Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.
Єдиний унікальний номер справи № 752/20267/16-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7984/2020
22 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
У грудні 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Свої вимоги обґрунтовував тим , що із 2013 року по 29 січня 2016 року ОСОБА_2 займала посаду заступника директора Громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку» (на громадських засадах, без оплати праці)
До Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України, членом якої є позивач, 04 серпня 2016 року надійшов лист за підписом відповідачки, яка виступає ніби то від Громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», в якому, на думку позивача, наведено неправдиві( брехливі) відомості, що ганьблять його честь, гідність, ділову репутацію.
Зокрема, такими відомостями є наступна інформація, викладена в листі:
«...Створити ГО можна було мінімум на двох осіб, і саме в цей час ОСОБА_1 , проявляє активність і вмовляє мене створити ГО з ним на двох. Так, у червні 2013 року ми створили Громадську організацію «Науково-дослідний інститут економічного розвитку» далі НДІЕР, при цьому партнери проекти оформлювали зі мною, а ключові посади у ГО, посаду директора, ОСОБА_1 забрав собі, хоча я наполягала на третій особі. Коли розпочалася діяльність по чеському науковому журналу "Modern Science - Modernі veda ", ОСОБА_1 також вписує себе головним редактором цього журналу без обрання на цю посаду тобто з порушеннями».
«Час від часу виявлялись випадки, коли ОСОБА_1 лобіював інтереси тих чи інших авторів, вибивав знижки їм, а потім виявлялось, що сам брав з них оплату. Ситуація почала погіршуватися у 2015 році, коли вже пішли відкриті скарги на ОСОБА_1 , як виявилось він робив розсилки з власної мейл-адреси, брав кошти за наші послуги у сумі більшій ніж потрібно, тобто перепродував наші послуги (участь у конференції, статті журналу, а також видавав довідки про впровадження результатів дослідження за кошти, хоча ми зобов'язані видавати довідки безкоштовно після оприлюднення результатів дослідження науковців у наукових журналах або в збірниках матеріалів конференцій). Було призначено нового головного редактора журналу».
«Пік витримки припав на початок 2016 року, скарги на ОСОБА_1 дійшли до чеської сторони і вони зробили довіреність на представлення їх інтересів Мс на мене, як на фізичну особу і доручили розібратися...»
« 11 січня 2016 року чеська сторона прийняла рішення розірвати всі відносини із ОСОБА_1 про що його негайно повідомили, а також попросили повернути котти аспірантам та науковцям та добровільно піти з посади директора ГО «НДІЕР», щоб він не паплюжив ім'я організації, на що відповіді не послідувало. ОСОБА_1 знов заховався, при цьому забрав печатку та декілька бланків і став писати на нас листи-скарги в усі можливі інстанції, а також почав активно шукати можливості для входження в різні громадські ради тощо».
«На сьогодні ГО «НД1ЕР» є фікцією, тобто просто юридична особа без приміщення, людей, проектів тощо. Ми подали запит на проведення аудиту та готуємось до ліквідації через суд так як ОСОБА_1 заважає цьому процесу. Зараз ведеться досудове слідство по діях ОСОБА_1 . Розуміємо, що він і до вас потрапив нечесним шляхом від нашого імені».
«А ОСОБА_1 вже півроку ховається, не дає ліквідувати ГО «НД1ЕР», який залишився без приміщення, людей, проектів тощо... », «... робить з них розсилки від нашого імені і підписується моїми власними телефонами, називає себе головним редактором чеського журналу Мс, хоча з таким не являється з жовтня 2015 року, виступає від нашого імені по нашим послугам, до яких не має жодного відношення вже більше ніж niв року, збирає з людей кошти на власні рахунки. Називає себе професором, хоча такого вченого звання він немає».
ОСОБА_1 в обґрунтування позову зазначає, що відповідач, надіславши зазначеного листа, мала єдину мету - розповсюдити щодо нього завідомо недостовірну інформацію серед невизначеного кола осіб.
Позивач посилається на те, що внаслідок розповсюдження зазначених відомостей у нього погіршився стан здоров'я, різко підвищився тиск, припинився сон, зросла дратівливість та нервозність, став відчувати гострі болі в області серця, загострилися старі хронічні захворювання, почалась депресія.
Позивач ОСОБА_1 просив визнати, що громадянка ОСОБА_2 в порушення вимог ст. 68 Конституції України розповсюдила недостовірні (брехливі) відомості відносно ОСОБА_1 викладені в листі до Громадської ради при МОН .
Зобов'язати ОСОБА_2 публічно на засіданні Громадської ради при міністерстві освіти і науки України вибачитися перед ОСОБА_1 , а також спростувати розповсюджену недостовірну інформацію шляхом направлення на адресу Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України рекомендованого з власноручним підписом листа такого змісту :
« Шановні члени Громадської ради, шановні колеги!
До Вас звертається ОСОБА_2 , доцент кафедри менеджменту Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України.
Повідомляю, що відомості, які я надала у своєму листі відносно ОСОБА_1 - є неправдивими ( брехливими) , цей лист я направила без належних підстав» .
Незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в глибоких душевних стражданнях через неправдиву викладену у листі, який спрямований на формування у свідомості членів Громадської ради при МОН України образу позивача як негідної людини, що допускає незаконні вчинки та не має належної компетенції.
Позивач переживає через втрати свого вільного часу, оскільки він змушений займатися вирішенням ініційованого відповідачем конфлікту із застосуванням складних судових процедур для доведення своєї очевидної правоти.
Моральну шкоду позивач оцінює у 80000 гривень, які він має витратити на відновлення свого стану здоров'я та психоемоційного стану, які просить стягнути з відповідача на свою користь .
У запереченнях на позов відповідач зазначила, що вона є засновником Громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», членом Правління і звільнення її з посади заступника директора не припинило її членство в Правлінні НДІЕР та не припинило повноважень Голови Контрольної комісії, з огляду на що лист Голові Громадської ради при МОН ОСОБА_4 від 04 серпня 2016 року від імені НДІЕР був законним. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що в позовній заяві позивач не конкретизував, яка інформація є недостовірною, що робить неможливим її спростування, а також обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання публічно вибачитись не передбачений законом. Крім того, як зазначає відповідач, викладені обставини підтверджуються відповідними доказами, а інша частина містить оціночні судження. Позивач, на думку відповідача, не довів порушення свого права направленням даного листа на адресу Громадської ради при МОН України.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 грудня 2016 року відкрито провадження у справі.
Під час розгляду справи до суду надійшло клопотання від відповідача ОСОБА_2 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху, у зв'язку з несплатою судового збору.
В подальшому, 22 листопада 2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , якою позивач змінив предмет позову.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року зазначена заява була залишена без руху, у зв'язку з невідповідністю вимогам ст. ст.175, 177 ЦПК України.
На виконання вимог ухвали, 05 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву на усунення недоліків заяви від 22 листопада 2018 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу у зв'язку з невиконанням вимог ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року та постановити нові судові рішення, якими заяви ОСОБА_1 від 22 листопада 2018 року та від 05 грудня 2019 року задовольнити, повернути йому сплачений на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року судовий збір та задовольнити його позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив, що звертаючись з листом до Громадської ради при МОН України відповідач діяла як член Правління, Голова контрольної комісії та засновник ГО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», та реалізувала право на звернення до відповідного органу, до компетенції якого входить вирішення наведених у листі питань.
Також вказує, що суд неправомірно не взяв до уваги Висновок соціально-психологічного дослідження писемного мовлення від 08 серпня 2018 року та безпідставно посилався на висновки, викладені в Постанові Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року.
Апелянт також вказує, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року про залишення позовної заяви без руху не вирішено клопотання про звільнення його від сплати судового збору, дана ухвала постановлена після відкриття провадження по справі та містить невірно розрахований розмір судового збору.
Апелянт вважає, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 січня 2019 року про повернення заяви ОСОБА_1 неправильно встановлено, що він лише частково виконав вимоги ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року, такі твердження суду є безпідставними і не підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України особи, які приймають участь у справі були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 20 серпня 2020 року, 22 вересня 2020 року, за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв про причини неявки в судове засідання від сторін до апеляційного суду не надходило.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати причини неявки до суду причини поважними .
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 серпня 2016 року ОСОБА_2 , як засновник ГО «НДІЕР», Член Правління ГО «НДІЕР», Голова контрольної комісії ГО «НДІЕР» звернулась до Голови Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України ОСОБА_4 з листом, відповідно до якого просила надати копії документів, на підставі яких ОСОБА_1 був рекомендований до членства у Громадській раді при МОН України, посилаючись на те, що ОСОБА_1 як директор Громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку» (ГО «НДІЕР») не збирав загальні збори, засідання Правління Громадської організації і питання про його рекомендацію до Громадської ради при МОН України не розглядалось.
Позивач, звертаючись до суду, зазначає, що інформація, розміщена в зазначеному листі, є недостовірною (брехливою), порочить його честь, гідність та ділову репутацію, зокрема наступні висловлювання:
«...Створити ГО можна було мінімум на двох осіб, і саме в цей час ОСОБА_1 , проявляє активність і вмовляє мене створити ГО з ним на двох. Так, у червні 2013 року ми створили Громадську організацію «Науково-дослідний інститут економічного розвитку» далі НДІЕР, при цьому партнери проекти оформлювали зі мною, а ключові посади у ГО, посаду директора, ОСОБА_1 забрав собі, хоча я наполягала на третій особі. Коли розпочалася діяльність по чеському науковому журналу "Modern Science - Modernі veda ", ОСОБА_1 також вписує себе головним редактором цього журналу без обрання на цю посаду тобто з порушеннями».
«Час від часу виявлялись випадки, коли ОСОБА_1 лобіював інтереси тих чи інших авторів, вибивав знижки їм, а потім виявлялось, що сам брав з них оплату. Ситуація почала погіршуватися у 2015 році, коли вже пішли відкриті скарги на ОСОБА_1 , як виявилось він робив розсилки з власної мейл-адреси, брав кошти за наші послуги у сумі більшій ніж потрібно, тобто перепродував наші послуги (участь у конференції, статті журналу, а також видавав довідки про впровадження результатів дослідження за кошти, хоча ми зобов'язані видавати ці довідки безкоштовно після оприлюднення результатів дослідження науковців у наукових журналах або в збірниках матеріалів конференцій). Було призначено нового головного редактора журналу».
«Пік витримки припав на початок 2016 року, скарги на ОСОБА_1 дійшли до чеської сторони і вони зробили довіреність на представлення їх інтересів та журналу Мс на мене, як на фізичну особу і доручили розібратися...
« 11 січня 2016 року чеська сторона прийняла рішення розірвати всі відносини із ОСОБА_1 про що його негайно повідомили, а також попросили повернути кошти постраждалим аспірантам та науковцям та добровільно піти з посади директора ГО «НДІЕР», щоб він не паплюжив ім'я організації, на що відповіді не послідувало. ОСОБА_1 знов заховався, при цьому забрав печатку та декілька бланків і став писати на нас листи-скарги в усі можливі інстанції, а також почав активно шукати можливості для входження в різні спілки , організації, громадські ради тощо».
«На сьогодні ГО «НД1ЕР» є фікцією, тобто просто юридична особа без приміщення, людей, проектів тощо. Ми подали запит на проведення аудиту та готуємось до ліквідації ГО « НДІЕР» через суд так як ОСОБА_1 заважає цьому процесу. Зараз ведеться досудове слідство по діях ОСОБА_1 . Розуміємо, що він і до вас потрапив нечесним шляхом від нашого імені».
