21 вересня 2020 року
м. Київ
справа №758/10402/16-ц
провадження №22-ц/824/7601/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 серпня 2019 року /суддя Ларіонова Н.М./
у справі за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» про поновлення на роботі, стягнення сум, що належать до виплати при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернулась з вимогами про поновлення на роботі, стягнення сум, що належать до виплати при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. /т. 2 а.с. 94-101/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що її було повідомлено про звільнення в день звільнення, а не за два місяці, не було запропоновано інші посади. Наголошувала, що не відповідає твердження про те, що 25.05.2016 р. її повідомлено про вивільнення у зв'язку зі змінами в організації праці, оскільки в цей день вона знаходилась на лікарняному. Також наголошувала на тому, що судом першої інстанції помилково зазначено про організацію виробництва АТ «Укрексімбанк», з яким вона не була у трудових відносинах. Наголошувала і на тому, що відповідачем порушено обов'язок, встановлений п.п 2.2.10. п. 2.2. розділу 2 Колективного договору яким встановлено зобов'язання вжити заходів по працевлаштуванню працівників фірми, які звільняються, на підприємствах, які розташовані в межах міста і є учасниками ДК «Укроборонпром», таке дотримання умов Колективного договору судом першої інстанції проігноровано. Зазначала, що в новому штатному розписі існує Департамент №1, в якому вона працювала, водночас суд першої інстанції дійшов хибного висновку про виведення такого департаменту у повному складі. Не враховано судом першої інстанції і висновків перевіряючих органів про допущені порушення при звільненні осіб з інвалідністю. Наголошувала, що мала один з найбільших на підприємстві безперервний стаж - 18 років, водночас, надане їй законом переважне право на залишення на роботі проігнороване. Не взято до уваги також дані щодо середньої заробітної плати в розмірі 29 876, 12 грн, відповідно до довідки про доходи №254, та здійснення остаточного розрахунку не в день звільнення 08.08.2016 р., а 19.08.2016 р. Безпідставно відмовлено також судом першої інстанції у зобов'язанні відповідача надати довідку за встановленою формою, для подання до органів Пенсійного фонду України.
ДП ДК «Укрспецекспорт» «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» звернулось з відзивом на апеляційну скаргу, вказуючи на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Зазначало, що ОСОБА_1 , яка перебувала на робочому місці 25.05.2016 р. було повідомлено про наступне вивільнення 25.07.2016 р., та водночас проінформовано про відсутність вакантних посад, що відповідали б її кваліфікації. Пізніше, 08.08.2016 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці, позивача було звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників. Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників було подано до Державної служби зайнятості, а зміни в організації виробництва мали системний та глобальних характер. Щодо переважного права на залишення на роботі, вказувало, що відділ, в якому працювала позивач, ліквідовано та всі посади головних спеціалістів, досліджено також і продуктивність праці позивача, окремою створеною комісією здійснено висновок про відсутність такого переважного права про залишення на роботі. Щодо пропозицій позивачу іншої роботи, зазначало, що саме роботодавець оцінює кваліфікацію працівника та відповідність вакантній посаді. За кваліфікацією та досвідом роботи ОСОБА_1 не відповідала вимогам до посад, що були вакантними, а законодавство не містить обов'язку роботодавця у випадку невідповідності інформувати про вакантні посади. В день звільнення позивачу було нараховано та виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу, часткові виплати по лікарняним листам, оскільки 2203 грн було виплачено з коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, після їх надходження 19.08.2016 р. Доводи апеляційної скарги щодо дискримінації позивача взагалі є необґрунтованими, оскільки не підтверджені жодними доказами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення підлягає залишенню без змін, на підставі наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у трудових відносинах з ДП ДК «Укрспецекспорт» «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» /надалі ДП ДГЗІФ «Укрінмаш»/ з вересня 1998 року, на день звільнення працювала на посаді головного спеціаліста відділу контрактів № 1 департаменту № 1.
12.04.2016 року адміністрація ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» в особі генерального директора ОСОБА_2 звернулась до Ради трудового колективу з повідомленням про те, що адміністрацією ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» прийнято рішення щодо скорочення чисельності та штату працівників підприємства, яким передбачено звільнення понад 9% працюючих.
Як свідчать матеріали справи, протоколом засідання складу Ради трудового колективу ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» №36-1 uim від 22.04.2016 року було зафіксовано рішення Ради трудового колективу про згоду з рішенням адміністрації ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» щодо скорочення чисельності та штату працівників підприємства.
13.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» видано наказ № 108 «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури штатного розпису ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».
Пунктом 4 вищевказаного наказу було зобов'язано управління роботи з персоналом та документообігом ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» подати структуру та штатний розпис на погодження до Державного концерну «Укроборонпром».
Згідно п. 1.2. вищевказаного наказу виведено зі структури та штатного розпису Департамент № 1 - у повному складі.
Листом від 16.05.2016 року № 27/6-4446 ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було надіслано структуру та штатний розпис на погодження Державному концерну «Укроборонпром».
Листом ТВО Генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» - Кострицьким В. від 24.05.2016 року № UOP-6.2-5088 погоджено структуру та штатний розпис ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».
24.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» видано наказ № 199, відповідно до якого введено в дію з 01.08.2016 року структуру та штатний розпис ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».
Також встановлено, що ОСОБА_1 , 25.05.2016 р. повідомлено про вивільнення у зв'язку зі змінами в організації праці, наявна в матеріалах справи.
Відповідно до Акту від 25.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» про персональне попередження ОСОБА_1 про вивільнення, за підписом Голови Ради трудового колективу - ОСОБА_3 , заступника голови Ради трудового колективу - Руфанова А.В., начальника відділу роботи з персоналом - ОСОБА_4 , провідного спеціаліста відділу роботи з персоналом - ОСОБА_5 , вбачається, що ОСОБА_1 ознайомилась зі змістом письмового попередження, але засвідчувати особистим підписом факт свого ознайомлення відмовилась.
Наказом № 241 К від 08.08.2016 р. позивача ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціалісту відділу контрактів № 1 Департаменту № 1 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, 08.08.2016 р.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України про те, що трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України); абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», про те, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення; ст.49-2 КЗпП України про те, що роботодавець зобов'язаний вжити заходів з недопущення вивільнення працівника та запропонувати йому будь-які вакантні посади, які відповідали б його фаху та спеціальності.
Встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва - скорочення штатів, позивач належним чином повідомлялась про майбутнє вивільнення та було виконані інші дії задля не порушення прав ОСОБА_1 при звільненні за п. 1статті 40 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що позовні вимоги про поновлення позивача на роботі є безпідставними, та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а відтак не підлягають задоволенню. Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на роботі, у задоволенні яких також вірно відмовлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що 25.05.2016 р. апелянта не було повідомлено про вивільнення у зв'язку зі змінами в організації праці, оскільки в цей день вона знаходилась на лікарняному, а також вказівку на організацію виробництва АТ «Укрексімбанк», з яким апелянт не була у трудових відносинах, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.
Суд першої інстанції вказував, що не може погодитись з доводами позивача про те, що не було фактичної зміни в організації виробництва і праці, які торкалися б трудових функцій, які виконував позивач в АТ «Укрексімбанк», оскільки банк, користуючись своїми законними правами, здійснив зміни в організації виробництва і праці, в тому числі вніс зміни до організації структури Головного банку, здійснивши скорочення чисельності та штату, виходячи з того, що відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Як вбачається з наданих відповідачем документів, таке рішення і саме такий шатний розпис був зумовлений організацією роботи. За таких обставин, вбачається, що в АТ «Укрексімбанк» мали місце зміни в організації виробництва і праці, що згідно положень п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України є самостійною підставою для розірвання трудового договору.
Водночас, апеляційний суд наголошує на тому, що ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрексімбанк», а перебувала у трудових відносинах з ДП ДК «Укрспецекспорт» «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» з вересня 1998 року, на день звільнення працювала на посаді головного спеціаліста відділу контрактів № 1 департаменту № 1.
Апеляційний суд вважає таке посилання суду першої інстанції технічною помилкою, яка не може бути підставою для скасування рішення суду, а підлягає виправленню в порядку виправлення описки.
Щодо скорочення працівників, апеляційний суд наголошує, що повідомленням на Раду трудового колективу від 12.04.2016 року адміністрація ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» в особі генерального директора С. В. Слюсаренка звернулась до Ради трудового колективу з проханням приступити до переговорів з метою повного використання заходів, які впливають на збереження або розширення зайнятості працівників. В абзаці 1 вказаного повідомлення зазначено, що рішення щодо скорочення чисельності та штату працівників ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було прийнято «з метою вдосконалення виробничих процесів, а також матеріальної стимуляції працівників Підприємства для здійснення необхідного обсягу робіт меншою кількістю персоналу шляхом розширення зони обслуговування та збільшення обсягу виконуваної роботи».
Протоколом засідання складу Ради трудового колективу ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» №36-1 uim від 22.04.2016 було зафіксовано рішення Ради трудового колективу про згоду з рішенням адміністрації ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» щодо скорочення чисельності та штату працівників підприємства.
13.05.2016 ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було видано наказ №108 «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури та штатного розпису ДІЇ ДГЗІФ «Укрінмаш».
Пунктом 4 наказу про скорочення було зобов'язано управління роботи з персоналом та документообігу ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» подати структуру та штатний розпис на погодження до Державного концерну «Укроборонпром». Листом від 16.05.2016 №27/6-4446 ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було надіслано структуру та штатний розпис на погодження Державному концерну «Укроборонпром».
24.05.2016 до Відповідача надійшов лист Державного концерну «Укроборонпром» від 24.05.2016 вих. №UOР-6/2-5088, яким останній погодив структуру та штатний розпис ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».
Окрім того, після погодження ДК «Укроборонпром» структури та штатного розпису Відповідача, 24.05.2016 ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було видано наказ №119, відповідно до пункту 1 якого нові структура та штатний розпис вводились в дію з 01 серпня 2016 року.
25.05.2016 ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» на виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України „Про зайнятість населення" було подано до Державної служби зайнятості Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Зміни в організації виробництва і праці в ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» мали системний характер та не спрямовувались виключно на скорочення посади, яку займала gозивач. Вказані зміни підтверджуються штатним розписом, який діяв станом на 25.05.2016 - дата повідомлення про вивільнення (старий штатний розпис) та штатним розписом, який діяв станом на 08.08.2016 - дата звільнення позивача (новий штатний розпис).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що структура та штатний розпис підприємства були змінені, водночас підприємством дотримано умов щодо вивільнення працівників посади яких скорочено.
Доводи апеляційної скарги про незаконність звільнення у зв'язку з не повідомленням за два місяці про таке звільнення містяться на формальних міркуваннях, оскільки сама позивач вказує, що вона перебувала на роботі 25.05.2016 р., водночас у зв'язку з перебуванням на лікарняному, ознайомилась зі змістом і не підписалась, після виходу з лікарняного їй було повідомлено що така необхідність відпала. Актом від 25.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» також встановлено, що ОСОБА_1 ознайомилась зі змістом письмового попередження.
Повідомлення працівника про наступне вивільнення є обов'язком роботодавця, передбаченим ч.1 статті 49-2 Кодексу законів про працю. В той же час, жодною нормою чинного законодавства України не обмежено можливості дотримання роботодавцем цього обов'язку через перебування працівника на лікарняному. Позивач в день повідомлення про вивільнення (25.05.2016) перебувала на робочому місці.
Отже, відповідачем було належним чином виконано обов'язок, що покладається на роботодавця ч. 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю.
З огляду на викладене, апеляційний суд доходить висновку про ознайомлення ОСОБА_1 зі скороченням та наступним вивільненням.
Доводи апеляційної скарги про переважне право залишення на роботі, відсутність запропонованих посад, відсутність переведення на іншу роботу, колегією суддів також не приймаються до уваги, з огляду на таке.
Наказом ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 108 від 13.05.2016 р. про скорочення чисельності і штату працівників, зокрема, було виведено зі структури та штатного розпису відділ контрактів №1 департаменту №1 та, відповідно, всі посади головних спеціалістів відділу контрактів №1 департаменту №1.
У випадках, якщо після скорочення певної кількості посад з кола декількох однакових посад залишається одна або більше таких посад, право на залишення на роботі на такій посаді, що залишилась може бути надано працівникам із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.
Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу законів про працю при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. І лише при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації перевага в залишенні на роботі може надаватись працівникам з тривалим безперервним стажем роботи.
Начальником Департаменту №1 13.05.2016 р. було підготовлено Інформацію щодо продуктивності праці головних спеціалістів Департаменту №1. Встановлено, що продуктивність праці позивача була нижчою, порівняно з іншими працівниками Департаменту №1. Також враховувалась Інформація щодо рівня кваліфікації головних спеціалістів Департаменту №1 станом на 24.05.2016 р.
Таким чином, доводи позивача про наявність переважного права на залишення на роботі, є безпідставними.
Судом першої інстанції також ретельно досліджено питання відсутності пропозицій щодо переведення на іншу вакантну посаду.
Так, на момент вивільнення, вакантними посадами були: заступник генерального директора, начальник відділу інформаційного забезпечення та зв'язку, головного спеціаліста управління безпеки, головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення та зв'язку, яким позивач не відповідала за фахом; заступника начальника Управління бухгалтерського обліку, яким позивач не відповідала по досвіду роботи (необхідно було не менше 5 років стажу бухгалтерської роботи саме на керівник посадах.
Посаду водія позивач також не могла обіймати, за висновком МСЕК.
Встановивши, що підтверджено відсутність таких посад, які могли бути запропоновані позивачеві для роботи у відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в цій частині вимоги звільнення роботодавцем дотримано.
Вирішуючи позовні вимоги в частині невиплати в повному обсязі позивачу сум, що належать при звільненні, в т.ч. невиплачену частину вихідної допомоги в розмірі 11 972,17 грн. та невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції також вірно керувався вимогами ст. 44 п. 1 КЗпП України яким визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст.40 КЗпП України, виплачується вихідна допомога не менше середнього місячного заробітку та ст.116 КЗпП України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.
Як вбачається з наказу № 241 К від 08.08.2016 р., службової записки № 27/9-326 від 12.10.2016 р., позивачу в день звільнення 08.08.2016 р. до виплати були нараховані: компенсація за невикористані 7 днів щорічної відпустки, вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку, оплата лікарняних листів за період 29.07.2016 р. - 05.08.2016 р. в загальній сумі 26 494,95 грн., з яких вихідна допомога - 19 095,2 грн. Наданими представником відповідача довідками про середній заробіток позивача від 03.06.2019 р. № 252, підтверджено те, що він не є вищим за 19 095,2 грн.
Як вбачається з вищевказаної службової записки № 27/9-326 від 12.10.2016 р., виплата вищевказаних сум призведена позивачу в день звільнення 08.08.2016 р. Залишок невиплаченої суми 2203 грн було виплачено з коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, після їх надходження 19.08.2016 р. саме з Фонду, така затримка не може покладатись у відповідальність роботодавцю, оскільки виплата здійснюється Фондом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги і в цій частині висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Вирішуючи вимоги позивача про зобов'язання відповідача видати позивачу довідку за формою Додатку 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій про заробітну плату для обчислення пенсії, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, суд першої інстанції виходив з такого.
Відповідно до ст.49 КЗпП України роботодавець зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його заробітну плату на даному підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. визначення подання до органів ПФУ довідки про заробітну плату для обчислення пенсії за період до 01.07.2000 р., оскільки після цього періоду дані про заробітну плату для нарахування (перерахування) пенсії беруться із системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, листами від 29.08.2016 р. (на запити №№ 3164, 3164/1, 3164/2 від 22.08.2016 р.) та від 22.09.2016 р. відповідач надав позивачеві довідки про заробітну плату за весь період роботи на підприємстві.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки спростовані наданими стороною відповідача документами.
Доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки апелянтом не вказано у чому саме полягає порушення та невідповідність виданих довідок про заробітну плату формі довідки, долученої до позову та апеляційної скарги. В разі відмови пенсійних органів у прийнятті виданої довідки, позивач не позбавлена можливості оскаржити таку відмову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 серпня 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: