25 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4060/20
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
доповідача, судді - Димерлія О.О.
суддів - Єщенка О. В., Танасогло Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року про відмову у відкритті провадження по справі № 420/4060/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року у розмірі 79 189,55 грн., яка обчислюється шляхом підсумовування утворених наростаючим підсумком щомісячних сум індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, починаючи від суми індексації, що утворилася наростаючим підсумком з 01.01.2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року у розмірі 79 189,55 грн., яка обчислюється шляхом підсумовування утворених наростаючим підсумком щомісячних сум індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, починаючи від суми індексації, що утворилася наростаючим підсумком з 01.01.2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 у справі № 420/5989/19 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію позивачу за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. На виконання рішення суду відповідачем нарахована та виплачена ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в сумі 4503,23 грн. Не погоджуючись з розміром виплаченої індексації грошового забезпечення позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення нарахування індексації шляхом підсумовування утворених наростаючим підсумком щомісячних сум індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, починаючи від суми індексації, що утворилася наростаючим підсумком з 01.01.2008 року. Однак листом від 10 квітня 2020 року вих. № 350/174/35/55 відповідач відхилив вказані у заяві вимоги щодо іншого нарахування індексації грошового забезпечення.
Одеський окружний адміністративний суд розглянув матеріали позову та 18 травня 2020 року постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі зазначивши про наявність у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав рішення суду, яке набрало законної сили у справі № 420/5989/19 - (п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України). Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, за яких позивачка може звернутись до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду - в порядку визначеному ст. 383 КАС України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження її розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 звернув увагу суду на те, що на відміну від предмету розгляду у справі № 420/5989/19, де було визнано неправомірними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, предметом розгляду цієї справи є саме не згода позивача із розміром виплаченої індексації грошового забезпечення, яка була нарахована виходячи з того, що відповідач визнає базовий місяць для обчислення індексації січень 2016 року.
Таким чином, на переконання позивача у даній справі спірним є питання щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення, що і визначає предмет та підстави цього спору.
В зв'язку з відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, апеляційний суд відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та зважаючи на з'ясовані обставини, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Частиною 1-3 ст. 242 КАС України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За приписами ст. 2 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм свідчить, про наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року по справі № 820/4261/18.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Як встановлено з матеріалів справи, фактично предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення на користь позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, оцінка якого була надана судом у справі № 420/5989/19 та була предметом його розгляду.
Підставою звернення до суду з позовом у цій справі № 420/4060/20 є непогодження позивача з сумою індексації грошового забезпечення нарахованої на користь позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, яка була виплачена позивачу на виконання рішення у справі № 420/5989/19, оскільки позивач вважає, що рішенням суду у справі № 420/5989/19 сума індексації позивача складає 79 189,55 грн.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
З аналізу правових положень КАС України вбачається, що законодавцем з метою недопущення можливості ухвалення декількох судових рішень у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, встановлено певні правові обмеження у разі виявлення судом тотожних справ, які перебувають/перебували на розгляді у цьому або іншому адміністративному суді.
Разом з цим, відмова у відкритті провадження у справі за вказаних обставин можлива лише при наявності таких умов у їх сукупності: спір у справі повинен бути між тими самими сторонами; спір у справі повинен бути з одним і тим же предметом та поданий з тих самих підстав; наявність судового рішення, що набрало законної сили.
Відсутність хоча б однієї з названих ознак виключає можливість відмови у відкритті провадження за заявленим позовом.
При цьому, колегія суддів зауважує, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що предмет позову, склад сторін та обставини, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, є однорідними позову у справі № 420/5989/19, за результатами розгляду якого судом прийнято рішення, що набрало законної сили, а тому у відкритті провадження за заявленим позовом слід відмовити.
Таким чином, звернення позивача до суду з окремим позовом є помилковим.
В свою чергу судова колегія вважає за необхідне звернути увагу апелянта на положення ч. 1 ст. 383 КАС України, якою передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, в даному випадку в рамках адміністративної справи № 420/5989/19, а не окремого позову, фактично предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення у справі № 420/5989/19.
Судова колегія зазначає, що з метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегулювано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Отже, в даній справі, що розглядається, новий спір не виник, а має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, а тому позивач повинен звернутись до суду в рамках адміністративної справи у справі № 420/5989/19 з заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року про відмову у відкритті провадження по справі № 420/4060/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Головуючий суддя Димерлій О.О.
Судді Єщенко О.В. Танасогло Т.М.