«….А ОСОБА_1 вже півроку ховається, не дає ліквідувати ГО «НД1ЕР», який залишився без приміщення, людей, проектів тощо... », «... робить з них розсилки від нашого імені і підписується моїми власними телефонами, називає себе головним редактором чеського журналу Мс, хоча з таким не являється з жовтня 2015 року, виступає від нашого імені по нашим послугам, до яких не має жодного відношення вже більше ніж niвроку, збирає з людей кошти на власні рахунки. Називає себе професором, хоча такого вченого звання він немає».
Конституцією України гарантовано кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом з тим, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, що честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Гідність - визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності.
Честь - це сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській та особистій поведінці. Честь пов'язується з позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
Репутація фізичної особи - набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
Згідно з ст.277 Цивільного кодексу України, фізична особа, честь, гідність чи ділова репутація якої порушені внаслідок поширення про неї та членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria).
З огляду на положення ст.277 ЦК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
У частині четвертій статті 277 ЦК України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, де вона працює. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
Як встановлено судом, звертаючись до Голови Громадської ради при МОН ОСОБА_2 діяла як член Правління, Голова контрольної комісії за засновник ГО «НДІЕР», а не як фізична особа.
Повноваження ОСОБА_2 , як члена Правління, Голови контрольної комісії та засновника ГО «НДІЕР», підтверджуються Відомостями про керівні органи Громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», наданими Відділом державної реєстрації друкованих засобів масової інформації, громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, а також відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про склад засновників.
Зі змісту листа вбачається, що звертаючись до Голови Громадської ради при МОН ОСОБА_2 виступала в інтересах ГО «НДІЕР».
Слід зазначити , що позивач заявив вимоги до ОСОБА_2 , як до фізичної особи, вказавши , що 29 січня 2016 року остання була звільнена з посади заступника директора ГО «НДІЕР», хоча зазначені обставини свідчать лише про припинення трудових відносин між Громадською організацією та ОСОБА_2 , як заступника директор організації, однак не припиняє її членство в даній організації та не припиняє її повноважень як члена Правління ГО «НДІЕР» та Голови контрольної комісії.
На підтвердження фактів, викладених в листі, відповідачем надано колективна скарга від імені вчених ГО «НДІЕР» щодо дій ОСОБА_1 , який представлявся головним редактором чеського журналу "Modern Science - Modernі veda ", коли вже був звільнений з даної посади та отримання коштів за публікації, які не здійснювались, лист Київської місцевої прокуратури № 2 про розгляд даного звернення та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, наказ заступника директора ГО «НДІЕР» від 21 грудня 2015 року про призначення головного редактора журналу "Modern Science - Modernі veda ", наказ директора Науково-дослідного інституту соціально-економічного розвитку від 28 березня 2016 року про призначення головного редактора журналу "Modern Science - Modernі veda ", лист директора ТОВ «Неморос» про припинення всіх відносин з ГО «НДІЕР», особливо з його директором ОСОБА_1 від 11 січня 2016 року та заборону на представництво журналу та наукових проектів, копії звернень ОСОБА_1 на адресу податкових органів відносно ОСОБА_2 , Положення про Громадську раду при Міністерстві освіти і науки України, повідомлення про можливість оприлюднення(друку) статей у чеському журналі "Modern Science - Modernі veda " та порядку оплати зазначених послуг, розміщені 22 січня 2016 року, 22 червня 2016 року , 25 червня 2016 року, 02 лютого 2016 року , на сайтах, якими згідно інформації Департаменту кіберполіції НП України користується ОСОБА_1 , витяг з ЄРДР про внесення відомостей за № 12017100010004196 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, за фактом підробки документів директором ГО «НДІЕР».
Крім того, відповідачем в якості доказу надана копія позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, шляхом спростування інформації, яка викладена відповідачем у зверненні до органів Державної фіскальної служби України, в якому повідомлялась інформація, аналогічна за змістом інформації, викладеній в листі за підписом ОСОБА_2 на адресу Голови Громадської ради МОН України. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року у даній справі, викладені відповідачкою факти визнані оціночними судженнями та формою реалізації права на звернення до державних органів і висловлювання своїх міркувань з приводу певних обставин.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України про захист честі, гідності і ділової репутації в зв'язку з розповсюдженням ОСОБА_2 інформації у листі, адресованому Київському національному лінгвістичному університету, викладені відповідачкою факти щодо розміщення ОСОБА_1 на електронних адресах інформації про послуги з публікації наукових статей в чеському журналі визнані оціночними судженнями.
В подальшому зазначене рішення було скасовано на підставі постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року , у задоволенні позову відмовлено та встановлено, що викладена ОСОБА_2 інформаціє не є оціночними судженнями, а є способом реалізації конституційного права на звернення до відповідних органів з метою перевірки викладених фактів
В силу ст.82 ЦПК України, зазначені обставини не підлягають доказуванню у даному спорі, оскільки встановлені судовими рішеннями у справі між тими ж сторонами.
Звертаючись до Голови Громадської ради при МОН ОСОБА_2 , як засновник ГО «НДІЕР», в зв'язку із включенням ОСОБА_1 до складу Громадської ради повідомляє про діяльність ОСОБА_1 на посаді директора ГО «НДІЕР» та просить надати документи і перевірити інформацію щодо правомірності та достовірності документів, які надав позивачем для включення його до складу Громадської ради при МОН України.
З огляду на встановлені обставини , правильним є висновок суду першої інстанції , що викладена інформація не може визнаватись недостовірною, оскільки в даному випадку ОСОБА_2 як засновник ГО «НДІЕР», реалізувала своє право на звернення до відповідного органу, до компетенції якого входить вирішення даних питань з приводу перевірки певних фактів стосовно достовірності документів, наданих позивачем.
Висновок суду першої інстанції , що висновок експертно-лінгвістичного дослідження писемного мовлення, від 08 серпня 2018 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені М.С. Бокаріуса, не спростовує обставин, що звернення ОСОБА_2 є реалізацією конституційного права на звернення, перевірку викладених фактів та отримання відповіді, є цілком обґрунтований , оскільки відповідно до встановлених обставин таке звернення не може вважатися поширенням недостовірної інформації, що ганьбить честь та гідність особи відносно якої складено дане звернення і не може бути підставою для задоволення вищезазначеного позову.
З огляду на встановлені судом обставини, правильним є висновок суду ,що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження факти, які доводили б наявність з боку відповідача цілеспрямованих дій на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.
Доводи позивача щодо зобов'язання відповідача вибачитись перед ним, а також спростувати розповсюджену недостовірну інформацію шляхом направлення листа до Громадської ради при МОН України з повідомленням про те, що викладена в її зверненні інформація є недостовірною.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відсутність порушеного права , чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам ,визначеним законодавством є підставою для відмови у позові
Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.
Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Вимога позивача щодо зобов'язання відповідача вибачитись перед ним, а також спростувати розповсюджену недостовірну інформацію шляхом направлення листа до Громадської ради при МОН України з повідомленням про те, що викладена в її зверненні інформація є недостовірною, є безпідставною і чинним законодавством не передбачена.
У позовній заяві ОСОБА_1 не зазначає яку саме інформацію відповідач повинна спростувати, а лише просить зобов'язати відповідача вибачитися перед ним, а відтак обраний позивачем спосіб захисту не є належним, тому висновок суду про відмову у задоволенні позову є правильним.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення є законним і обґрунтованим, постановлене з дотриманням вимог законодавства, підстави для його скасування відсутні.
Що стосується оскарження ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду . колегія суддів зазначає, що ухвали постановлені з дотриманням вимог процесуального законодавства, і підстав для їх скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2020 року.
Головуючий
Судді