Справа № 757/69361/17-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2309/2020
23 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2020 року у складі судді Матійчук Г.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат, про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, визнання дій дискримінаційними,-
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Міністерства оборони України (надалі - МОУ), Державної казначейської служби України (надалі - ДКС України) про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, визнання дій дискримінаційними.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
19 березня 2020 року Печерським районним судом м. Києва ухвалено додаткове рішення в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності та провадження у цій частині - закрито.
В апеляційних скаргах, що є ідентичними за змістом ОСОБА_1 , не погоджується з додатковим рішення суду першої інстанції, оскільки було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким визнати заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни, на призначення йому і виплату йому одноразової грошової допомоги.
В обґрунтування апеляційних скарг за змістом зазначено, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що вимога позивача підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, в той час, така форма судового захисту, як визнання дискримінаційних дій, нормами КАС України не передбачено.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання ОСОБА_1 , представники Державної казначейської служби України та Київського міського військового комісаріату не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили (т. 2 а.с. 31-32, 34-35).
Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_2 в інтересах Міністерства оборони України, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, позивач у заяві від 05.02.2017 року (поданої до суду 08.02.2018 року) (а.с.72-75) вимозі про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності, оскаржується сам факт заперечення відповідачем його права на отримання певної суми коштів.
Закриваючи провадження у справі, районний суд виходив з того, що заперечення Міністерства оборони України права позивача на призначенні і виплаті йому грошової допомоги є дією, яка в свою чергу підлягає оскарженню (і відповідно розгляду) в адміністративному порядку згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2019 року у справі №807/559/18 зазначає, що організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначено Законом України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
За приписами ст. 14 Закону № 5207-VI особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом.
Тобто, особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою, зокрема до суду.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності.
Тобто, аналізуючи вимоги ОСОБА_1 можна дійти висновку, що звертаючись із цим позовом, позивач оскаржує дії суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із здійсненням владно-управлінських функцій, який має відповідні права щодо надання оцінки всім обставинам, щодо проходження служби військовослужбовцем, отримання ним поранень, захворювань та ін., аналізує висновки МСЕК, висновки ЦВЛК про причинний зв'язок та інші докази. Саме під час процедури розгляду заяви про призначення одноразової допомоги, Міністерство оборони України має можливість обґрунтовано відмовити заявнику, посилаючись на ті обставини, що наведені у цій позовній заяві, що і є реалізацією владних управлінських функцій та функцією контролю за законністю призначення та виплаті коштів.
За приписами ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Зі змісту цієї норми випливає, що в такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного в постанові від 24.04.2019 року у справі №807/559/18 дійшла висновку, що спір з такими вимогами належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі за позовом в частині вимоги ОСОБА_1 про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість додаткового рішення по даній справі відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: