25 вересня 2020 р. м.ОдесаСправа № 814/2546/17
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
доповідача, судді - Димерлія О.О.
суддів - Єщенка О. В., Танасогло Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року за апеляційною скаргою Господарського суду Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Миколаївської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Господарського суду Миколаївської області, третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просила визнати протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плати та зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року позов задоволено.
За результатами апеляційного перегляду адміністративної справи № 814/2546/17 постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2018 року, скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року та прийнято по справі нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивачки відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки право на відставку позивачкою реалізовано після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27 березня 2014 року, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI, якою передбачалась право на виплату при виході у відставку судді вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачка звернулася з касаційною скаргою, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважала, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За наслідком розгляду даної справи, рішенням Верховного Суду від 17.03.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року залишено без змін.
09.01.2020 року до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник) про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI, якою передбачалась право на виплату при виході у відставку вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Як зазначає заявник, Конституційний Суд України у наведеному рішенні дійшов до висновку, що встановлений перехідних період, пов'язаний з набранням чинності підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а саме з 31 березня по 01 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 01 квітня 2014 року вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.
В своїй заяві ОСОБА_1 посилається на рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 як на виключну обставину про перегляд судового рішення, просить задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами та скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року залишити без змін.
У відзиві на заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами Господарський суд Миколаївської області зазначає, що не виплата вихідної допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з відставкою є правомірною, Господарський суд Миколаївської області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, і ні в якому разі не порушував прав заявника.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися та клопотань про розгляд справи за їх участю до суду апеляційної інстанції не надійшло, тому судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ст. 311 КАС України.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи заяви, перевірив матеріали справи та вважає, що заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року не підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку доводам заяви, обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України однією з підстав для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 365 КАС заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Згідно з частиною четвертою статті 368 КАС за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 369 КАС у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.
Із тексту імперативних приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII): до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно з частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (до 01 квітня 2014 року) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI була виключена відповідно до положень підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI.
Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
У пункті 2 резолютивної частині Рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 вирішив, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Аналогічної позиції щодо оцінки як виключної обставини Рішень Конституційного Суду України дотримується Верховний Суд у ухвалах від 12 серпня 2020 року у справі № 826/18177/15, від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, від 23 грудня 2019 року в справі № 814/1274/17 та ін.
Суд апеляційної інстанції також ураховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні (законні) очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня норма права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо) (напр. рішення Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10).
У цій справі судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у національному законодавстві на момент прийняття постанови Верховної Ради України №1600-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 із посади судді, норми статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI, які передбачали виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, отже, підстави стверджувати про порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також відсутні.
За таких обставин та нормативного регулювання підстави для скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року по справі № 814/2546/17 відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 321, 325, 327-329, 361, 368, 369 КАС України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року по справі № 814/2546/17- відмовити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року залишити в силі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Головуючий суддя Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.