справа № 758/12328/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Войтенко Т.В.
22 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою,
У вересні 2018 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та просила:
стягнути з відповідачки на свою користь 2500,00 доларів США боргу за розпискою;
стягнути 917,34 доларів США процентів за користування позикою, нарахованих відповідно до ст. 1048 ЦК України за період з 10.04.2016 по 12.09.2018;
стягнути 156,74 доларів США як 3% річних за період з 11.08.2016 по 12.09.2018, що разом становить 3574,08 доларів США,
стягнути 1 003,97 грн. судового збору.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2500,00 доларів США основної суми боргу, 917,34 дол. США - процентів за користування позикою за період з 10.04.2016 по 12.09.2018, 156,74 дол. США як 3% річних за період 11.08.2016 по 12.09.2018, разом стягнуто 3 574,08 доларів США та судовий збір у сумі 1003,96 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування своїх доводів вказує про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи. Зазначає, що отримала грошові кошти на сімейні потреби під час спільного проживання подружжя із чоловіком ОСОБА_4 , який не надавав згоди на отримання позики, а тому остання є недійсною.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7919/2020
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.Зазначив, що до позову було надано копію паспорту ОСОБА_1 (а. с. 11-12) та суд першої інстанції отримав відповідь від адресного бюро МВС щодо місця реєстрації відповідачки за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 19-20). Звертає увагу на те, що відповідачка не заперечує факт укладання розписки від 10.04.2016 року та отримання коштів в розмірі 2500 доларів США, чим визнає наявний борг. Вказує на те, що ОСОБА_1 не надала жодного доказу, яким би підтверджувалося використання грошових коштів в інтересах сім'ї. Зазначає, що відповідачка не вчиняла жодних дій щодо погашення боргу (розстрочки, відстрочки, часткового списання боргу тощо) і до цього часу уникає від його повернення. Відмічає, що суд першої інстанції всебічно визначив обставини справи, дослідив розписку та надав оцінку доказам.
Учасники процесу в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи.
ОСОБА_1 подала клопотання, в якому просила відкласти розгляд справи, оскільки її представник перебуває у відпустці за межами України. Дане клопотання відхилено колегією суддів за відсутності підтверджень даної обставини, враховуючи завчасне повідомлення судом про розгляд справи та можливість сторін підготуватись до судового засідання належним чином.
У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності учасників цивільного процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконує належним чином зобов'язання за розпискою.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким позивач передала у власність відповідача грошові кошти у розмірі 2 500,00 доларів США терміном на 4 місяці. Про отримання коштів від ОСОБА_2 позичальником складено розписку (а. с. 5).
ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 борг не повернула, а тому звернулася до суду із відповідним позовом, в якому просила стягнути з відповідачки на свою користь 2500,00 доларів США боргу за розпискою, 917,34 доларів США процентів за користування позикою, нарахованих відповідно до ст. 1048 ЦК України за період з 10.04.2016 по 12.09.2018, та 156,74 доларів США як 3% річних за період з 11.08.2016 по 12.09.2018, що разом становить 3574,08 доларів США, а також 1 003,97 грн. судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що позичальник, який підписав договір позики, погодився на його умови, повинен належним чином його виконувати.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
На підставі викладеного можливо прийти до висновку про те, що у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Таким чином, позичальник, який добровільно погодився на умови договору позики, повинен був належно їх виконувати, а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки відповідно до закону.
Встановлено, що 10 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким позивач передала у власність відповідача грошові кошти у розмірі 2 500,00 доларів США терміном на 4 місяці. Про отримання коштів від ОСОБА_2 позичальником складено розписку (а. с. 5).
Позичальник - ОСОБА_1 не виконує належним чином своїх зобов'язань про повне повернення грошових коштів, у зв'язку з чим виник борг за договором позики в сумі 2500,00 доларів США, 917,34 доларів США процентів за користування позикою за період з 10.04.2016 по 12.09.2018, та 156,74 доларів США - 3% річних за період з 11.08.2016 по 12.09.2018.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про стягнення із позичальника основної заборгованості за договором позики, процентів та 3% річних правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір позики підлягає визнанню недійсним, оскільки правочин стосується фінансового стану сім'ї, а згоди від чоловіка відповідача на його укладення не було є необґрунтованими.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції не встановлено, що ОСОБА_1 чи її чоловік оскаржували відповідний договір позики у встановленому законом порядку, відсутні рішення з цього приводу, які набрали законної сили.
ОСОБА_1 , отримавши гроші в позику та підписавши розписку, зобов'язалась їх повернути.
Посилання в апеляційній скарзі на положення ч. 4 ст. 369 ЦК України та на постанову Верховного Суду у справі за №6-533цс16 від 30 березня 2016 року є хибними, оскільки не стосуються спірних правовідносин з повернення заборгованості за договором позики, а застосовуються до відносин щодо вчинення розпорядження спільним майном.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції знайшло своє підтвердження неналежне повідомлення відповідача про час та місце слухання справи, однак здійснювалось листування за останньою відомою адресою, за якою раніше проживала ОСОБА_1 , що підтвердила в поданій апеляційній скарзі.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
ОСОБА_1 була надана можливість надати належні та допустимі докази при розгляді справи в суді апеляційної інстанції на підтвердження порушення своїх прав, однак остання таких дій не здійснила.
Таким чином, не встановлено порушення прав відповідача.
Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.
Враховуючи вище викладене, вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24.09.2020.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова