Справа № 640/3587/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
24 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 08.01.2019 №2880/03 про відмову у зарахуванні періодів роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999;
- зобов'язати відповідача зарахувати періоди роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999 до загального стажу й перерахувати пенсію з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 19.09.2018.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійним органом безпідставно не зараховано періоди роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999 до загального стажу позивача, як наслідок протиправно не призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві, оформлене листом від 08.01.2019 №2880/03 про відмову у зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спірні періоди позивача не можуть бути зараховані, оскільки підпис посадової особи в записі про звільнення у період з 20.02.1993 по 10.07.1995 засвідчений початковою старого зразка (УРСР).
Період роботи з 15.09.1995 по 24.02.1998 не може бути зарахований у зв'язку із відсутністю дати наказу про звільнення, а з 05.10.1998 по 12.08.1999 - оскільки виявлені розбіжності між датою зарахування та датою наказу.
Відтак, немає жодних підстав для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до трудової книжки ОСОБА_1 , останній, зокрема, у період з 20.02.1993 по 10.07.1995 працював на посаді комерційного директора у малому підприємстві «Дельта-К»; з 15.09.1995 по 24.02.1998 - комерційним директором у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Київ - Gold Business»; а з 05.10.1998 по 12.08.1999 - працював водієм-експедитором у Дочірньому підприємстві «Кронверк».
19 серпня 2018 року позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення йому пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, як учаснику бойових дій, додавши паспорт громадянина України, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудову книжку, військовий квиток, атестат про навчання, посвідчення учасника бойових дій та довідку про періоди участі позивача у бойових діях.
Однак, пенсійний орган листом від 08.01.2018 №2880/03 ГУ ПФУ повідомив позивача про відсутність підстав для призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із зниженням пенсійного віку, у зв'язку із тим, що періоди роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995 не можуть зараховані, оскільки підпис посадової особи в записі про по звільнення засвідчений початковою старого зразка (УРСР), з 15.09.1995 по 24.02.1998 - у зв'язку із відсутністю дати наказу про звільнення, а з 05.10.1998 по 12.08.1999 - оскільки виявлені розбіжності між датою зарахування та датою наказу.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, тому засвідчення печаткою старого зразка, відсутність дати наказу про звільнення, за наявності запису про дату по яку позивач працював комерційним директором у ТОВ «Київ - Gold Business» (період у 15.09.1995 по 24.02.1998) та розбіжності між датою зарахування та датою наказу звільнення у період роботи у Дочірньому підприємстві «Кронверк» (05.10.1998 по 12.08.1999) не є тими недоліками трудової книжки, які можуть бути підставою для неврахування вказаних періодів роботи у трудовий стаж позивача.
У зв'язку із тим, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За приписами частини першої ст.9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої ст. 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Згідно з вимогами частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
У свою чергу, п. 1 частини першої вказаної статті Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому, згідно з частиною другою статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, статтею 62 вказаного Закону передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.
Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
У апеляційній скарзі відповідач наголошує, що період роботи позивача з 20.02.1993 по 10.07.1995 не включено до страхового стажу оскільки підпис посадової особи в записі про звільнення засвідчений печаткою старого зразка (УРСР), з 15.09.1995 по 24.02.1998 - у зв'язку із відсутністю дати наказу про звільнення, а з 05.10.1998 по 12.08.1999 - оскільки виявлені розбіжності між датою зарахування та датою наказу.
Так, Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абз. 8 п. 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу.
Разом із тим, згідно з п. 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 у справі №654/890/17.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 зазначив, що на особу не може перекладались тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових мовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З матеріалів справи вбачається, що позивач, на підтвердження трудового стажу за вище зазначені періоди, надіслав запит до Державного архіву міста Києва.
Листом від 21.02.2019 №068-068/ОП/К-119-256 Державний архів міста Києва повідомив, що документи від Малого підприємства «Дельта-К», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ - Gold Business» та від Дочірнього підприємства «Кронверк» до Державного архіву міста Києва не надходили.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17.
Так, засвідчення запису про звільнення печатки старого зразку, не є суттєвою обставиною, що зумовило неврахування відповідачем періоду з 20.02.1993 по 10.07.1995, оскільки постанова Верховної Ради України від 11.05.1992 №2318-XII «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» та Інструкція про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643 не містять жодних положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни.
Крім того, відсутність дати наказу про звільнення, за наявності запису про дату по яку позивач працював комерційним директором у ТОВ «Київ - Gold Business» (період у 15.09.1995 по 24.02.1998) та розбіжності між датою зарахування та датою наказу про звільнення у період роботи у Дочірньому підприємстві «Кронверк» - вказано наказ від 05.10.1999 замість наказу від 05.10.1998 (період з 05.10.1998 по 12.08.1999) також не є тими недоліками трудової книжки, які можуть бути підставою для неврахування вказаних періодів роботи у трудовий стаж позивача.
Отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до трудового стажу для призначення пенсії ОСОБА_1 періоди роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук