Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10925/2020
23 вересня 2020 року місто Київ
справа №756/11948/18
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., повний текст рішення складено 16 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, -
У вересні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її утримання аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх її видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму, щомісячно, починаючи з моменту звернення.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що вона є пенсіонером, непрацездатною особою та має інвалідність ІІ групи.
Вказувала, що єдиним її джерелом доходу є пенсія.
Зазначала, що ОСОБА_2 є її дочкою, матеріальної допомоги на утримання матері добровільно не надає.
Вважає, що на підставі ст.202 СК України відповідач повинна надавати їй матеріальну допомогу.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2020 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до вказаних правовідносин ст.202 СК України.
Вказувала, що утримання непрацездатних батьків (пенсіонерів, інвалідів І та ІІ групи), які потребують допомоги є обов'язком їх повнолітніх дітей, а при ухиленні ві цього обов'язку кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку.
Відзиву на апеляційну скаргу позивача від відповідача до суду апеляційної інстанції не надійшло.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на її утримання, посилалася на те, що вона є непрацездатною особою та інвалідом ІІ групи та відповідно до норм СК України утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги є обов'язком їх повнолітніх дітей.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розмір пенсії позивачазабезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом, а тому необхідність додаткового грошового утримання останньою не обгрунтована.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є непрацездатною особою, інвалідом ІІ групи загального захворювання, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві (Оболонський район) в місті Києві та отримує пенсію за віком.
Відповідач є дочкою позивача.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
Відповідач має на своєму утриманні неповнолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 працевлаштована, має регулярний дохід.
Згідно довідоквиданих ТОВ «АВТОГАЗ УКРАЇНА ГРУП»від 02 червня 2020 року №АВ00-000005 та від 02 червня 2020 року №АВ00-000004 відповідач займає посаду бухгалтера, її середньомісячний дохід за 2019 рік становив - 4225,92 грн., а середньомісячний дохід за період з січня 2020 року по травень 2020 року (включно) становить 3813,03 грн. (а.с.104, 105).
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі.
Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
При цьому, сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі №6-3066цс15.
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №301/160/17.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019рік» визначено на 2019 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01 січня 2019 року - 1497 грн., з 01 липня - 1564 грн., з 01 грудня - 1638 грн.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено в 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01 січня 2020 року - 1638 грн., з 01 липня - 1712 грн., з 01 грудня - 1769 грн.
Згідно діючого законодавства держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суди при постановленні рішень мають зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.
Як вбачається з довідки Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (Оболонський район) в місті Києві №6080090755581081 позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, що з грудня 2019 року по квітень 2020 року становила 1664,77 грн., а з травня 2020 року становить 1764,77 грн. (а.с.69).
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що позивач заміжня, її чоловік є пенсіонером та отримує пенсію, яка, зі слів позивача, значно перевищує отримуваний нею дохід.
Відповідачем були надані дублікати квитанцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з яких вбачається, що ОСОБА_2 з січня 2019 року перераховує на рахунок ОСОБА_1 кошти з призначенням платежу «оплата житлово-комунальних послуг».
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказів того, що отримувана позивачем пенсія не забезпечує її потреб, що вона здійснює значні витрати на: харчування, оплату житлово-комунальних послуг, лікування, які не покриваються її пенсією позивачем надано не було, а відтак ОСОБА_1 не довела, що потребує матеріальної допомоги.
Встановивши, що на дату ухвалення рішення судом першої інстанції, розмір пенсії позивача перевищував розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
У такому разі ОСОБА_1 не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні ч.1 ст.202 СК України.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що утримання непрацездатних батьків (пенсіонерів, інвалідів І та ІІ групи), які потребують допомоги є обов'язком їх повнолітніх дітейколегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язкуїх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2020 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: