної інформації як один із способів захисту свого порушеного права.
Відповідно до пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Із позовної заяви та власне самого змісту спростування, наданого позивачем, вбачається, що він фактично просить спростувати розповсюджену щодо нього інформацію відповідачами шляхом подання на ім'я начальника Долинського ГПЗ спростування такого змісту: «Повідомляємо Вас про те, що поширена нами в нашій скарзі інформація про протиправну та непристойну поведінку ОСОБА_1 не відповідає дійсності».
Вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, суд вважає, що способом захисту поширення недостовірної інформації, який би сприяв найбільш повному відновленню порушеного немайнового права позивача є зобов'язання направити спростування недостовірної інформації в такий же спосіб як була вона подана, тобто спростування недостовірної інформації має відбуватися шляхом направлення/подачі протягом двадцяти днів з дня вступу в законну силу рішення суду відповідачкою ОСОБА_2 начальнику Долинського ГПЗ письмової заяви.
Однак, запропонований текст спростування позивачем не відповідає змісту заяви-скарги.
Тому, суд, виходячи безпосередньо зі змісту позовних вимог та змісту заяви-скарги, викладених в ній фактів, які власне позивач вважає недостовірними, при цьому, враховуючи, що він не конкретизує, які саме слова не відповідають дійсності, а говорить загальними фразами і фактично трактує викладені звинувачення як «показування ним своїх геніталій», вважає, що заява повинна бути зі спростуванням такого змісту: "Повідомляю Вас про те, що поширена мною (тобто ОСОБА_2 ) в заяві-скарзі від 27.06.2019 інформація, що " ОСОБА_1 пильнує нас, розщіпає ширінку і каже "Не видів - на подивися - задоволення дикі танці"..... Біжить до сітки, де на мене у клітинку свою красу виміщує..." не відповідає дійсності".
При цьому, суд враховує, що, оскільки на заяві-скарзі є резолюція начальника ГПЗ, з її змістом останній ознайомився.
Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. І що не менш важливо рішення повинно бути справедливим за своєю суттю, що випливає зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Таким чином, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до переконливого висновку про часткове задоволення вимог позивача.
Розподіл судових витрат:
Відповідно до змісту ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційну розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову теж покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як визначено в п. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволені позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Виходячи з вищеописаних норм, суд, беручи до уваги, що було заявлено дві позовні вимоги, одна з яких задоволена частково, а друга є вимогою немайнового характеру, яку в грошовому еквіваленті визначити не можна, вказані вимоги заявлено позивачем до трьох відповідачів і лише щодо одного з них суд вважає частково підставними та обґрунтованими, враховуючи давній конфлікт, непорозуміння, неприємні ситуації, які існують між сторонами та про які власне не заперечували і самі сторони в судовому засіданні і неодноразово вказували на це суду, приходить до висновку, що понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати, виходячи, в тому числі, з їх співмірності і пропорційності розміру задоволених позовних вимог, залишити за кожною зі сторін.
На підставі викладеного, ст.ст. 6, 8, 10, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 34 Конституції України, ст.ст. 23, 201, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 263 ЦПК України, ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР, ст.ст. 5, 11, 30 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII та керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про захист честі і гідності та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати інформацію, яка викладена нею в заяві-скарзі від її імені та імені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , поданій 27.06.2019 начальнику Долинського ГПЗ, у такий же спосіб, як вона була поширена, а саме: протягом двадцяти днів з дня вступу рішення в законну силу направити на ім'я начальника Долинського ГПЗ письмову заяву зі спростуванням такого змісту: "Повідомляю Вас про те, що поширена мною в заяві-скарзі від 27.06.2019 інформація, що " ОСОБА_1 пильнує нас, розщіпає ширінку і каже "Не видів - на подивися - задоволення дикі танці"..... Біжить до сітки, де на мене у клітинку свою красу виміщує..." не відповідає дійсності".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати, виходячи з пропорційності розміру задоволених позовних вимог, залишити за ними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Долинський районний суд Івано-Франківської області, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , жителька АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , житель АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повний зміст рішення суду буде складено до 26 вересня 2020 року.
Суддя Долинського районного суду С. М. Монташевич