22 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 804/2808/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Білак С.В.,
за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В.
за участю представників: відповідача - Лисяк С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 ( суддя першої інстанції Єфанова О.В,) в адміністративній справі №804/2808/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до Міністерства юстиції України треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства юстиції України, в якій просило:
визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018 р. за № Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 р. за № 6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 р. № 676/5 “Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень”;
зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були скасовані на підставі оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 12.03.2018 р. № 676/5.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем прийнято оскаржуваний Наказ від 12.03.2018 р. № 676/5 “Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень” №2647/15 від 18.08.2017р. на підставі поданої скарги без належного дослідження фактичних обставин справи, повного та всебічного з'ясування доказів поданих скаржником, що, як наслідок, призвело до порушення прав та інтересів позивача та, відповідно, до незаконного позбавлення права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018р. за №Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 р. за №6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018р. № 676/5 “Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень”. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Міністерством юстиції України, подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, позивач посилається на те, що оскаржуваний наказ є обґрунтованим, відповідачем досліджено всі обставини, зазначені в скарзі, процедура розгляду скарги не порушена.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Треті особи відзив до суду не надавали.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, то рішення суду першої інстанції підлягає апеляційному перегляду у відповідній частині.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.02.2018р. у порядку статті 37 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” до Міністерства юстиції України надійшла скарга ОСОБА_1 від 02.02.2018р. з вимогами (з урахуванням доповнень) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2017р. № 37678313, від 19.10.2017р. № 37656695, прийняті суб'єктом оскарження стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:121:0004 та домоволодіння, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та поновити записи про право власності на об'єкти за ОСОБА_2 .
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 26, підпункту “а” пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, Комісія вирішила задовольнити скаргу ОСОБА_1 від 02.02.2018 частково; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2017р. № 37678313, від 19.10.2017р. № 37656695, прийняті державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфіром Олегом Миколайовичем, та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів, внесених на підставі цих рішень; у частині задоволення інших вимог відмовити.
Позивач посилається на наявність адміністративної справи № 804/7435/17 за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Замфір О.М. з вимогами:
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 37678313 від 20.10.2017 щодо земельної ділянки, площею 0,0452 га реєстраційний номер нерухомого майна 1384245012101);
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 37656695 від 20.10.2017р. щодо домоволодіння загальною площею 129,6 кв.м., що складається з А-1 житловий будинок, Б- літня кухня, Д-гараж, 3-сарай, И сарай, К-сарай, Л вбиральня, М навіс, 1-6,1 огорожі, споруди, змощення та знаходиться за адресою: (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1383118612101).
Проте, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2018р. адміністративний позов у справі № 804/7435/17 залишено без розгляду, оскільки 05.02.2018р. ОСОБА_2 , було подано до суду заяву про залишення позову без розгляду.
Також позивач зазначає про наявність судового спору, в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільна справа № 201/628/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “ФК Дніпрофінансгруп” про вселення, як на доказ того, що скаржниці було відомо про порушене право у жовтні 2017 року.
З матеріалів справи встановлено, що 26.06.2018 року між Товариством “ФК “Дніпрофінсгруп” та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір купівлі-продажу домоволодіння, за умовами яких право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 1210100000:03:121:0004), та домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 а відчужені на користь ОСОБА_3 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №162577205 вбачається, що “ 20.07.2018 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку (кадастровий номер: 1210100000:03:121:0004), та домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 1952-IV).
Пунктом 1 частини першої статті 2 вказаного Закону встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону №1952-IV державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.
Ведення Державного реєстру прав здійснюється з використанням програмного забезпечення, розробленого відповідно до державних стандартів, що забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс держави (частина четверта статті 12 Закону №1952-IV).
Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Порядок №1127).
Внесення відомостей до Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених Законом.
Організаційну систему державної реєстрації прав становлять, зокрема, державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в Єдиних та Державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомості про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав К разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду рів у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 24 Закону №1952-IV встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, якою, зокрема, є: невідповідність поданих документів вимогам, встановленим Законом, та якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Згідно із частиною шостою статті 37 Закону №1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:
1) відмову у задоволенні скарги;
2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
В даній справі, предметом звернення до суду ТОВ "ФК «Дніпрофінансгруп»" був наказ Міністерства юстиції України від 12.03.2018 року №676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень".
Суд першої інстанції, розглядаючи справу, виходив з того, що цей спір є адміністративним.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, реєстраційні дії в даному випадку, стосуються реєстрації прав на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .
Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17.
З матеріалів справи судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між юридичною особою та Міністерством юстиції України, а тому, враховуючи суб'єктний склад учасників справи, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ "ФК «Дніпрофінансгруп»" про визнання незаконним та скасування рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018 р. за № Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 р. за № 6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 р. № 676/5 “Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень” підлягають закриттю.
Згідно з п. 1. ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується у апеляційному порядку, а провадження по справі закривається в порядку ст. 238 КАС України, згідно з п. 1 ч. 1 якої, суд закриває провадження у справі, у разі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства .
Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Приймаючи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині розгляду справи з порушенням правил юрисдикційної підсудності, колегія суддів доходить висновку що у відповідності до ч.1 ст.319 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі у відповідній частині на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, роз'яснивши позивачу його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 в адміністративній справі №804/2808/18 в частині визнання протиправним та скасування рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018 р. за № Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 р. за № 6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 р. № 676/5 “Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень” скасувати та закрити провадження в цій частині.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі № 804/2808/18 залишити без змін.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 24.09.2020 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак