25 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/4765/20 пров. № А/857/9340/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року про зупинення провадження у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій,
суддя(і) у І інстанції Недашківська К.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 21 липня 2020 року,
27 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати його пенсії, яка була виплачена у вересні 2019 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з серпня 2014 року по вересень 2019 року на суму пенсії 19125 грн 41 коп відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року провадження у справі № 460/4765/20 зупинено до набрання законної сили рішення Великої Палати Верховного Суду України у справі № 510/1286/16-а.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу суду від 21 липня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що правовідносини у справі за його позовом та справи № 510/1286/16-а не є подібними, оскільки предмети позову в них різні.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення суддею першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Вирішуючи питання щодо наявності процесуальної можливості суду першої інстанції зупинити провадження у справі № 460/4765/20 апеляційний суд виходить із такого.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.
За своєю правовою сутністю зупинення провадження у справі є тимчасовим і повним припиненням всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Кодексом адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік обов'язкових та факультативних підстав для зупинення провадження у справі.
Зокрема, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Приймаючи рішення про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду знаходиться справа № 510/1286/16-а, предметом розгляду у якій є питання фактичного встановлення строкових меж триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та застосування процесуальних строків для звернення до суду за захистом цих прав.
Так, предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а є питання застосування шестимісячного строку звернення до суду. За відсутності однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду потрібно надати відповіді на такі питання:
1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб'єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?
2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?
3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб'єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?
4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»; статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб», в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
В ухвалі від 26 червня 2019 року також зазначено і про відсутність з цього питання однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду.
В той же час, у ході апеляційного перегляду ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року апеляційним судом з'ясовано, що предметом розгляду у цій справі є компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно із статтями 1, 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок) визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17 та від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17.
У справі, що розглядається, нарахування та виплата позивачу пенсії відбулись у зв'язку із прийняттям пенсійним органом відповідних рішень на виконання постанови суду.
Відповідачем було порушено строки виплати позивачу нарахованих йому за рішенням суду сум пенсії. Про порушення своїх прав позивач дізнався після отримання 11 вересня 2019 року суми перерахованої пенсії у загальному розмірі 19125,41 грн, а тому 27 червня 2020 року засобами поштового зв'язку звернувся до адміністративного суду.
З огляду на викладене апеляційний суд не погоджується із позицією суду першої інстанції щодо необхідності зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а, так як спірні правовідносини у справах, що розглядаються, є різними. У даній справі спір стосується виплати компенсації у зв'язку із несвоєчасною виплатою пенсії на виконання постанови суду, а не виплати самої пенсії чи відповідних доплат до основного розміру пенсії, які не були враховані пенсійним органом при призначені пенсії, як у справі № 510/1286/16-а.
Спір про виплату пенсії у належному позивачу розмірі уже вирішений постановою суду у справі № 572/4367/14-а.
Таким чином апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 510/1286/16-а, оскільки предметом позовних вимог ОСОБА_1 є виплата компенсації пенсії у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії на виконання рішення суду, тобто одноразової виплати, а не питання нарахування та виплати такої пенсії, як регулярної щомісячної соціальної виплати через значний проміжок часу.
Тому вирішення питань, що поставлені на розгляд Великій Палаті Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а, не можуть вплинути на результат розгляду цієї справи. Умови та порядок виплати громадянам компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням терміну його виплати передбачений положеннями вказаного вище Порядку, яким повинен керуватися пенсійний орган при наявності підстав для виплати особі компенсації неотриманого доходу з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до приписів частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За встановлених обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, як така, що винесена з порушенням норм процесуального права, а справа - поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 460/4765/20 та направити справу для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар