ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
23 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/87/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від ДП „Інвестжитло” - Понамарьов В.В.
від ТОВ „Лідер-Метал” - адвокат ОСОБА_1 , адвокат Савенко Л.А.
від Міністерства оборони України - Добров Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лідер-Метал”
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2020
по справі №916/87/20
за позовом Державного підприємства „Інвестжитло”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лідер-Метал”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства оборони України
про скасування рішення та запису про державну реєстрацію та стягнення збитків
У січні 2020 Державне підприємство „Інвестжитло” звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лідер-Метал” в якому, з урахуванням уточнень просило:
- скасувати рішення державного реєстратора КП “Агенція реєстраційних послуг” Мельник T.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер рішення 48909342 від 27 вересня 2019 року) про реєстрацію права власності за ТОВ „Лідер-Метал” (м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1а) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю центральної розподільної станції (ЦРП) літ. М, загальною площею 62,8 кв. м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського 35/1-А;
- скасувати запис про право власності за ТОВ „Лідер-Метал” № 28549432 на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю центральної розподільної станції (ЦРП) літ. М, загальною площею 62,8 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського 35/1-А;
- стягнути із відповідача суму завданих збитків у розмірі 27 586,88 грн та упущену вигоду у розмірі 25 995,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, якими врегульовано порядок та підстави проведення державної реєстрації, оскільки право власності на спірне нерухоме майно було лише у позивача, а у відповідача відсутні жодні правовстановлюючі документи на даний об'єкт.
Щодо вимог про стягнення збитків та упущеної вигоди позивач зазначив, що відповідач захопив будівлю центральної розподільної станції та обмежив доступ до даної будівлі представників позивача, який є її законним власником, негативний результат такої поведінки призвів до збитків та упущеної вигоди.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2020 позов задоволено частково:
- скасовано рішення державного реєстратора КП “Агенція реєстраційних послуг” Мельник T.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер рішення 48909342 від 27 вересня 2019 року) про реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю „Лідер-Метал” /65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1А, ідентифікаційний код 42561489/ на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю центральної розподільної станції (ЦРП) літ. „М”, загальною площею 62,8 кв. м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1-А;
- скасовано запис про право власності за товариством з обмеженою відповідальністю „Лідер-Метал” /65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1А, ідентифікаційний код 42561489/ № 28549432 на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю центральної розподільної станції (ЦРП) літ. „М”, загальною площею 62,8 кв. м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1-А;
- в решті позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на приписи ст.ст. 26, 27 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” зазначив, що в порушенням вимог чинного законодавства державним реєстратором КП “Агенція реєстраційних послуг” Мельник T.І. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в результаті прийняття якого за ТОВ „Лідер-Метал” було зареєстровано право власності на складову частину об'єкту нерухомого майна, яка належить на праві власності третій особі, в даному випадку, державі в особі Міністерства оборони України. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що довідка та технічний паспорт, які стали підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію, не є документами, на підставі яких підтверджується набуття права на нерухоме майно.
Щодо позовних вимог про стягнення суми завданих збитків у розмірі та упущеної вигоди місцевий господарський суд зазначив, що у відповідності до розрахунку суми понесених збитків на підставі договору про спільне використання технологічних мереж №01/03/2019-1 від 01.03.2019р., підставою для нарахування збитків за період з жовтня по листопад 2019р. є створення відповідачем перешкод у доступі позивача до підстанції з метою зняття фактичних показників споживання електроенергії. Як відзначено місцевим господарським судом, питання оплати ТОВ „Лідер-Метал” за використання електричних мереж врегульовані умовами договору про спільне використання технологічних мереж №01/03/2019-1 від 01.03.2019р., а, отже, заявлені до стягнення ДП „Інвестжитло” грошові кошти не можуть бути кваліфіковані як збитки. Господарським судом критично оцінено пояснення позивача про неможливість зняття фактичних показників обліку, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних доводів позивачем суду надано не було, що свідчить про недоведеність позивачем у діях відповідача такого із елементів складу цивільного правопорушення як протиправна поведінка, відсутність якого, як зазначалось по тексту рішення вище, звільняє ТОВ „Лідер-Метал” від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки поведінка відповідача не може бути кваліфікована як правопорушення.
Судом першої інстанції також відхилено посилання ДП „Інвестжитло” про наявність підстав для стягнення із відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в результаті захоплення відповідачем будівлі, оскільки будь-яких доказів на підтвердження реальної можливості отримання прибутку позивачем суду надано не було.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося ТОВ „Лідер-Метал” з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 01 червня 2020 року повністю і ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позову.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не відповідає висновкам, викладеним у ньому та фактично встановленим обставинам справи.
Так, за твердженням апелянта, Товариство обмеженою відповідальністю «Лідер-Метал» отримало у жовтні 2018 у власність нежитлові будівлі та споруди Приватного підприємства «Техносоюз», що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1, як внесок останнього до статутного капіталу Товариство обмеженою відповідальністю «Лідер-Метал».
Апелянт зазначає, що на підставі проведеної технічної інвентаризації нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Метал» з уточненням лінійних розмірів та площ приміщень підприємства, що не відносяться до самочинного будівництва, загальна площа яких була встановлена за фактом на рівні - 2211,8 м , за товариством власності на приміщеннями будівель та споруд, що розташовані за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вул. Миколи, Боровського, буд. 35/1 А.
На переконання апелянта, ТОВ «Лідер-Метал» правомірно володіє приміщеннями будівель та споруд: літ. «Д», літ. «X», літ. «Ц,Ю», літ. «ПІ», літ. «Щ», літ. «Я», літ. «Ю І», мостіння І, огорожа 1-2, ворота 3-4, залізнично-під'їзна колія 11, літ. «М», що розташовані за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вул. Миколи, Боровського, буд. 35/1 А., в тому числі літ. «М» (трансформаторна), як власник майнового внеску до статутного капіталу учасником ТОВ «Лідер-Метал» - Приватним підприємством «Техносоюз».
Як зазначає апелянт, спірна, на думку позивача, будівля трансформаторної (літ. «М») розташована на території та за адресою відповідача: Одеська обл., місто Одеса, вул. Миколи, Боровського, буд. 35/1 А, і ні як не територіально та за адресою майна Державного підприємства «Інвестжитло»: Одеська обл., місто Одеса, вул. Миколи, Боровського, буд. 35.
Скаржник зазначає, що при проведенні технічної інвентаризації нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Метал» інженерами були виявлені технічні помилки, наслідком чого стало уточнення лінійних розмірів та площ приміщень підприємства, що не відносяться до самочинного будівництва, загальна площа яких була встановлена за фактом на рівні - 2211,8 кв.м., що підтверджується відповідними документами, які наявні в матеріалах справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №916/87/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Лідер-Метал” на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2020 та призначено справу до розгляду на 17.09.2020.
26.08.2020 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від Міністерства оборони України в якому останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень третя особа зазначає, що відповідач своїми протиправними діями порушив право позивача на володіння та користування державною власністю, яка перебуває у нього на праві повного господарського відання, а це право захищено Законом, як і право власності, яке передбачене ст. 41 Конституції України, ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України.
За твердженням третьої особи, ані ПП «Модуль», ані ПП «Техносоюз», ані ТОВ «Лідер-метал» не отримували у власність спірне майно і не надали до суду будь-яких належних і допустимих доказів (правовстановлюючих документів) щодо виникнення у них права власності на об'єкт нерухомого майна - центральної розподільної підстанції літ. «М».
Як відзначає Міноборони, 27 вересня 2019 року державним реєстратором Мельник Т.І. на підставі довідки, виданої ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» та технічного паспорту, виданого ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якими було змінено загальну площу та зареєстровано право власності на спірне майно. Право власності на вказаний об'єкт було оформлене за державою в особі - Міноборони, а у ДП «Інвестжитло», це майно перебувало у користуванні на праві повного господарського відання та на балансі. Тому, на думку третьої особи, рішення державного реєстратора Мельник Т.І. підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, якими врегульовано порядок та підстави проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, оскільки надані відповідачем документи для проведення реєстрації (довідка та технічний паспорт) не є правовстановлюючими документами, на підставі яких виникає право власності, а тому на їх підставі не було підстав для проведення державної реєстрації прав власності Відповідача на об'єкт нерухомого майна.
Третя особа вважає безпідставними доводи апелянта про неврахування судом інформації від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про те, що нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. М.Боровського 35 у власність ДП «Інвестжитло» не передавались, оскільки Міноборони саме і наголошує на тому, що об'єкти нерухомого майна, які надані МО України в користування ДП «Інвестжитло» є об'єктами державної власності і розташовані за адресою м. Одеса, вул. М.Боровського,35, а тому вони не мають жодного відношення до комунальної власності територіальної громади м. Одеса і не передавались і не могли передаватись від Департаменту комунальної власності ОМР.
Міноборони також наголошує на тому, що відповідно до п. 10.4. Договору про спільне використання технологічних мереж № 01/03/2019-1 від 01 березня 2019 року власником мережі у договорі зазначено: ДП "Інвестжитло", а ТОВ "Лідер-Метал" є лише користувачем. Крім цього, позивачем надано до матеріалів справи копію Договору про постачання електричної енергії відповідно до якого ДП "Інвестжитло" є споживачем, а ПАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" є постачальником електроенергії.
З урахуванням наведеного третя особа вважає, що на підставі незаконного рішення державного реєстратора ТОВ "Лідер-Метал" незаконно заволоділо державним майном, а саме - ЦРП літ. "М" та обмежило доступ до об'єкту працівників ДП "Інвестжитло".
31.08.2020 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від ДП "Інвестжитло" в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т.І. з порушенням вимог чинного законодавства було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в результаті прийняття якого за ТОВ «Лідер-Метал» було безпідставно та незаконно зареєстровано право власності на складову частину об'єкту нерухомого майна, яка належить на праві власності державі в особі Міністерства оборони України.
Посилаючись на приписи 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позивач зазначає, що довідка та технічний паспорт не можуть бути документами, на підставі яких підтверджується набуття права власності на нерухоме майно.
23.09.2020 до суду апеляційної інстанції надійшли доповнення до апеляційної скарги від ТОВ „Лідер-Метал” в яких товариство зазначає, що у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови в проведенні реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності і державної реєстрації внесення змін до запису Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому право власності набуте ТОВ „Лідер-Метал” є правомірним і таким, що було законно набуте згідно до вимог чинного законодавства.
Апелянт також наголошує, що у відповідності до довідки №0119/830 від 13.04.2020 Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, випливає, що за наявною у Департаменті інформацією рішень щодо передачі в оренду або відчуження нерухомого майна за адресою м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35 - не приймалось.
У судовому засіданні від 23.09.2020 представники апелянта підтримали вимоги за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.
Представники ДП "Інвестжитло" та Міністерства оборони України надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ „Лідер-Метал” підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме державного акту на право постійного користування землею ІІ-ОД №002032, виданого 17.10.2000 Одеською міською радою народних депутатів, державному підприємству Міністерства оборони України „Одеський металообробний завод” було надано у постійне землекористування земельну ділянку, площею 8,5857 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 35.
Наказом Міністра оборони України №484 від 06.10.2008 було вирішено припинити державне підприємство Міністерства оборони України „Одеський металообробний завод” шляхом приєднання до ДП „Інвестжитло”, яке було визначено правонаступником усіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський металообробний завод”. При цьому, основні фонди та оборотні кошти, інші матеріальні та нематеріальні цінності державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський металообробний завод” були закріплені за ДП „Інвестжитло” на праві господарського відання.
22.12.2008 між комісією з реорганізації ДП Міністерства оборони України „Одеський металообробний завод” та ДП „Інвестжитло” було складено та підписано передавальний акт.
30.12.2008 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський металообробний завод”, правонаступником якого було визначеного ДП „Інвестжитло”.
Листом №01-18/310-04 від 23.02.2009 Одеським міським управлінням земельних ресурсів у відповідь на запит ДП „Інвестжитло” було повідомлено про відсутність правових підстав для переоформлення державного акта на право постійного користування землею у зв'язку переходом усіх майнових прав та обов'язків ДП Міністерства оборони України „Одеський металообробний завод” до ДП „Інвестжитло”.
Рішенням Одеської міської ради №5336-IV від 22.01.2010 було перейменовано, зокрема, частину вул. Промислової в північно-західному напрямку на вул. Миколи Боровського.
З технічного паспорту, виготовленого станом на 13.03.2009, на нежитлові будівлі та споруди по вул. Промисловій, 35, у м. Одеса, які знаходяться у користуванні ДП „Інвестжитло”, зокрема, вбачається, що площа ЦРЛ під літ. „М” складає 63,00 кв.м.
24.02.2011 виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди ДП „Інвестжитло”, яким посвідчено право власності держави Україна в особі Міністерства оборони України на об'єкт, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35, загальною площею 31 847,4 кв. м., основною площею 28 754,1 кв. м., відображений у технічному паспорті від 08.07.2010. Згідно з даним свідоцтвом, до складу нежитлових будівель та споруд, які належать державі, була включена ЦРП за літ. „М”. Крім того, з витягу про державну реєстрацію прав власності за №294118983 від 24.03.2011, також вбачається, що нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35, належать на праві власності державі в особі Міністерства оборони України.
Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №30397310 від 23.06.2011 приватному підприємству „Модуль” на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 20.06.2011 на праві приватної спільної часткової власності належить 17/100 нежитлових будівель та споруд, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35. При цьому, у свідоцтві про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 20.06.2011 наведено інформацію про складові частини об'єкта нерухомого майна, відповідно до якої нежитлове приміщення за літ. „М” не увійшло до складу об'єктів, які були продані з прилюдних торгів (т. 1, а. с. 224-225).
Розпорядженням Малиновської районної державної адміністрації №516-01-06 від 23.11.2011 було затверджено проект поділу об'єкту нерухомого майна між ПП „Модуль” та Міністерством оборони України на дві самостійні одиниці за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35. При цьому, об'єкту нерухомого майна, який належить ПП „Модуль” присвоєно наступну поштову адресу: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1-А (т. 1, а. с. 220).
21.03.2016 між ДП „Інвестжитло” та ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго” було укладено договір про постачання електричної енергії №009700, з додатку №1 до якого вбачається, що споживча адреса (дільниця) ДП „Інвестжитло” розташована за наступною адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35.
За результатами проведених прилюдних торгів у 2011 році, приватним підприємством „Модуль” було придбано частину майнового комплексу розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 12.06.2011.
19.05.2017 між ПП „Модуль” (продавець) та ПП „Техносоюз” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрований за №1804, відповідно до п. 1 якого продавець передав у власність, а покупець прийняв (купив) Ѕ частку нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35/1-А, які в цілому складаються з: їдальні - літ. Д, цеху - літ. Х, складу - літ. Ц, котельні - літ. Ш, компресорної - літ. Я, мостіння - літ. І, огорожі №1-3, загальною площею 2109,9 кв. м. Факт переходу до ПП „Техносоюз” Ѕ частки нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35/1-А, підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №87542367 від 19.05.2017.
19.05.2017 між ПП „Модуль” (продавець) та ПП „Техносоюз” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрований за №1803, відповідно до п. 1 якого продавець передав у власність, а покупець прийняв (купив) Ѕ частку нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35/1-А, які в цілому складаються з: їдальні - літ. Д, цеху - літ. Х, складу - літ. Ц, котельні - літ. Ш, компресорної - літ. Я, мостіння - літ. І, огорожі №1-3, загальною площею 2109,9 кв. м.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №189405941 від 19.11.2019 вбачається, що 23.10.2018 до реєстру було внесеного запис про право власності ТОВ „Лідер-Метал” на об'єкт нерухомого майна, загальною площею 2109,9 кв. м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35/1-А., складовою частиною якого є трансформаторна за літ. „М”.
При цьому, у якості правових підстав для виникнення права власності державним реєстратором було зазначено: акти приймання-передачі нерухомого майна від 22.10.2018, складені ПП „Техсоюз” та ТОВ „Лідер-Метал”, ТОВ „Інжерсервіс” та ТОВ „Лідер-Метал”, протоколи від 18.10.2018, складені ТОВ „Лідер-Метал”, ПП „Техсоюз”, ТОВ „Інжерсервіс”, а також довідку №105544 від 24.09.2019 та технічний паспорт, видані ТОВ „Пром-строй ЛТД”.
08.02.2019 між ПП „Техсоюз” (продавець) та ТОВ „Українська обласна агенція з питань садівництва” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі ТОВ „Лідер-Метал”.
01.03.2019 між ДП „Інвестжитло” (власник мережі) та ТОВ „Лідер-Метал” (користувач) було укладено договір про спільне використання технологічних мереж №01/03/2019-1, відповідно до п. 1.1 якого власник мереж зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величини, дозволених користувачу до використання, а користувач - зобов'язується своєчасно сплачувати за використання електричної енергії, в тому числі, за перетікання реактивної електричної енергії.
27.09.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора КП “Агенція реєстраційних послуг” Мельник T.І. за №48909342 були внесено зміни про право власності ТОВ „Лідер-Метал”. Так, за результатами внесених змін загальна площа об'єкта нерухомого майна була змінена з 2109,9 кв. м. на 2211,8 кв. м. При цьому, з інформації про зміни права власності вбачається, що рішення за №48909342 від 27.09.2019 було прийнято державним реєстратором на підставі довідки №105544 від 24.09.2019 та технічного паспорту, виданих ТОВ „Пром-строй ЛТД”.
Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення державним реєстратором було порушено вимоги чинного законодавства, оскільки право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за позивачем, а у відповідача були відсутні жодні правовстановлюючі документи на даний об'єкт.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився із такими доводами позивача та задовольнив заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та скасування запису про право власності.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду частково не погоджується з таким рішенням місцевого господарського суду з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 316, ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що на підставі свідоцтва про право власності САС №070022 від 24.02.2011 держава в особі ДП „Інвестжитло” набула право власності на цілісний майновий комплекс за адресою м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35, який складається, зокрема, з будівлі центральної розподільної підстанції (ЦРП) літ. М.
Вподальшому, частина майнового комплексу була реалізована на прилюдних торгах ПП «Модуль», що підтверджується свідоцтвом від 12.06.2011. При цьому, у відповідності до свідоцтва, у переліку майна, що було придбано ПП «Модуль», будівля центральної розподільної підстанції (ЦРП) літ. М. за адресою м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35, відсутня.
Згодом, ПП «Модуль» здійснило відчуження частини цілісного майнового комплексу за адресою м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35 ПП «Техносоюз», яке в наступному було передано в статутний капітал ТОВ „Лідер-Метал”.
При цьому, колегія суддів зазначає, що центральна розподільна підстанція (ЦРП) літ. М, яка входить до складу цілісного майнового комплексу за адресою м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35, залишилася у власності ДП „Інвестжитло”. Доказів вибуття (продажу) даного майна із володіння ДП „Інвестжитло” наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано.
ТОВ „Лідер-Метал” ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження набуття на законних підставах права власності на центральну розподільну підстанцію (ЦРП) літ. М за адресою м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35. Колегія суддів констатує також відсутність доказів набуття іншими особами, зокрема ПП „Модуль”, ПП „Техносоюз”, права власності на спірне майно.
Слід наголосити, що відповідно до п. 10.4. договору про спільне використання технологічних мереж № 01/03/2019-1 від 01 березня 2019 року власником мережі у договорі зазначено: ДП "Інвестжитло", а ТОВ "Лідер-Метал" користувачем.
У відповідності до договору про постачання електричної енергії № 009700 від 21.03.2016 року, ДП "Інвестжитло" є споживачем, а ПАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" є постачальником електроенергії.
Означене також підтверджує знаходження будівлі центральної розподільної підстанції (ЦРП) літ. М. за адресою м. Одеса, вул. Миколи Боровського, буд. 35 у власності ДП "Інвестжитло".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ст. Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 № 1952-IV (в редакцій, чинній на 27.09.2019 - дату прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, що державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.
Пунктом 14 ч. 1 ст. 27 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13 1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.09.2019 було прийнято державним реєстратором на підставі довідки №105544 від 24.09.2019 виданої ТОВ „Пром-строй ЛТД” та технічного паспорту, які у силу приписів ст. 27 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” не є тими документами, які підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно та з якими закон пов'язує наявність підстав для здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відтак, прийняття державним реєстратором КП “Агенція реєстраційних послуг” Мельник T.І. оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер рішення 48909342 від 27 вересня 2019 року) призвело до незаконної реєстрації за ТОВ „Лідер-Метал” права власності на складову частину об'єкту нерухомого майна, яке даному товариству не належить.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване позивачем рішення державного реєстратора КП “Агенція реєстраційних послуг” Мельник T.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер рішення 48909342 від 27 вересня 2019 року) про реєстрацію права власності за ТОВ „Лідер-Метал” (м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 35/1а) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю центральної розподільної станції (ЦРП) літ. М, загальною площею 62,8 кв. м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського 35/1-А підлягає скасуванню.
З приводу заявлених позовних вимог про скасування запису про право власності за ТОВ „Лідер-Метал” № 28549432 на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю центральної розподільної станції (ЦРП) літ. М, загальною площею 62,8 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського 35/1-А, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому суд першої інстанції помилково констатував необхідність використання позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" передбачено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом вказаної норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 спосіб захисту у вигляді скасування запису вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Таким чином, зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги місцевий господарський суд, колегія суддів зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваному рішенні, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 20.08.2020 по справі №916/2464/19.
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині скасування запису про право власності за ТОВ „Лідер-Метал” №28549432 на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю центральної розподільної станції (ЦРП) літ. М, загальною площею 62,8 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського 35/1-А слід відмовити.
Колегія суддів не приймає до уваги висловлені представником ТОВ „Лідер-Метал” під час судового засідання суду апеляційної інстанції від 23.09.2020 заперечення з приводу неналежності наданого позивачем доказу, а саме копії свідоцтва про право власності від 24.02.2011, за відсутності його оригіналу, з огляду на таке.
Згідно з ст. 91 ГПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до п.5.27. Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003)», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. №55 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23 (нижче підпису).
Так, надана позивачем копія свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди від 24.02.2011 (т.1, а.с. 36) містить усі необхідні реквізити, зокрема надпис "Згідно з оригіналом", дату, підпис та прізвище уповноваженої особи.
Колегія суддів відзначає, що апелянтом не наведено жодних обґрунтованих сумнівів з приводу невідповідності наданої позивачем копії свідоцтва про право власності від 24.02.2011 його оригіналу. При цьому, з урахуванням встановленої судом апеляційної інстанції відповідності наданої позивачем копії свідоцтва вимогам чинного законодавства, у колегії суддів відсутні жодні сумніви щодо її невідповідності оригіналу.
Слід наголосити, що скаржник як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так й під час апеляційного перегляду справи, у разі наявності обґрунтованих сумніві з приводу наданих позивачем копій документів, не був позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним клопотанням про витребування їх оригіналів, однак своїм правом не скористався.
Судова колегія також не приймає до уваги посилання апелянта на лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.04.2020 за №01-19/830 (т.2, а.с. 45) в якому зазначено, що за наявною у Департаменті інформацією рішень щодо передачі в оренду або відчуження нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського 35 не приймалося, оскільки означені об'єкти нерухомого майна є об'єктами державної, а не комунальної власності. Доказів того, що об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського 35 передавалися від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, наявні матеріали справи не містять.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2020 по справі №916/87/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування запису про право власності (п.3 резолютивної частини рішення), у задоволенні позову в цій частині вимог відмовити.
За приписами ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи те, що даний спір виник саме внаслідок неправильних дій відповідача, колегія суддів вважає, що судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, а також подання апеляційної скарги мають бути покладені на ТОВ „Лідер-Метал”.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2020 по справі №916/87/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування запису про право власності (п.3 резолютивної частини рішення). У задоволенні позову в цій частині вимог відмовити.
В решті рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2020 по справі №916/87/20 залишити без змін.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 25.09.2020.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.