14 вересня 2020 р.Справа № 520/13349/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.03.2020 по справі № 520/13349/19
за позовом ОСОБА_1
до Державної екологічної інспекції України
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України (далі - ДЕІ України, відповідач), в якому просив:
- стягнути з ДЕІ України на його користь недоотриманий середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2019 по 11.04.2019 у сумі 9849,70 грн
- стягнути з ДЕІ України на його користь середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі з 12.04.2019 по дату прийняття судового рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги про стягнення недоотриманого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2019 по 11.04.2019 у сумі 9849,70 грн. та середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі з 12.04.2019 по 14.11.2019 у сумі 114 229, 29 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що висновок суду щодо передчасності вирішення питання про виплату заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2019 по 14.09.2019 є помилковим, оскільки відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 його поновлено на роботі на підставі наказу від 14.11.2019 №371-о «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
Вказав, що з 01.01.2019 підвищено посадові оклади державним службовця відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкуванняя струткури заробтіних плат працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році» від 06.02.2019 № 102 ( далі - Постанова № 102), а штатним розписом від 16.04.2019 начальнику ДЕІ Центрального округу встановлено посадовий оклад у розмірі 10990 грн, тоді як рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі № 520/63/19 стягнуто на його користь середній заробіток із розрахунку посадового окладу у розмірі 9000 грн, що з урахуванням п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 ( далі - Порядок № 100), свідчить про недоотримання ним суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 9849, 70 грн за період з 01.01.2019 по 11.04.2019.
16.04.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду витребувано з Харківського окружного адміністративного суду справ № 520/13349/19.
30.04.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, у зв'язку із пропуском строків на апеляційне оскарження.
29.05.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду призначено до розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження.
29.05.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду клопотання задоволено та поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження по справі № 520/13349/19.
07.07.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду судом повідомлені належним чином.
Відповідно до положень ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута без участі сторін.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорені сторонами.
11.04.2019 рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/63/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019, скасовано наказ ДЕІ України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 20.12.2018 № 434-о щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ДЕІ у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДЕІ у Полтавській обл. - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавській області; стягнуто з ДЕІ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дати звільнення по дату прийняття судового рішення в розмірі 46454, 28 грн.
14.11.2019 наказом ДЕІ України № 371-о. скасовано наказ ДЕІ Українпи від 20.12.2018 №434-о «Про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавській області з 27.12.2018.
За період з 01.01.2019 по 01.04.2019 позивачу виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 46454, 28 та у листопаді 2019 року стягнуто суму у розмірі 18032,15 ( компенсація втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням встановлених строків їх виплати за рішенням суду від 30.09.2019 по справі № 520/7133/19), що підтверджується довідкою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 15.01.2020
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх передчасності та відсутності підстав для перерахунку суми середнього заробітку, яку було виплачено позивачу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.235 Кодексу законів про працію України ( далі - КЗпП України) встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 8 вказаної статті рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Пунктом 3 ч.1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ст. 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Колегія суддів зазначає, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження, тощо), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Відповідно до ч.2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, відповідно до п.34 постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.11.2019 у справі № 592/4332/17.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 поновлено на посаді на підставі наказу № 371-о від 14.11.2019, який винесено на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019, що свідчить про виконання вказаного рішення відповідачем 14.11.2019.
Враховуючи дату ухвалення судового рішення - 11.04.2019 та дату прийняття на його виконання наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі (14.11.2019) колегія суддів визнає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про виплату суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2019 по 14.11.2019 та не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо їх передчасності, з урахуванням зазначених правових норм та обставин справи.
Щодо розміру суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком №100.
Відповідно до пп. «з» п.1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.
Приписами абз.1-2 п.2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку про застосування норм права, наведеного у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц щодо тлумачення ч.2 ст.235 КЗпП та п. 10 Порядку №100 виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 у справі 820/1505/18.
Судовим розглядом встановлено, що Постановою № 102 підвищено посадові оклади державним службовця з 01.01.2019, на виконання якої штатним розписом від 16.04.2019 начальнику ДЕІ Центрального округу встановлено посадовий оклад з у розмірі 10990 грн., що свідчить про підвищення суми посадового окладу позивача з 9000 грн до 10990 грн.
Доказів, що спростовують підвищення суми посадового окладу позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень, на якого в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, до суду не надано.
Колегія суддів зазначає, що коефіцієнт підвищення, на який необхідно було прокоригувати виплати, що включаються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення тарифної ставки (окладу встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (оклад), яку він мав до підвищення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 у справі № 520/63/19 стягнуто з ДЕІ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2018 по 11.04.2019 з розрахунку середньої заробітної плати за день у розмірі 636,36 грн, виходячи з окладу у сумі 9000,00 грн.
З урахуванням положень порядку № 100 та беручи до уваги підвищення суми посадового окладу позивача з 9000 грн. до 10990 грн, колегія суддів зазначає, коригувальний коефіцієнт для позивача з 01.01.2019 складає 1,2211111 ( 10990/9000), а його середня заробітна плата за один день - 777,07 грн. ( 636,36 грн.х1,2211111).
Тобто з 01.01.2019 по 11.04.2019 позивачем недоотримано середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9849,70 (444,07-636,36)х 70 робочих днів у 2019 році ( 21 р. д. у січні 2019 року +20 р.д. у лютому 2019 року +20 р.д. у березні 2019 року+ 9 р.д. у квітні 2019 року).
Враховуючи підвищення суми посадового окладу державним службовцям з 01.01.2019 та беручи до уваги наведені вище нормативні положення, вважає помилковим висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення недоотриманої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2019 по 11.04.2019 у сумі 9849,70 грн.
Посилання відповідача на відсутність підстав для застосування коригуючого коефіцієнта щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 01.01.2019 колегія судів вважає необґрунтованим з вище зазначених підстав.
Оскільки позивача було поновлено на посаді 14.11.2019 на підставі наказу № 371-0 «Про поновлення ОСОБА_1 » та враховуючи положення ст.236 КЗпП, колегія суддів дійшла висновку по наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2019 по 14.11.2019 та стягнення заробітної плати з розрахунку середньоденної заробітної плати 777,078 грн. у сумі 114229,29 грн. ( 777,07 грн х147 робочих днів у 2019 році (11 р.д у квітні 2019 року+22 р.д. у травні 2019 року+18 р.д. у червні 2019 року + 23 р.д. у липні 2019 року+21 р.д. у серпні 2019 року+21 р.д. у вересні 2019 року +22 р.д. у жовтні 2019 року + 9 р.д. у листопаді 2019 року).
Аналогічна правова позиція щодо протиправного незастосування при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів міститься, з-поміж іншого, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №0640/4691/18, від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17.
Щодо інших доводів учасників справи колегія суддів зазначає.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення адміністративного позову позивача.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року по справі № 520/13349/19 скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державної екологічної інспекції України ( Новопечерський провулок, б.3, корп.2, м.Київ,01042, код ЄДРПОУ 37508533) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриманий середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2019 по 11.04.2019 у сумі 9849,70 грн.
Стягнути з Державної екологічної інспекції України (Новопечерський провулок, б.3, корп.2, м.Київ, 01042, код ЄДРПОУ 37508533) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі за період з 12.04.2019 по 14.11.2019 в сумі 114229,29 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич
Судді(підпис) (підпис) Я.В. П'янова О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 24.09.2020.