25 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/4912/20 пров. № А/857/8461/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Ніколіна В.В., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради та ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року (головуючий суддя Клименко О.М., м. Львів) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у реєстрації місця проживання та зобов'язання зареєструвати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради щодо нездійснення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язано Департамент державної реєстрації Луцької міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 щодо реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради судові витрати у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять грн 40 коп).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Департамент державної реєстрації Луцької міської ради та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному.
Департамент державної реєстрації Луцької міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно з пунктами 11 та 23 Правил реєстрації працівник органу реєстрації приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації місця проживання в день звернення особи або її представника або в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг; рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається шляхом зазначення відмови у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання (йдеться про заяву встановленої форми); заява з відмовою (йдеться про заяву встановленої форми) повертається особі або її представнику.
Подання позивачем заяви про реєстрацію місця проживання в довільній формі та з порушенням встановленої чинним законодавством процедури подання унеможливлює вчинення відповідачем дій, передбачених пунктами 11 та 23 Правил реєстрації.
На думку суду першої інстанції, ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 щодо реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
З таким висновком суду апелянт не погоджується, а зазначає, що так як заява позивача від 20.02.2020, надійшла до департаменту державної реєстрації Луцької міської ради 24.02.2020, була розглянута відповідачем, та за результатами розгляду ОСОБА_1 було надано детальне роз'яснення щодо переліку документів, необхідних для реєстрації місця проживання, та повідомлено про відмову в здійсненні реєстрації місця проживання у зв'язку з недотриманням позивачем вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207. Підстави для повторного розгляду заяви позивача від 20.02.2020 відсутні.
ОСОБА_1 в подані апеляційній скарзі просить змінити рішення суду першої інстанції, а саме в абзаці першому резолютивної частини рішення після слова ... задовольнити вказати слово «повністю» замість слова «частково»; в абзаці третьому рішення після слів ... Дубнівська № 329 доповнити словами «Зобов'язати Департамент державної реєстрації Луцької міської ради здійснити зареєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 »; Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради судові витрати в сумі 840 грн.80 коп. та 1261 грн. 20 коп.
В апеляційній скарзі зазначає, що по аналогічній справі Верховний суд України підтверджував рішення суду першої, та апеляційної інстанції про зобов'язання органу державної реєстрації зареєструвати місце проживання особи в садовому будинку (Постанова Верховного суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.10.2019, справа № 2340/4673/18 адміністративне провадження №К/9901/18913/19)
Апелянт зазначає, що без вказаного доповнення Департамент державної реєстрації Луцької міської ради може розглянути заяву щодо реєстрації мого місця проживання за наведеною адресою і відмовити в реєстрації з будь яких підстав, він звернутися знову до суду з аналогічних питань не зможе.
В поданому відзиві на апеляційну скаргу Департамент державної реєстрації Луцької міської ради просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 22 квітня 2008 року є членом садівничого товариства «Маяк» та йому рішенням правління садівничого кооперативу надано дозвіл на будівництво будинку на ділянці товариства №329. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0601 га, розташованої у садівничому товаристві «Маяк» №329 по вулиці Дубнівській в місті Луцьку. 27 листопада 2012 року Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» видало ОСОБА_1 технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна - садовий (дачний) будинок в садівничому товаристві «Маяк» по АДРЕСА_1 , загальною площею 159,6 кв.м та житловою 71,4 кв.м, а 26 грудня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області зареєстровано декларацію №ВЛ18212518819 про готовність об'єкта до експлуатації на об'єкт - дачний будинок ( АДРЕСА_1 , загальною площею 159,6 кв.м). Свідоцтво про право власності від 02 лютого 2013 року (індексний номер 260994), витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 березня 2013 року (індексний номер 261508) підтверджують, що ОСОБА_1 зазначений садовий будинок загальною площею 159,6 кв.м та житловою 71,4 кв.м ( АДРЕСА_1 ) належить на праві приватної власності.
Згідно довідки від 11 лютого 2020 року, виданої садівничим товариством «Маяк», ОСОБА_1 разом з дружиною з 02 лютого 2013 року проживає без реєстрації у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
20 січня 2020 року ОСОБА_1 через Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку звернувся до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради із заявами встановленої форми про зняття з реєстрації місця проживання та одночасною реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви позивач додав квитанцію про сплату адміністративного збору, свідоцтво про право власності від 02 лютого 2013 року № НОМЕР_1 . Того ж дня заяви ОСОБА_1 розглянуті Департаментом державної реєстрації Луцької міської ради та згідно зі службовими відмітками на зворотному боці у реєстрації місця проживання відмовлено із зазначенням підстави «у поданих особою документах містяться недостовірні відомості щодо об'єкта нерухомого майна, адресу якого вказано в заяві про реєстрацію місця проживання».
ОСОБА_1 звернувся до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради із заявою від 20 лютого 2020 року про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Заяву він надіслав засобами поштового зв'язку, додавши копії документів: довідки про склад сім'ї від 11 лютого 2020 року, витягу з рішення правління садового кооперативу «Маяк» від 22 квітня 2008 року про дозвіл на будівництво будинку на ділянці №329, державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 грудня 2008 року, технічного паспорта на садовий будинок, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 26 грудня 2012 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно (садовий будинок) від 02 лютого 2013 року, витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 лютого 2013 року №261508, талону від 18 лютого 2020 року №268. Подання заяви у такій спосіб пояснив відмовою у прийнятті та розгляді його заяви через Центр адміністративних послуг у місті Луцьку 18 лютого 2020 року.
За результатами розгляду заяви відповідач листом від 02 березня 2020 року №579/2020 роз'яснив порядок звернення із заявою про реєстрацію місця проживання особи відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року. Також зазначено, що у заяві від 20 січня 2020 року замість адреси житла вказано адресу садового будинку. Крім того, в адресному реєстрі міста Луцька не значиться адреса нерухомого майна ( АДРЕСА_1 ). У зв'язку із ненаданням документів про наявність житлового будинку за вказаною у заяві адресою та про право проживання у житловому будинку (право власності) відсутні підстави для реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за заявою від 20 січня 2020 року та зверненням, надісланим поштою.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року, що ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування слід розуміти як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Цьому праву кореспондує обов'язок громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, встановлений частиною першою статті 6 Закону №1382-IV, зареєструвати своє місце проживання протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання. Як визначено частиною десятою цієї статті, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Пунктами 4, 8 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 встановлено, що реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання. Документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».
За правилами, установленими частинами 3, 8 статті 6 Закону №1382-IV для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
Пунктом 18 Правил реєстрації уточнено форми документів, перелік яких визначений частиною 3 статті 6 Закону №1382-IV. Так документами, які підтверджують право на проживання в житлі, є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).
Згідно пункту 19 Правил реєстрації, працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.
Статтею 9-1 Закону №1382-IV та пунктом 11 Правил реєстрації визначено вичерпний перелік підстав для відмови органом реєстрації в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання. Такими підставами є: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Судом першої інстанції з'ясовано, що фактичною підставою для відмови відповідачем у здійсненні реєстрації постійного місця проживання ОСОБА_1 у садовому будинку є ненадання свідоцтва про право власності на житло за наведеною вище адресою. При цьому у заяві від 20 січня 2020 року позивач зазначив адресу « АДРЕСА_1 », яка відповідає тій, що зазначена у правовстановлюючому документі - свідоцтві про право власності на об'єкт нерухомого майна - садового будинку. Ці відомості відповідач вважає недостовірними, оскільки відповідно до довідки Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради від 27 лютого 2020 року №20-13/113 вказано, що в Адресному реєстрі міста Луцька відсутня така адреса; іншою довідкою цього органу від 11 січня 2013 року №К16/20.1-6-040 стверджується, що земельна ділянка згідно з державним актом серії ЯД №330208, виданим Луцькою міською радою, а також садовий будинок на ній згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області №ВЛ18212518819, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
При вирішенні справи, судом першої інстанції вірно враховано, що у статті 3 Закону №1382-IV терміни вживається в такому значенні: місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Частиною 1 статті 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV (далі - ЦК України) визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР (далі - Житловй кодекс) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до Житлового кодексу садовий будинок не зазначений в переліку об'єктів, які не входять до житлового фонду.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року №127 технічний паспорт складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна та містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Тому технічний паспорт є тим офіційним документом, який підтверджує фактичні характеристики об'єкта нерухомого майна. З огляду на це, інформація, зазначена у вказаних документах, є достовірною та наявність власного тлумачення відповідачем щодо віднесення нерухомого майна до житлового фонду не може слугувати підставою для відмови в реєстрації місця проживання. Відповідач не може посилатися на недостовірність чи ставити під сумнів дійсність правовстановлюючих документів, оскільки вони можуть бути оспорені виключно у судовому порядку. У межах цієї справи суд не надає оцінку законності видачі цих документів компетентними органами, оскільки це не охоплено предметом даного спору.
За висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/12955/18, стаття 6 Закону №1382-IV та пункт 18 Правил реєстрації встановлюють вичерпний перелік документів, які необхідно подати для здійснення реєстрації місця проживання особи, однак в ньому відсутнє рішення про переведення садового будинку у жилий. Статтею 9-1 Закону № 1382-IV та пунктом 11 Правил реєстрації визначено вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні реєстрації місця проживання, проте цим переліком не передбачено права відмовляти у здійсненні реєстрації через те, що будинок не є житловим. Відповідно до Житлового кодексу садовий будинок не зазначений в переліку об'єктів, які не входять до житлового фонду. При цьому Верховний Суд зазначив, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації. Необхідно враховувати, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.
Законом України від 02 вересня 2014 року №1673-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» Житловий кодекс доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків». Відповідно до цієї норми громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №183/4661/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/4673/18.
Верховний Суд вказав, що відмова органу реєстрації зареєструвати місце проживання особи за визначеною нею адресою (у садовому будинку), не відповідає вимогам законодавства.
З врахуванням наведеного вище, суд першої інстанції вважав, що реєстрація місця проживання фізичної особи за адресою житла, зокрема, садового будинку, є можливою та повністю узгоджується зі статтями 6, 9-1 Закону №1382-IV, а орган реєстрації не вправі відмовляти у реєстрації постійного місця проживання особі у садовому будинку, який відповідає ознакам житла та придатний для постійного проживання в ньому; свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна, у якому особа постійно проживає, є документом, що підтверджує право на проживання у ньому. У статті 10 «Обмеження вільного вибору місця проживання» Закону №1382-IV та у інших нормативних актах відсутні обмеження щодо проживання та реєстрації місця проживання у садовому будинку. Висновки про нецільове використання земельної ділянки чи невідповідність садового будинку ОСОБА_1 ознакам житлового виходять за межі власних повноважень відповідача. Право проживання особи у житлі та законодавче визначення поняття житла не пов'язане із цільовим (функціональним) призначенням відповідного об'єкта нерухомості.
Суд першої інстанції також вірно врахував, що відповідно до пунктів 3.3.9 та 4.5 Положення про присвоєння адрес об'єктам нерухомого майна, розташованим на території міста Луцька, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 03 червня 2015 року №307-1 (а.с.95-100), адреса садівничих (дачних) товариств (кооперативів) визначається за місцем розташування (адресою) земельної ділянки, наданої товариству, кооперативу; цифрова нумерація об'єктів, що розташовані на території кооперативу, товариства здійснюється згідно з генеральним планом забудови кооперативу, товариства; дачним та садовим будинкам не надаються самостійні адреси.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, шляхом зобов'язанням відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 щодо реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, колегія суддів погоджується з розподілом судових витрат, а саме пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 420,40 грн.
Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційні скарги Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року по справі № 140/4912/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді В. В. Ніколін
Т. І. Шинкар